Християнські вірші 🌿

Молись, мій друже, кожної хвилини,
Не вибирай для цього днини чи години,
Молись всяк час: коли у серці радість чи тривога,
Усе неси перед лице до Бога.Молись завжди…

Ти втіхи не знайдеш в цім світі,
І без молитви рана у душі ще більш буде боліти.
Молись… Бо в тій простій розмові з Богом
Знайдеш спокій для серця стомленого свого.

Молись, бо тяжко так буває свято жити,
Й лишається слізьми у Бога прощення просити,
Молись, розказуй все без перешкоди,
Він допоможе все знести. Він не відійме нагороди.Молись…

Боротися бо треба, вірити, любити,
І всі незгоди, труднощі, весь біль перетерпіти,
До неба твердо йти, назад не оглядатись,
Лише вперед без страху і сумніву просуватись.

Молись, бо в боротьбі не зможеш ти встояти,
Коли Отець не буде сили посилати.
Коли над прірвою в житті не раз будеш ходити, –
Молись, Бог збереже, Він знає що і як робити.

Молись, коли в путі знеcилений журбою,
Коли запал сердечний погасився марнотою,
Коли не знаєш, як насправді треба жити,
Ти помолись, Господь відкриє шлях, поможе не грішити.

Молись, щоб у неправді й злі не потонути,
Щоб голос Пастиря Христа уміти чути,
Щоб впевненість, надію, живую віру мати,
Щоб не спіткнутися, не впасти, а щоб перемагати.

Молись, бо лиш молитва-то зв’язок із Богом,
Молись, і відповідь із неба ти побачиш згодом,
Лиш серце в простоті відкрий Йому своє,
Рясний дощ благодаті Отець в нього проллє.

Молись…Господь є твоя вічная твердиня,
Могутня скеля, щит твого спасіння.
Молись…Бог прагне із тобою розмовляти,
І впевненість, опору, підтримку хоче дати.

Молись, бо твоя сила тільки в Бозі,
І мир, той, що є в Нім, не знайдеш при дорозі.
Молись… Хай серце буде щирим, як в дитини,
Молися за спасіння кожної людини.

Молись… Молитва – то як джерело в пустелі,
Як між проваллям і твердинею невидимії двері,
Як міст над прірвою до берега спасіння…
Молися… І повік ти не побачиш тління…

Автор: Iryna Kozak

Де твоя молитва ?

Мій друже, де твоя молитва?
Чому мовчиш ти перед Господом своїм?
Чому душа твоя сьогодні стихла?
Невже нема чого сказати їй?

Лиш тільки прихилив коліна,
Прошепотів щось Богові і... все...
Немає слів, стоїш, мов та билина,
А Богу як дивитися на це?

Ти став перед лице Творця Святого,
Невже для Себе не почує Він хвали?
Чому ти не прославиш Бога свого?
Чому жива вода не ллється із душі?

Чому стоїш ти, голову схиливши,
І не вустами, серцем Бога не гукнеш?
Чом не розкажеш все, сльозами біль омивши,
Як ти проводиш час і як живеш?

Вогонь святий на жертовнику гасне,
Це той вогонь, що Бог подарував тобі.
Чому ж те полум’я горить уже не ясно?
Чому немає сили Дух Святий?

Невже нема за що подяку скласти Богу?
Невже Він чимось обділив тебе?
За тебе вмер, пішов Сам на Голгофу,
За гріх твій там віддав Себе.

Невже тобі байдужа доля інших?
О, скільки горя ворог нам несе!
Ти серцем помолися Богу ввишніх
За ближніх всіх, хто в труднощах живе.

Поглянь, колосся вже дозріло...
На Божий лан хто піде нині жать?
Нива стоїть... На сонці побіліла,
Не дозволяй же ворогу той хліб збирать.

Молитвою почни ти небо турбувати,
Бо скільки ще людей не прийняли Христа!
Не можна духом нині загасати,
Бо церква Божа має буть жива.

Молитву в тубу ворог забирає,
Пильнуй, бо викреслить її з твого життя.
Сьогодні Дух Святий тебе питає:
"Дитя Моє, молитва де твоя?.."

С. Ірина

Останній час


А час вже близький чуєм знову.
Не раз,не два,а звичні вже слова...
Й спокiйно вирушаємо в дорогу,
Бо скільки часу,ще нiхто незна...

В життєвiм морi знову потопаєм,
I хвилі бурь виводять з сили знов.
I в суєту земну,спокійно поринаєм,
А де в цей час до Бога в нас ЛЮБОВ???

Ознак багато зараз в цьому свiтi
Про те,що час цей вже тепер!
Тож як спокійно,можеш друже жити??
Хіба ще для грiха ти не помер??

Живеш сьгодні ,а турбуєшся про завтра
I часто оглядаєшся назад...
А рабство згадувть грiха не варто!!
Бо вiльний ти,i Бога тепер раб

Куди спiшиш,що хочеш ти зробити???
Якi у серцi мрi i думки???
I як живеш,кому хочеш служити?
Любов до Бога-правда чи чутки??

Поглянь у серце i скажи,що бачиш?
Ти помiркуй про Господа ЛЮБОВ!!
Усе Вiн бачить, i коли ти плачеш
В найважчий час,Вiн завжди поруч знов!!

Борись,й коли немає сили
Коли спіткнувся треба встати знов!!
Розчарування...бiль i втома...
Та йди вперед!!!Приймаючи Любов!!

Бог досконалий,iншого немає
Ти не шукай,нiколи не знайдеш!
Бо краще Господа,тебе нiхто незнає
Чому Iсуса в серце не приймеш???

Не будь байдужим,слухай серце своє
Впусти Iсуса в ньому царювать
Змiни життя,й наповнишся спокоєм.
I з Богом будеш мiцно ти стоять!!

Поглянь навколо,зупинись й побчиш,
Все навкруги-дочасне i земне!
Для когось може ти й нiщо незнначиш
Проте,найбільше любить Бог тебе!

Сьогоднi,зараз просто й щиро
Скажи Iсусу кiлька слIв..
Що хочеш ти прощення й миру,
Що хочеш йти в небесний Дiм!!!

Чекає Вiн,ще довгой беззупинно,
Та не спізнись до приходу Його!!!
Прийди тепер...i будеш неодмiнно,
Прощення мати Господа Свого!!!

Галя Кучурівська

Не плач ти чуєш я тебе прощаю,
Я знав що ти прийдеш, що будеш мій,
Твоїх гріхів Я більше не згадаю,
Бо Я прийшов щоб дать тобі спокій.

Я знав що розіпнеш Мене ти з тими,
Які на муки поведуть страшні,
Та Я моливсь, молився там за тебе
З молитвою помер на тім хресті.

Я все стерпів щоб бути із тобою,
Я бачив ти без мене погибав
Глумився з мене ти тоді з юрбою,
А Я вмирав, любив тебе, прощав!

Навіки полюбив тебе , ти чуєш
Тому прийшов із неба у цей світ,
Я знав що тільки Я тебе врятую
Любові Я приніс Свій заповіт.

Ти плачеш, бо відкрились тобі очі,
Побачив ось кого ти розіпʼяв,
Ти мучився всі дні а також ночі,
Тебе Я як овечку ту шукав…

Ці сльози покаяння твого серця,
Неначе той кришталь в моїх руках,
Відкриті двері, йди до Мого царства
Усе готово там на небесах.

Іди за Мною, більше не вагайся,
Я не оставлю, в болях і журбі,
Візьму на руки, чуєш не лякайся,
Бо Я з тобою, Бог твій Я в тобі!

Не плач ти чуєш Я тебе прощаю,
Ти мій! Тебе Я дорого купив,
С тобою бути завжди обіцяю,
Бо Свою кров за тебе я пролив!
Марина Візнюк.

ІСУСА Я ЛЮБЛЮ

1.Ти кажеш всім: I я люблю Христа.
Ах, ці слова на світі часто чути.
Чи знаєш ти, що та любов свята Не на словах повинна тiльки бути?!
Подумай перше, ніж сказать кому: «Ісуса я люблю!

2.Кирило хлопчиком маленьким був,
Коли Ісусові віддав він душу.
Хоч про гоніння християн він чув, Та всім сказав: «Я вірним бути мушу!
I я помру без страху та жалю, Ісуса я люблю!

3. Вiд ранніх літ покірливий Кирил
За святість був людьми гонимий злими.
Як мiж синів Ілія, Самуїл,
Як Йосип зненавиджений своїми. Та мовив він: «Я все перетерплю, Ісуса я люблю!"

4. Побожна мама вмерла... Сирота...
Не знав він вік любові, ласки й нiги.
I батько дав наказ: «Покинь Христа!
Покинь своï молiння,співи, книги!»
"Не можу я",- дав вiдповiдь свою,- "Ісуса я люблю!"

5. Страшні часи гоніння надійшли...
Жорстоких римлян меч кро
вi напився...
І в Кесарії хлопчика знайшли.
Й перед земним судом Кирил з'явився:
«Відкрий ти нам релігію свою!» «Ісуса я люблю!>>

6. «Нещасний! Вигнаний отцем твоїм
Із дому,- мусиш на вогні згоріти!>>

ЦЕРКВО, ПРОБУДИСЬ!

Скільки раз до небес ти свій зір піднімав
І про ба‌жаний спокій бажав,
В час,коли на душі ураган вирував,
Все живе,що в тобі,руйнував?

Скільки раз ти людської підтримки просив,
Щоб підтримав би хтось твої руки,
Та байдужості в відповідь дощ моросив,
Додаючи душевної муки?

І у відчай можливо не раз ти впадав,
Вага тяжкості давить порою.
І надію останню в собі зберігав,
Але ти не здавайся без бою!

Бо я теж так страждала,як друже мій ти,
Теж надію не раз я втрачала.
Але треба вперед нам з тобою іти,
Щоби правда брехні проти стала.

Час бо наший рішає,хто в Небо ввійде,
Хто достойний Небесного Царства.
Й не варто дивитись, хто в неправді живе,
Опинившись у лапах лукавства.

Як останніми днями збідніє любов,
Ми побачим в церквах запустіння,
Де не буде почуто викривальних промов,
На представлення проповідь змінять.

Й нині ми помічаєм–нема серед нас,
Тої сили, що дух оживляє.
А про дії Духа Святого не раз,
Проповідник із сумом згадає.

Мало сліз щирих ллється, лиш тільки фасад
І емоції рвуться назовні.
Цим збентежене серце моє є не раз,
Відчуваючи холод духовний.

Кажуть нам, що в спокійний живемо ми час,
Що в свободі живуть християни.
Є будинки, машини, все зручне у нас
І набиті грошима кармани.

А колись–то в зібра‌ння ходили пішком
І не кожні одежі дві мали.
Й від сторонніх очей всі молились тайком,
На Христа всю надію плекали.

Та тоді серед них пробува‌в
Сам Господь,
Його Сила серця їх сповняла.
Хай страждання терпіла земна їхня плоть,
В кожнім віра жива проростала!

А зараз нам кажуть–ми щасливі за них,
Тому що свобода настала!
Так, ми живемо як всі,та Дух Божий затих,
Церква в силі своїй слабка‌
стала.

Так навіщо машини, великі дома,
Якщо ми ослабіли духовно,
Якщо сил нема в нас і пусті«закрома»,
Богу служим ми тільки умовно?!

Так чому ж говорити тоді кожен раз,
Що ми дуже щасливі є люди.
Ну а Духу Святому не тісно між нас,
Якщо ближнього шпарко ми судим?

Якщо ми є не здібні любить і прощать
Хто в скорботі,щоб їх заспокоїть,
Якщо рух допомоги не можем подать
Ми подібні до міді дзвінко‌ї!

Не ті ми збираємо з вами скарби,
Просто вбогі ми є християни,
Бо ми віддались у безпечність в раби,
Не духовні є ми– а земляни!

О, повинен із вас хтось за істину стати,
Щоб до Бога би ми навернулись,
До освячення Церкву тепер заклика‌ти,
Щоб колишні ті дні повернулись!

Щоби Духа Святого священний вогонь,
Освітляв нам дорогу земну,
Щоби радість спасіння вернулася знов ,
Щоб надалі не йти нам всліпу!

Час бо наший рішає,хто в Небо ввійде,
Хто достойний Небесного Царства.
Хай на ноги Господній народ вже стає,
Очищає себе від лукавства!

Вже скорбота гряде на планету Земля,
Хто протерпмть–навіки спасеться.
Приготуйся зустріти свого Жениха,
Скоро Він за Своїми вернеться! Амінь

Автор–Світлана Бурлак
Переклад Ангеліни Ющук

ДАЙ МЕНІ БОЖЕ.

Дай мені Боже мудрості
Правильно жити як Ти,
Дай мені більше мужності
Сумніви перемогти .

Дай мені Боже, лагідність
Бути така як Мойсей,
А у спокусах радості
Дякувать завжди й за все .

Залишок злоби й ненависть
Ніжністю Ти заміни,
Прошу у Тебе здержливість
Щоби принести плоди.

Дай терпеливості Боже мій
Віри і миру пошли,
Щоб доброти святі корені
В серці моїм проросли .

Прошу сміливості Господи,
Щоб проти течії йшла
Без нарікань і сумніву
Вічності берег знайшла.

Духа молитви пошли мені,
Що розбиває граніт,
Силою Твого імені
Твердо стоять на скалі.

Прошу покори ще Батьку мій,
Гордості корінь зітри,
Щоб всі навколо бачили,
Світло Твоє в мені.

Боже посли мені сили ще
Нести покірно хреста,
Щоб у земному частилищі
Я крізь вогонь перейшла .

Дай благодаті напитися
Ніби дощем рясним,
Словом Твоїм ,щоб ділитися
Жити Тобою Одним.

Дай ,щоб у пам'яті вірою,
Жили Голгофа і кров,
В серці хай світиться зіркою :
ВІРА , НАДІЯ , ЛЮБОВ.

О.Фабін.

Не знаю, Боже, що Ти вчиниш далі,
Які часи життя несе мені?
Щасливою я буду чи в печалі?
У затишку й безпеці чи в огні?

Ти наперед приготував дорогу,
Лише Тобі відоме майбуття,
І все, що діється - для зближення із Богом,
Для повноти, для чистоти життя.

Твоя любов велика дуже, вельми,
Твої шляхи вузькі, але святі,
У райському садку чи у пустелі,
Та головне аби з Тобою йти.

Тож подаруй мені Своє найкраще,
Не знаю, що це, але подаруй,
Не залиши мене напризволяще,
Й надалі всім шляхом моїм керуй.
Олеся Перепелкіна

ЦІНУЙТЕ ОДИН ОДНОГО

Не стане білим вже торішній сніг
І не ростиме висохла трава.
Нажаль, не повернути вмерлих всіх,
Й назад не взяти сказані слова.

Не грітиме холодна теплота
У тих серцях, що збайдужіли враз,
Лиш мрії й серце там біля хреста
Ясні стають, як гляне Бог на нас.

Чи знаєте, що люди помирають?
І навіть ті, в котрих життя є суть,
Що люблять нас, що ніжно доглядають,
Без думки про яких нам не заснуть...

Будь ласка! При житті я вас благаю,
Цінуйте найрідніші ці серця!
Життя так швидко на землі минає,
А болю від утрат нема кінця!

Здається нам, що завжди будем чути
Нічні розмови тихі, дружній сміх.
Життя летить...І не завжди так буде
Не поспішаєм ми це зрозуміть.

І страшно - не самому помирати
А більш страшніше - втратити близьких,
Недолюбити, відповідь не дати,
І не побачить більш сердець живих!

Коли лишають близькі й рідні нас, -
Нам тяжко розлучатися із ними,
Про них лиш добре мовимо в той час,
А не тоді, коли були живими.

Чому ж не скажем зараз же, тепер,
Що другові пасує по заслугах,
Сказати, що він цінний для тебе,
Сказати, що він є найкращим другом.

Ми так скупі на лагідні слова,
На злі ж слова ми щедрі і на жарти,
Все голова, все тільки голова,
Та слухати і серце часом варто.

О, дати б волю тим несказаним словам,
Підтримати з любов'ю руки брата,
Щоб добре слово мовити батькам,
Щоби душа не мучилась від втрати.

Не на могилі, а з земної сторони,
Де у човні пливем в життєвім морі,
Нам в цім житті даровані вони,
Щоб потішать один одного в горі.

Ми ж ніби любим...Як сказать? Не знаєм!
І ніби на очах сльоза блищить,
Один без одного не можем -- відчуваєм!
Та, як Христос не прагнемо любить.

Запам'ятайте посмішки цвітіння,
Рідного серця, милого лиця,
Прощайте їх помилки і падіння,
Щоб не гнівить Небесного Отця.

Він всіх прощав і проявляв турботу,
А ми? Лиш щось -- відвернем гордо ніс!
Все спішимо: діла - діла, робота,
Та знайте - потім вам забракне сліз.

Щоб не оплакувать тяжку образу,
Що зачаїлась на себе самих,
То дорожіть близькими ви щоразу,
Цінуйте й поважайте їх живих.

Дивитись в очі, вгадувать бажання! Молитись, плакати і радість розділяти.
"Люблю!"- сказати тихо на прощання,
Та, не пішовши, ще разок обняти.

Прожити так, наскільки це можливо,
Промінням теплим інших обіймати.
Якщо ж самим лиш грітися важливо,
То неможливо нас людьми назвати.

Ви не чекайте завтра лиш для того,
Щоб сили в нас були хоч щось змінить.
"Сьогодні", "зараз" важливіше всього.
Навчіться цінувати кожну мить.

Знаходьте лагідні слова для тих,
Хто від образ дорожчий нам щомить,
Не помічаємо дитячий сміх,-
Дитинство ж сина завтра відлетить.

Навчитись слід не завтра нам чекати,
А діяти "сьогодні", в день оцей!
І самоїдством душу не терзати,
А помічати блиск чужих очей.

Сьогодні відчувати інших біль,
До завтра не відклавши їх біду.
Спостерігати сяйво зір нічних,
І цінувати тих, що поруч йдуть.

І Богу вдячність варто принести,
Що Він щодня в житті нас береже...
А " завтра"?- Завтра може й не прийти,
Бо ж вчора "де"? Його нема уже...

Ти знаєш твої молитви
лягають у ніг Христа,
Які не легкІ ці битви,
Та чують все небеса!

А небо завжди памʼятає,
Цю біль і прохання душі
Всіх вірних по імені знає,
І відповідь пише тобі!

Ти знаєш а твої сльози
Для Господа як діамант,
Не плач, хоч в душі морози,
У Бога на все є Свій план.

Коли ти коліна схиляєш,
І котиться мовчки сльоза,
Він вухо своє нахиляє,
Знай, чують тебе небеса!

Повір прийде переміна,
Збирає Бог сльози твої,
Бо ти дорога є дитина,
Не бійся ворожих стріл!

Розпʼятим рукам лиш довірся,
Вони допомогу дадуть,
Надійся на Бога, надійся,
Хоч зовсім не легкий маршрут.

Вздійми свої руки до Бога
В молитві у небо взивай,
Повір прийде перемога,
Бо Він не залишив, ти знай!

Це тільки з душею твоєю,
Проводить роботу святий,
І Духом Святим, як єлеєм,
Знімає з душі твою біль.

І через вітри і негоду,
Учить Він тебе довірять,
Всесильному вічному Богу,
Проблеми усі віддавать!

В Свій час Бог здійснить ті прохання,
Бог чує молитву твою,
І сповнить серденька бажання,
Стій далі у Божім строю.

Ти з Богом - а це перемога,
Лиш з вірою далі молись
Надійся на Господа Бога,
І в дусі своїм укріпись!

Марина Візнюк.

НА ВСЕ СВІЙ ЧАС.

Часто думкою лину туди:
В безтурботне дитинство своє,
Так здавалося буде завжди ...
Але час швидкоплинно іде .

Бо для часу немає границь
Несе вістку щодень голосну,
Літо осінь проганяє кудись
І зима підганяє весну.

Так було від початку часів:
Все мінялося часом епох,
Й наші також закінчаться дні
Що під сонцем відміряв нам Бог.

Й після нас буде те, що було,
Будуть квіти вкрашати луги,
Й буде вянути те ,що цвіло...
Й повертатись на свої круги.

Буде сіяння й жатва ще,
Ріки будуть плисти в моря,
Сонце буде світити вдень,
А на небі --нічна зоря.

Будуть рясно цвісти сади,
І над ними гудіти хрущі,
Хмари будуть по небі плисти ,
І зливати на землю дощі.

Буде осінь сумних журавлів
Проводжати у теплі краї,
Будуть сльози і радісний спів
Будуть світлі і темні дні.

Буде зустріч ,й розлука з людьми ,
Молоді будуть йти під вінець,
В вічність будуть іти старі
Бо усьому є свій кінець.

Буде ненависть й буде любов
Час війні й буде миру час,
Час мовчання і час розмов,
Обніматись й прощати час.

Буде все повторятися знов,
Буде спека і буде мороз,
Бурі ,шторми ,і шум дібров,
Аж допоки прийде ХРИСТОС.

Щоб забрати до себе нас
Із землі у невидимий світ,
Поки маєш під небом час
Залиши в ньому добрий слід.

О.Фабін.

А Він гряде, гряде, земля тремтить,
А Бог іде свою невісту взяти,
І Вознесіння буде просто мить,
Зоставші будуть плакати , ридати.

А він гряде, і кроки по землі,
В землетрясінні, бурях катаклізмах,
В ознаках на воді і у вогні,
Народе кайся! Щоб не було пізно!

Бог довготерпить але Він гряде,
Щоб взяти в небо чистою невісту,
І лише праведний туди ввійде,
У кого серце як кришталь сіяє чисте.

А Він не забарився, ні, гряде,
Тож приготуй свій одяг білосніжний,
Святий послухай освящайся ще,
Неправедних жде кара і суд грізний.

Яскраво в серці запали вогонь,
Нехай твоя любов горить, палає,
Тримай оливу у своїх долонь,
Коли крик зустрічі вночі з Ним пролунає!

Будь в числі мудрих і завжди пильнуй,
Не спи як не розумнії ті діви,
Світильник свій до зустрічі готуй,
Він скоро в небо забере до себе.

А він гряде, і скоро вже кінець,
Ось стрілки на дванадцятій зійдуться
 А вірним приготований вінець,
І вірні скоро в небо вознесуться!
 Марина Візнюк

СЕРЦЕ, ЩО СПІВАЛО

(Історія)

Так часто у житті жаліємось на долю...
І ніби те не те, і ніби все не так.
А я вам розкажу про хлопчика одного,
Який пройшов нелегкий життя земного шлях.

Нікому не потрібний, він жив у інтернаті,
Терпів весь час знущання - на плечах гострий горб.
І хоч було нелегко, та все ж у результаті
Завжди усім прощав і дарував любов.

Ніколи не вважав себе фізичним інвалідом,
Постійно твердо вірив і мріяв про одне:
Що прийде час, і стане він колись комусь потрібен,
Що любляча матуся за руку поведе.

Терпіти всі знущання уже не було сили,
Дивився у віконце і все чекав "коли?".
Й знайшлися добрі люди, що хлопця полюбили
І доленосне рішення для себе прийняли.

Надія появилась - він матиме родину.
Зібрали документи - додому от піде.
Та є в нього умова: тут друга не покине
(Бо милосердне серце не любить лиш себе).

У стінах інтернату вони весь час дружили,
Ріднішої людини у світі не знайти...
А друг був у візочку, бо ноги не служили,
І наш герой без нього не захотів іти.

Батьки не розгубились - забрали двох додому.
І хлопцям дарували усю свою любов,
І для дітей старалися усюди і в усьому,
Й до Бога підносили багато молитов.

Так три найкращих роки злетіли непомітно,
І наш герой щасливим ріс, не знаючи біди,
Але життя в притулку минуло не безслідно,
Бо горб виріс ще більшим, скривилися кістки...

Стиснулось в грудях серце і битись перестало...
Те серце, що любов'ю горіло кожну мить,
Те серце, що для ближнього турботу віддавало,
Те серце, що співало, а зараз вже мовчить...

Не можу умістити, чому усе так сталось?
Вже інтернат позаду, є люблячі батьки...
Чому життя дитяче так швидко обірвалось?
Усе, що мріяв, має, та довелось піти...

Я серцем розумію - на все є Божа воля.
Світив весь час промінчиком, всім дарував тепло.
І хоч тяжкою видалась його сирітська доля,
Не нарікав ніколи, нелегко хоч було...

Правдива ця історія, не вигадка й не казка.
І вам скажу, чим вразила мене вона до сліз:
Так часто ми жаліємось, що у житті нам важко,
Так часто лиш погане ми помічаєм скрізь.

Давайте будем вдячними за все, що зараз маємо,
За руки і за ноги, за очі, за вуста...
В домах своїх щоночі безпечно засинаємо,
Нас не спіткала доля сирітська, непроста.

Давайте будем вдячними за маму і за тата,
За всю свою сім'ю, за сина чи за доню,
За те, що Бог по милості так дарував багато,
Що нас покрив щедротами й небесною любов'ю.

Ми також були з вами духовно, ніби сироти.
Тримав нас дуже міцно той інтернат гріха,
Та по великій милості Ісус із нього визволив,
Й веде до дому вічного Його свята рука.

Давайте щирим серцем за ближніх клопотати,
Щоби Отець небесний і їх усиновив,
Давайте у проломі за них будем стояти,
Допоки серця б'ються, допоки стане сил.
Автор невідомий

#Повчальна_історія

Милість Божа.

Памятай про милості Господні,
Що зійшли на грішного тебе,
Через них ти став дитям сьогодні
Й Бог за руку Сам тебе веде.

Памятай: Він мусив народитись
І на себе тіло людське взяв,
Щоб тебе із Богом примирити
Щоби ти в темряві не блукав.

Памятай, пішов Він на Голгофу
Там на смертю, пеклом і над злом,
Він здобув велику перемогу,
Й повернув нам втрачений ШАЛОМ.

Памятай, Христос твоє імення
На своїх долонях записав,
Рясно з неба шле благословення,
Ще й Святого Духа дарував.

Памятай, тебе Він памятає
Й любить, як ніхто ще не любив,
Коли важко в серці, Він втішає
Бо ж ціну за тебе заплатив,

Пригадай, коли душа взнемозі
Виливала все у молитвах,
Він бував завжди при допомозі
Кожночасно сльози витирав.

І не знаєш, о, душа, як ворог
Часто чигав, на твоє життя,
Руки ангела здіймалися угору
Зі словами : ЦЕ МОЄ ДИТЯ.

Й ворог мусив зразу відступати
І не зміг вчинити тобі зла,
Над тобою були Божі шати
І рука Ісусова була.

Скільки милостей Господь явив нам
Знаєм ми лиш в світлих небесах,
Скільки скрито, і багато явно
Нас спасала Господа рука.

Милість Божа, друзі є безмірна
Вчора, і сьогодні, і повік...
Вона вічна, бо вона нетлінна,
Для людської долі добрий лік.

Памятаймо милості Господні,
Їм кінця немає, ні границь,
Хто цінує ними, тим сьогодні
В небесах готовиться вінець.

О. Фабін.

УМІЙ ЧЕКАТИ
Умій чекати, в Бога є свій план,
Бо на землі ми ще підвладні часу,
Він до народження про тебе вже все знав,
І дав життя благословенне та прекрасне.
А поки ждеш, не зупиняйся на шляху,
Бо кожен день є до мети твоєї кроком,
Цінуй сьогодні тим, до чого досягнув,
Дає Господь щодня Свої уроки.
Щасливий ти, як бачиш кожен штрих
Руки Творця в житті своїм буденнім,
Й радіючи душею, йдеш за Ним,
Бо в Ньому ти уже благословенний.
А Він малює із життя твого шедевр,
Малює пензликом Любові так старанно,
І знає Сам, нанести що і де,
Щоб ти щасливий був й любив так само.
Вкладає Бог бажання у серця,
І хоче ,щоб ми ревністю палали,
Не просто так повітря били безкінця,
А до мети ,до Нього досягали.
Є світ невидимий, є те,що можеш ти
Побачити очима свого серця,
На крилах віри в світ цей полетиш,
І дух твій над землею піднесеться.
Ти там побачиш Господа красу,
Він світлом є, що в душу проникає,
Від погляду Його по тілу струм,
А дух твій радість невимовна наповняє.
Ти розумієш: ти і Він - одне,
Ніхто не може вас вже розлучити,
Його любов цінніша є за все,
Ти хочеш бути вічно в Його світлі.
Так дивно, інколи говорить Він без слів,
І просто так тобі все зрозуміло,
Лягає мир на серце, наче сніг,
Стає так легко на душі й спокійно.
Хоча в житті ,на жаль, не без проблем,
Буває смуток принесуть нам сірі будні,
Але коли їх Богу віддаєм,
Про всі турботи й труднощі забудем.
Умій чекати. Здійснення бажань
Не в твоїй владі, це Господня дія,
Ти Ним втішайся, в Ньому пробувай,
І відкриватимеш щодня благословіння,
Немовби подарунки від Творця ,
І будеш дивуватись, як дитина,
Незвичні переповнять почуття,
Подяка щира в небеса полине.
На півдорозі рук не опускай!
А ,може, ціль твоя за поворотом?
Не зупиняйся, Богу довіряй,
Його на всіх дорогах пізнавай,
Бо тільки в цьому є найбільша насолода.

Ірина Косарук

Мої батьки

Вони для мене — скарб від Бога, —
Мої натруджені батьки.
Моя підтримка, допомога
Й порадники в земнім житті.

Спасибі, Боже, що їх маю.
Вони для мене дійсно скарб.
Здоров'я для батьків прохаю,
Його для них Ти посилай.

Веди їх Божими шляхами,
Даруй їм мудрості згори.
Нехай втішаються трудами,
Ти їх, Отець, благослови.

Найбільш, прошу, введи їх в небо,
Ще тут в житті в серцях працюй.
Нехай завжди шукають Тебе,
Ти ж молитви їхні почуй.

Благослови їх, добрий Боже,
Благословенням не людським.
Хай Дух Святий їм допоможе
Насправді зватися "твоїм".

Дай радості їм, дай натхнення
Твої Закони всеблагі
Любити. Дай їм одкровення,
Як направлятись у житті.

Допоможи їм в їхній праці,
І маму й тата підкріпляй.
А коли втомляться, то Отче,
Твою підтримку посилай.

Хай, як орли — розправлять крила,
Йдучи, не знатимуть утом.
А впавших — підійми на силах,
У Своїй тіні заховай.

Будь для них баштою міцною,
І порятунком для них будь.
Тримай їх міцною рукою,
Дай голос їм Твій, Боже, чуть.

Благослови їх! Як дитину
Матуся, ніжно пригорни.
І в радісну й в похмуру днину,
Господь, в серцях батьків живи.

Автор невідомий

Далеко, далеко в верхів'ях Карпат,
Де буйні вітри безперервно шумлять,
На скелі стрімкій під склепінням небес
Зростав одинокий красунь - Едельвейс.

Розцвівши у шумі бурхливих стихій,
Не знав він, що в світі є слово «спокій»;
Стрічаючи бурі відкритим лицем,
Низенько схиляючись перед Творцем,
Казав: «Боже мій, з-поміж квітів і трав
Ти вибрав мене і на скелю підняв!
І тут у щоденній важкій боротьбі Я вірним лишитися хочу Тобі».

І ніжна голівка схилялась на лист,
Її аромати здіймались у вись,
До неба, до вічного свого Творця Сягала великая вірність оця.
І сонячним променем з неба Свого
Творець ніжно гладив голівку його.

І так пролітали нестримнії дні...
Як завжди вернулось життя навесні,
Кругом ожило все, кругом розцвіло
І радісних пахощів знов набуло.
Один лиш похмурий стоїть Едельвейс,
Журливо повісив голівку і весь
Поринув в якісь безутішні думки,
Схиливши донизу зелені листки.

В одних із таких сонячних днів,
До нього в промінні Господь прилетів,
Поглянув на нього і ніжно сказав:
«Вставай, Едельвейсе! Чому задрімав?»

І жалібно мовив Творцю Едельвейс:
"О, Боже мій милий, о, Батьку Небес!
На скелі оцій над обривом стрімким,
Життя мені стало надмірно важким".

І ще пролетів один рік, наче мить,
І знову небесна весняна блакить
Збудила від сплячки степи та ліси,
Зодягши їх в шати життя та краси.
І знову Творець все земне оглядав,
І погляд Його на рослинку упав:
Схилилась голівка, зів'яли листки,
Чомусь не розкрились її пелюстки.

Згадались Йому колись чуті слова:
"Візьми мене звідси, тут дика скала"....
"Це ти, Едельвейс?" - торкнувся листків, -
"Що сталося? Де ти красу загубив?
Чому ти в цій тихій долині, зів'яв?
Згадай, ти ж бо сам ще недавно казав,
Що хочеш, щоб Я тебе тут влаштував, Бо ти на скалі від стихій знемагав."

"О, Боже, - почулись благання у полі.
Я схибив, шукаючи кращої долі,
Немає ріднішого в мене нічого
За скелю мою прямовисну і голу.
Мій Боже... Мій Любий... до мене зійди,
Візьми мене знову і там посади.
Тепер я вже знаю: життя - в боротьбі, Лише в боротьбі я потрібний Тобі,
Туди, між вітрів, щоб змагатися з ними
Мене віднеси Ти руками Своїми!"

Мій друже, ти бачиш спокою міраж,
Ти добре роздумай, ти добре все зваж.
Нехай не манять тебе привиди щастя,
За ними постійно блукає нещастя.
Лишайся незламним у рідній стихії,
Борися, плекаючи гірні надії
Й колись, як настане мандрівці кінець,
Творець тобі скаже: «О, Мій Едельвейс,
По тебе прийшов Я, щоб в вічність узяти.
Де більше не будеш терпіти й страждати".

Автор невідомий

#Повчальна_історія

Батьки і діти.

Батьки і діти. Діти і батьки…
Зв’язок не розірвати цей довіку.
Крізь мряку днів несуться молитви:
«О Боже, дай щасливу долю дітям!»

О, скільки небо чуло молитов…
Бадьорим ранком чи у нічку пізню
Звучить молитва трепетним псалмом
І струн душі торкається так ніжно.

Любов батьківська з кожним на шляху,
Вона дарує сили у відчаю.
Просте й коротке «Я тебе люблю!»
Прогонить страх і весь туман печалі.

А скільки сліз пролито в час нічний
З благанням до Отця в молитві щирій:
«О Боже, прошу, Ти їх збережи,
Будь захистом для кожної дитини!

Я одного у Тебе лиш молю,
Бентежить серце лиш одна тривога:
Нехай в Тобі вони життя знайдуть,
Хай оберуть в житті вузьку дорогу».

Летять у небо щирі молитви…
Немов птахи, здіймаються угору.
Яке це щастя, що в нас є батьки,
Яку ми милість заслужили в Бога!

О, пам’ятаймо молитви батьків,
Вони, як промінь, на шляху нам світять.
І через дні, через туман років
Всміхаються так тепло очі рідні.

Наш Боже, всіх батьків благослови,
Ти підкріпляй їх у житті земному.
Для них будь охороною завжди,
Даруй їм щастя, силу і здоров’я.

Щоби навчали діточок своїх
І огортали ласкою своєю.
Щоб від тривог й біди Ти їх зберіг
Й світив в житті їм ясною зорею.

Батьки і діти. Діти і батьки…
Зв’язок ніколи цей не розірвати.
І хоч проходять дні, летять роки,
В молитвах щирих завжди батько й мати.

Діана Парипа