Східна Слобожанщина


Гео и язык канала: Украина, Украинский
Категория: Другое


🔵Історія та сучасність Східної Слобожанщини
🟡Захист етнічних прав українців Східної Слобожанщини
Інформаційні ресурси та способи зв’язку:
https://t.me/SkhidnaSlobozhanshchyna/323

Связанные каналы

Гео и язык канала
Украина, Украинский
Категория
Другое
Статистика
Фильтр публикаций


Репост из: Шлях
В поисковую базу добавлена перепись 1748 года по слободе Гредякиной Бирюченского уезда Воронежской губернии.

Объём: 287 записей. Проиндексированы только главы семей.

Шифр документа: РГАДА Ф.350 Оп.2 д.744 Книга переписная малороссиян, живущих на полковых и помещичьих землях г. Острогожска и уезда

Текущий объем поисковой базы: 41185 персоны в 123 поселениях.


Національно-визвольна боротьба Східної Слобожанщини: українська ідентичність в умовах репресій

Частина 2️⃣7️⃣

Ініціаторами проведення українського фестивалю в Росоші стали Олексій Дев’ятко, Раїса Дерикот, Віктор Коліух, Петро Чалий та Тетяна Чала. Звичайно ж, для проведення фестивалю потрібні були гроші, і тут дуже своєчасною стала допомога місцевого підприємця Олександра Бабешка, завдяки якому фестивалі не лише змогли проводитися щороку, а й було започатковано спеціальні грошові премії для його переможців у різних галузях українського мистецтва. У рамках цієї мистецької акції серед творчих майстрів та виконавців з усіх українських районів Воронежчини проводились творчі змагання з численних номінацій: народні ремесла, хоровий та сольний спів, художній живопис тощо.

Премії, якими нагороджували найкращих майстрів української культури на цьому фестивалі, мають імена найвідоміших українських діячів, які своєю працею послужили українській справі на Східній Слобожанщині. Причому якщо одні премії названі на честь великих українців, чиї імена відомі усій Україні (історики Микола Костомаров і Дмитро Багалій, поет Євген Плужник), то інші носять імена людей, яких не знають на Великій Україні, але яких добре і славно пам’ятають українською Подонню – місцевого краєзнавця, вчителя історії Івана Ткаченка, художника Володимира Цимбаліста.[1] Таким чином, слобожанські українці прагнули зберегти пам’ять про цих видатних українців на рідній землі.

До 2011 року репресивний каток Москви вже активно працював по всіх незалежних українських організаціях. Фестиваль, що відроджував пам'ять про українське минуле Східної Слобожанщини, вочевидь, не вписувався в політичну стратегію московської імперії. Тому він припинив своє існування.

Джерело:

1️⃣ Офіційний сайт Фестивалю слобідської української культури Россошанського краю "Місто Розсош – в тобі Україна жива!"

#УкраїнськийФестиваль #МістоРозсош #ОлексійДев’ятко #УкраїнськаКультура #НароднеМистецтво #Краєзнавство #ІванТкаченко #ВолодимирЦимбаліст #МиколаКостомаров #ДмитроБагалій #ЄвгенПлужник #УкраїнціРосії #ФестивальРоссошанськогоКраю #КультурнеВідродження #РепресіїПротиУкраїнців

📌 Підписуйтесь @SkhidnaSlobozhanshchyna


Репост из: Шляхами Визвольної Боротьби
Наше становище [ставлення] до російського народу

УПА про ставлення до росіян:
"Російський народ — наш безпосередній сусід, і співпраця наша може розвиватися дуже успішно, якщо буде вона будована не на імперіалістичних співвідношеннях, а на справжній дружбі і рівноправності".

⤵️
ОУН бореться не проти російського народу, а за визволення України від гніту російсько-більшовицьких загарбників. ОУН стоїть на становищі, що російська держава повинна покриватися з етнографічними кордонами російського народу і в ніякому випадку не виходити поза ці межі

Осип Дяків- Підполковник УПА. Загинув 1950-го в бою з відділом МГБ на Львівщині.
🌐джерело
#УПА #факт


Janvārī notiks starptautiskā cilvēktiesību projekta „Patiesie Putina gūstekņi. Politiskie gūstekņi apspiesto tautu vidū”, kuru ierosinājusi Antimperialistisko Tautu Bloks, prezentācijas Tallinā, Rīgā un Viļņā.

Mūsu kustība „Austrumu Slobožanshčina” ir pievienojusies šī projekta sagatavošanai. Mūsu ieteikumā prezentācijā tika iekļauti no Austrumu Slobožanshčinas Aleksandrs Dimitrenko, Aleksandrs Filimonovs un Antons Osipenkos. No Zaļā Klina – Natālija Romanenko un Vladislavs Nikitenko. Mēs esam ļoti pateicīgi Antimperialistisko Tautu Blokam par šo projektu un iespēju piedalīties tajā!

gadā Antimperialistisko Tautu Bloks plāno veikt plašu pasaules turneju ar šo izstādi, demonstrējot to visos kontinentos. 28. janvārī prezentācija notiks Latvijas galvaspilsētas Rīgas Nacionālajā bibliotēkā. Prezentācijā piedalīsies Antimperialistisko Tautu Bloka līderi, apspiesto tautu nacionālo atbrīvošanas kustību pārstāvji, cilvēktiesību aizstāvji un žurnālisti.

RĪGA, 28. janvārī plkst. 14:00, Latvijas Nacionālā bibliotēka.

Ielūgumi ir pieejami ukraiņu, lietuviešu, igauņu un krievu valodā.

@SkhidnaSlobozhanshchyna


Sausio mėnesį vyks tarptautinio žmogaus teisių projekto „Tikrieji Putino kaliniai. Pavergtų tautų politiniai kaliniai“ pristatymai Taline, Rygoje ir Vilniuje, kurį inicijavo Antimperialistinių Tautų Blokas.

Mūsų judėjimas „Rytų Slobozanshchina“ prisijungė prie šio projekto rengimo. Pagal mūsų rekomendaciją į pristatymą buvo įtraukti iš Rytų Slobozanshchinos Aleksandras Dimitrenko, Aleksandras Filimonovas ir Antonas Osipenkas. Iš Žaliojo Klinio – Natalija Romanenko ir Vladislavas Nikitenko. Esame labai dėkingi Antimperialistinių Tautų Blokui už šį projektą ir galimybę jame dalyvauti!

Pavergtų tautų politiniai kaliniai“ pristatymas
Sausio 31 d., Lietuvos sostinėje Vilniuje, Okupacijų ir laisvės kovų muziejuje, vyks tarptautinio žmogaus teisių projekto „Putino tikrieji kaliniai. Pavergtų tautų politiniai kaliniai“ pristatymas, kurio tikslas – skleisti informaciją apie politines represijas prieš politinius kalinius – pavergtųjų tautų nacionalinio išsivadavimo judėjimų atstovus. Projektą inicijavo Antiimperinis tautų blokas (Ukraina).

Renginio metu bus pristatyta to paties pavadinimo teminė paroda, kurios
pagrindą sudaro dešimt politinių kalinių – pavergtųjų tautų nacionalinio išsivadavimo judėjimų aktyvistų istorijų, taip pat dviejų Krymo totorių politinių kalinių istorijos.

Pristatyme dalyvaus Antiimperinio tautų bloko vadovai, pavergtųjų tautų
nacionalinių išsivadavimo judėjimų atstovai, žmogaus teisių gynėjai, žurnalistai.

Renginys prasidės 12.00 val., adresu: Aukų g. 2А., Vilnius.

Kvietimai yra pateikiami ukrainiečių, latvių, estų ir rusų kalbomis.

@SkhidnaSlobozhanshchyna


Jaanuaris toimuvad rahvusvahelise inimõiguste projekti «Putini tõelised vangid. Allutatud rahvaste poliitvangid», mille algatajaks on Rahvaste Impeeriumivastane Blokk, esitlused Tallinnas, Riias ja Vilniuses.

Meie liikumine «Ida-Slobozjanshchina» liitus selle projekti ettevalmistamisega. Meie soovitusel kaasati esitlusse Ida-Slobozjanshchina poolt Aleksandr Dmitrienko, Aleksandr Filimonov ja Anton Ossipenko. Rohelise Kiilu poolt — Natalja Romanenko ja Vladislav Nikitenko. Oleme väga tänulikud Rahvaste Antikolonialistlikule Liidule selle projekti ja osalemisvõimaluse eest!

Tallinna esitluse partner on Eesti Ukrainlaste Kongress.

Esitluse käigus avatakse samanimeline temaatiline näitus, mis keskendub kümne anastatud rahvaste rahvuslike vabadusliikumiste aktiivliikmete poliitvangidena veedetud elu lugudele ning kahe krimmitatari poliitvangi loole.

Üritusel osalevad Rahvaste Impeeriumivastase Bloki juhid, anastatud rahvaste rahvuslike vabadusliikumiste esindajad, inimõiguste kaitsjad ja ajakirjanikud.

Esitlus algab kell 16.00 aadressil: Toompea tn 8b, Tallinn


В январе пройдут презентации международного правозащитного проекта «Настоящие узники Путина. Политические узники порабощенных народов», инициированного Антиимперским Блоком Народов в Таллине, Риге и Вильнюсе.

Наше движение Східна Слобожанщина присоединилось к подготовке этого проекта. По нашей рекомендации в презентацию были включены от Восточной Слобожанщины Александр Димитренко, Александр Филимонов, Антон Осипенко. От Зеленого Клина - Наталья Романенко и Владислав Никитенко. Мы очень благодарны Антиимперскую Блоку Народов за этот проект и возможность участия в нём!

Если Вы будете в одном из городов в которых запланированы презентации во время их проведения - приходите сами и позовите друзей. Перешлите это приглашение местным политикам, журналистам, историкам и всем кому это может быть интересно!

ТАЛЛИН, 22 января 16.00, Музей оккупации и свободы
РИГА, 28 января 14.00, Национальная Библиотека Латвии
ВИЛЬНЮС, 31 января 12.00, Музей оккупации и борьбы за свободу

Приглашения на эстонском, латышском, литовском, украинском.

📌 Подписывайтесь @SkhidnaSlobozhanshchyna


У січні відбудуться презентації міжнародного правозахисного проєкту «Справжні в'язні Путіна. Політичні в'язні поневолених народів», ініційованого Антиімперським Блоком Народів у Таллінні, Ризі та Вільнюсі.

Наш рух «Східна Слобожанщина» долучився до підготовки цього проєкту. За нашою рекомендацією до презентації від Східної Слобожанщини увійшли Олександр Димитренко, Олександр Філімонов, Антон Осипенко. Від Зеленого Клину – Наталія Романенко та Владислав Никитенко. Ми дуже вдячні Антиімперському Блоку Народів за цей проєкт і можливість взяти участь у ньому!

Приходьте самі та запрошуйте друзів. Перешліть це запрошення місцевим політикам, журналістам, історикам і всім, кому це може бути цікаво!

ТАЛЛІНН, 22.01 о 16:00, Музей окупації та свободи
РИГА, 28.01 о 14:00, Національна бібліотека Латвії
ВІЛЬНЮС, 31.01 о 12:00, Музей окупації та боротьби за свободу

Запрошення естонською, латиською, литовською та російською мовами.


Апелляционное_определение_по_делу_Александра_Димитренко.pdf
4.7Мб
Апелляционное определение по Александру Димитренко


Національно-визвольна боротьба Східної Слобожанщини: українська ідентичність в умовах репресій

Частина 2️⃣6️⃣

Місто Розсош – в тобі Україна жива!


Найяскравішим проявом української ідентичності на Східній Слобожанщині можна назвати Фестиваль слобідської української культури Россошанського краю “Місто Розсош – в тобі Україна жива!”, який проходив у Воронезькій області. Його метою було відродження та підтримка самобутньої культури Слобожанщини. Особлива увага приділялася фольклору та народній музиці. Важливою частиною фестивалю була “Пісня рідного дому”, яка стала візитівкою заходу. Про Фестиваль добре знали і за межами росії, туди часто приїжджали гості з України.

Перший фестиваль відбувся 13 жовтня 2001 року.[1] Переможцем та володарем головного призу цього фестивалю став фольклорний ансамбль “Витоки Придонья” з Нової Калитви, який крім цієї винагороди отримав також почесний диплом “За найкраще виконання народних пісень” на Всеукраїнському святі в Києві “ми всі - діти твої, Україно”. Відтоді фестивалі на россошанській землі відбувалися щорічно (за винятком 2006-го, 2009-го і 2010-го років). Останній, восьмий фестиваль, стався в Росоші 10 грудня 2011-го року, після трирічної перерви.

Виникнення цього свята української культури Східної Слобожанщини пов’язане, звісно, не з будь-якими державними установами російської федерації, а з місцевими аматорами українського слова, краєзнавцями та дослідниками, які вважали, що українська культура на Східній Слобожанщині не має загинути, а має розвиватися.

Джерело:
1️⃣ Ermakvagus

#СхіднаСлобожанщина #МістоРозсош #УкраїнськаКультура #ФестивальРоссошанськогоКраю #Фольклор #НароднаМузика #ПісняРідногоДому #КультурнеВідродження #УкраїнціРосії #Краєзнавство #ІсторіяУкраїнців #УкраїнськаІдентичність #СлобідськаКультура

📌 Підписуйтесь @SkhidnaSlobozhanshchyna


Репост из: Шлях
В поисковую базу добавлена перепись 1748 года по слободе Вознесенской (Ковыльной) Павловского уезда Воронежской губернии.

Объём: 175 записей. Проиндексированы только главы семей.

Шифр документа: РГАДА Ф.350 Оп.2 д.744 Книга переписная малороссиян, живущих на полковых и помещичьих землях г. Острогожска и уезда

Текущий объем поисковой базы: 41360 персоны в 124 поселениях.


Національно-визвольна боротьба Східної Слобожанщини: українська ідентичність в умовах репресій

Частина 2️⃣5️⃣

Розділ 4. Після 1991 року

Газета «Східна Слобожанщина»

Після розпаду СРСР повіяло запахом свободи, оскільки російська федерація почала декларувати прихильність до європейських цінностей, прав і свобод людини і громадянина, невід’ємною частиною яких є етнічні права національних меншин. Українці Східної Слобожанщини, які зберегли національну ідентичність попри репресії, почали робити спроби відродження української культури та дивилися в майбутнє з оптимізмом: «До 80-х років на Вороніжчині відбувалася тотальна денаціоналізація українців, як і інших народностей, що тут мешкають, і тільки розпад Радянського Союзу та формування незалежної України дали новий імпульс відродженню національної свідомості воронезьких українців» - писав В’ячеслав Свистунов у газеті “Східна Слобожанщина”.[1]

Газета «Східна Слобожанщина» видавалася у Воронежі з 1992 по 1995 роки та служила важливим інструментом культурного відродження для української діаспори у регіоні. Її редактором був Микола Бірюк, професор Воронезького державного університету, відомий активною позицією у просуванні української культури та мови. Газета публікувала матеріали українською мовою, включаючи статті про історію, культуру та сучасне становище українців у Воронезькій області.

Але вже незабаром з-під маски прихильності до демократичних цінностей почав виглядати імперський оскал Москви. Газета «Східна Слобожанщина» почала зазнавати політичного та адміністративного тиску. Це пов’язувалося з її українською орієнтацією та активною підтримкою культурного відродження українців у регіоні. Значна частина матеріалів газети висвітлювала історію та культуру українців регіону, що не відповідало політиці росії, спрямованій на асиміляцію та русифікацію українців.

Утім, сп’яніння від гарних московських промов багатьом не дозволило побачити перші прояви оскалу імперського монстра. Росія активно вибудовувала міжнародні відносини і багато держав її вважали за друга, зокрема Україна. Така зовнішньополітична ситуація певним чином впливала і на стратегію взаємодії з державою всередині країни. Тому підтримати таку газету виявилося просто нікому. До середини 2000-х років тиск на українські організації в росії був не таким сильним, у немилість потрапляли лише найдопитливіші дослідники політично незручної історії. Тому більшість українців все ж таки бачили перспективи у розвитку доброзичливих відносин з російською державою та шукали більш компромісні форми збереження української культури.

Джерело:
1️⃣ Газета "Східна Слобожанщина", 1994.

#СхіднаСлобожанщина #УкраїнціВоронежа #УкраїнськаКультура #ІсторіяУкраїнців #КультурнеВідродження #РепресіїПротиУкраїнців #УкраїнськаДіаспора #ГазетаСхіднаСлобожанщина #МиколаБірюк #РозпадСРСР #НаціональнаІдентичність #УкраїнціРосії

📌 Підписуйтесь @SkhidnaSlobozhanshchyna


Репост из: 📜 Історія України та світу 📖 #Укртґ✙
🇺🇦Східна Слобожанщина — регіон, що має унікальну історію, переплетену з культурними та політичними подіями, які визначили обличчя цієї території. Розташована на території Росії, Слобожанщина завжди була точкою взаємодії різних народів, культур та державних утворень. Саме тут з XVII століття почали виникати слобідські поселення, створені козаками та переселенцями, які тікали від війн в період Хмельниччини та «Руїни»

Завдяки географічному розташуванню та багатому природному ресурсу, Східна Слобожанщина швидко перетворилася на важливий центр ремесел, торгівлі. Важливою її особливістю стало формування місцевого укладу життя.

Цей регіон пройшов складний шлях: від козацької самоврядної території до важливої частини імперії, що розділила його. У статті ми розглянемо, як формувалася Східна Слобожанщина, як розвивалася її культурна спадщина і як історичні події відбилися на долі цього краю.

Цю статтю також я присвячую воїнам що приймають участь у бойових дій на Слобожанщини (українські та московській її стороні)

https://medium.com/@orleanj603/%D1%81%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B0-%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0-%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%BA%D0%B0-%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%97-dc6d12beb448

#історія_україни #слобожанщина #білгород #воронеж #курськ #чернігів #харків #суми #суджа #руїна #хмельниччина #мазепа #скоропадський

📜 Історія України та світу 📖


Національно-визвольна боротьба Східної Слобожанщини: українська ідентичність в умовах репресій

Частина 2️⃣4️⃣

Почалася активна фаза знищення будь-яких проявів української культури та фізичне знищення українців шляхом організації Голодомору, що був, зокрема, і на території Східної Слобожанщини.[1] Радянська влада знищувала видатних діячів східнослобожанської української культури[2], часто звинувачуючи їх у тероризмі, так само як нині робить росії.

Так «в організації підготовки терористичних актів проти працівників Радянської влади» було звинувачено українського поета, драматурга, театрознавця, літературного критика та перекладача Костя Степановича Буревія, розстріляного катами з НКВС у київській в’язниці 15 грудня 1934 року. Народився 2 серпня 1888 року у слободі Великі Меженьки на Воронежчині.[3]

Український поет, драматург, перекладач зі Східної Слобожанщини Євген Павлович Плужник. Народився 14 грудня 1898 року у слободі Кантемирівка, Богучарського повіту, Воронезької губернії. 4 грудня 1934 року був заарештований НКВС. Звинувачений у приналежності до націоналістичної терористичної організації. Засуджений до розстрілу. Згодом вирок змінено на тривале табірне ув'язнення на Соловках, де він помер від туберкульозу 2 лютого 1936 р. Його останніми словами була фраза «Я вмоюсь, згадаю Дніпро і помру».

Під звинувачення у співпраці з Організацією Українських націоналістів (ОУН) та «терористичну діяльність» східнослобожанські українці могли потрапити за будь-який вияв української національної ідентичності. Багатьох імен ми не знаємо. Досліджень на цю тему практично немає, тому що ці відомості зберігаються в архівах НКВС у росії і вони засекречені. Але деякі свідчення цих злочинів все ж таки можна знайти в книгах, ось одне з них: «Наймолодшими у списку виявилися дев’ять учнів Розсошанського птахотехнікуму. Їх заарештували ще у жовтні 1936 року, коли їм було по 18-19 років як членів так званої «організації українських націоналістів», а розстріляли у вересні 1937 року».[4]

Джерела та виноски:

1️⃣ Голодомор 1932-1934р. на Воронежчині «Східна Слобожанщина» (пресовий бюлетень за перше півріччя 1994р.,Вороніж)
«Соціально-економічні наслідки голоду у Центральному Чорнозем'ї у 1932–1933 роках» Павло Загоровський

2️⃣ Східна Слобожанщина – українська земля. Чому вона не увійшла до складу Української держави?

3️⃣ Нині село Євстратівка у Россошанському районі Воронезької області рф.

4️⃣ "Кривавий пісок Дубівки-воронежці у лещатах НКВС", В.Глєбов (Вороніж, 2004р.)

#СхіднаСлобожанщина #Голодомор #Репресії #УкраїнськаКультура #РадянськіЗлочини #КостьБуревій #ЄвгенПлужник #РепресіїУкраїнців #НКВС #ІсторіяУкраїни #ГеноцидУкраїнців #Воронежчина #УкраїнськаІдентичність #РозстрілянеВідродження #АрхівиНКВС

📌 Підписуйтесь @SkhidnaSlobozhanshchyna


Репост из: MOROZENKO
"Звернення представників Валуйківських товариств і спілок, Харківської спілки хліборобів і землевласників Острогожського повіту про негайне приєднання до України

10 липня 1918 року

Господину Министру внутренних дел Семена Андреевича Блинова, Льва Сергеевича Милькевича и Александра Алексеевича Голостенова, уполномоченных от Валуйского союза сельских хозяев, от Валуйского О-ва взаимного кредита, от Валуйского торгово-промышленного Союза, от Харьковского Союза Хлеборобов и от землевладельцев Острогожского уезда

Памятная записка

Неоднократные депутации, ходатайствовавшие о присоединении к Украине юго-восточнй части Курской губ. и южных уездов Воронежской губ., достаточно подробно обосновывали Свои ходатайства историческими, этнографическими соображениями и, кроме того, указывали на экономическое значение области, богатой подсолнечным маслом, которого нет в других районах Украины.

В настоящее время мы уповлномочены ходатайствовать о немедленном очищении от большевиков этих уездов, подлежащих присоединению к Украине.

Большевистские банды, именующие себя войсками Российской социалистической республики, с особым усердием И жестокостью грабят население уездов, исторически, этнографически и экономически тяготеящих к Украине, не надеясь удержать эти уезды в руках. Грабежами и насилиями, доходящими до массовых расстрелов и самых возмутительных издевательств, подвергаються местности /например, Мандрово и Никитовка Валуйского уезда, Россошь Острожского уезда и др./, занятые было германско-украинскими войсками, а затем оставленными ими при отходе назад на условленную демаркационную линию. В таком же положении находится и нейтральная зона, так как большевики совершенно не считаются с заключаемыми их уполномоченными перемириями, и хозяйничают в нейтральной зоне, как у себя дома, делая иногда набеги даже на местности, находящиеся уже в украинских руках, как это неоднократно повторялось на Фронте, проходящем через Валуйский и Бирючинский уезды в конце июня.

Промедление в очищении от большевиков уездов, о которых идет речь, угрожает Украинской Державе тем, что значительная часть урожая погибнет из-за ненормальных условий уборки, собраное же будет вывезено большевиками на север и вместо богатого хлебом и маслом края, Украина получит разоренный, нуждающийся в пособиях на прокормление населения и возстановление хозяйства.

Замедление в изгнании большевиков из окраинных частей Слободской Украины, обратный отход украино- германских войск На демаркационную линию безнаказанность постоянных нарушений со стороны большевиков условий перемирий, смущает население прифронтовой полосы, которому большевики усиленно внушают мысль о слабости, имеющейся в распоряжении Украины, жизнь никак не может наладиться, спешные сельскохозяйственные работы протекают B очень неблагоприятных условиях, возстановление же права и порядка очень затруднительно.

Поэтому мы ходатайствуем о скорейшем присоединении к Украине и об очищении от большевиков, находящихся еще в их власти части Валуйского уезда, Бирючинского и Остогожского, a также И остальных, подлежащих присоединению к Украинс уездов Воронежской губ. и Новооскольского уезда Курской губ.

Оригінал. Машинопис.
ЦДАВОВУ:Ф.2607.- Оп.1. - Спр.43. - Арк.22-23.
10/VII- 1918 r. Підписи"

Українська соборність. Відродження українства в 1917-1920 роках. с.175-177

Володи́мир Іва́нович Сергійчу́к (1950, ) — український історик, політик, письменник, професор, директор Центру українознавства Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка (2000—2007 рр.), академік АН ВШ України.

Джерело: https://chtyvo.org.ua/authors/Serhiichuk/Ukrainska_sobornist_Vidrodzhennia_ukrainstva_v_1917-1920_rokakh/

#новохопирськцеукраїна #новохопирськ #внр

🔰 MOROZENKO | Telegram ✅ | Instagram ✅ | YouTube 🎞


Національно-визвольна боротьба Східної Слобожанщини: українська ідентичність в умовах репресій

Частина 2️⃣3️⃣

Українізація на територіях Східної Слобожанщини сприймалася не тільки як культурний процес, а й як політичний фактор, що викликає страх у радянської влади.[1] У них є згадки про «малоросійський патріотизм», який проявляється в тому, що хлопці та дівчата одягають національний одяг і співають у садочках. І згадки «українського націоналізму», так, у доповіді представника від Розсоші є інформація, що в селі Стара Калитва в сільраді на стенді написано «Старокалитвянська сільрада, УСРР» і що голова відмовився прибрати «УСРР».

Процес українізації в Центрально-Чорноземній області (ЦЧО) було скасовано 15 грудня 1932 року ухвалою ЦК ВКП(б) за підписом Йосипа Сталіна, яке було розглянуто 19 грудня на засіданні Бюро обкому ВКП(б) ЦЧО. Перший секретар Йосип Варейкіс виступив з доповіддю, за якою з 1 січня 1933 року наказувалося зупинити подальшу українізацію районів з перекладом усього діловодства на російську мову, а з вересня перекласти всі українські школи на російську мову навчання. 26 грудня 1932 року вийшло розпорядження № 59 щодо Центрально-Чорноземної області, яке ліквідувало українізацію у судочинстві. Згідно з цим документом, все діловодство в судах та прокуратурі переходило на російську мову, припинялося листування українською мовою.[2]

Джерела та виноски:

1️⃣ Документи Державного архіву Воронезької області

2️⃣ Ряполов В.М. До питання про українізацію деяких районів Воронезької області у 20-30-ті роки XX ст. - 10 с.

#Українізація #СхіднаСлобожанщина #ЦентральноЧорноземнаОбласть #ІсторіяУкраїни #УкраїнськаМова #НаціональнийОдяг #УСРР #РадянськийСоюз #КультурнаІдентичність #ЛіквідаціяУкраїнізації #УкраїнськіШколи

📌 Підписуйтесь @SkhidnaSlobozhanshchyna


Репост из: 🏣Історична бібліотека📖
Видання_2024_Еміграція_1940_1970_частина_1.pdf
103.0Мб
Служба зовнішньої розвідки України, Галузевий Державний Архів

Українська еміграція 40-70-х років минулого століття в архівних документах радянських спецслужб (частина 1)

Київ, 2024 рік

Видавництво : Служба Зовнішньої Розвідки

#діаспора

🏣 Історична бібліотека 📖


Результаты советской украинизации в Курской губернии:

«Что касается удовлетворения национальных и культурных запросов украинского населения, то по Курской губернии в настоящее время мы имеем следующие данные: 56 033 человек школьников – украинцев. Согласно сети культурных учреждений на 1924-25 г. (3 сельских школы) получали образование на родном языке лишь 345 детей или 0,6%»

Для сравнения, на 2,6 млн человек русского населения в УССР в 1931 году 94,5% детей имели доступ к школам с русским языком обучения.

Источник

#Курщина

📌 Подписывайтесь @SkhidnaSlobozhanshchyna


Ар'єргард— це архів унікальної пам'ятки Першої світової війни та тих соціальних експериментів й катастроф, до яких вона призвела.

Подаємо спогади очевидців аби зануритись в часи, сірих та жахливих подій. Статті на маловідомі теми. Листи та документи, які не покажуть в підручниках.

«Єдиний урок, який можна зробити з історії, полягає в тому, що люди не отримують з історії ніяких уроків.»


@retroguardias
@retroguardias
@retroguardias


Національно-визвольна боротьба Східної Слобожанщини: українська ідентичність в умовах репресій

Частина 2️⃣2️⃣

Це добре видно на прикладах, які наводить Аркадій Животко.[1] Так, наприклад, у самому українському місті повіту – Розсоші, де 95,8% населення складали українці, у 1927 році функціонували лише 7 шкіл з українською мовою навчання, що становило лише 4% від загальної кількості шкіл. До 1931 року кількість таких шкіл збільшилася до 55 (31% усіх шкіл). Проте загалом по Розсошанщині, де 89,6% населення були українцями, відсоток українських шкіл залишався ще нижчим.

Інші повіти Подоння перебували в ще гіршому становищі. Для порівняння, на 2,6 млн осіб російського населення в УРСР у 1931 році 94,5% дітей мали доступ до шкіл із російською мовою навчання.

Ситуація з українською пресою була не кращою. На 1 млн українців Подоння 1929 року виходила лише одна газета українською мовою — «Зоря Комуни» (Розсош). Журналів українською мовою не було зовсім. У той же час для 2,6 млн. російського населення в УРСР видавалися 11 газет (9 з них - щоденні) та 24 журнали.
Цифри того ж порядку, але вже в рамках Воронезької гурбернії: у 1924–1925 роках у чотирьох повітах було відкрито 32 українські школи. До 1926 року кількість українських шкіл вирішили збільшити до 74. У 1926 році працювало 90 українських шкіл. У 1925 році було організовано курси для підготовки викладачів для українських шкіл.[2]

Не найкращим чином ситуація складалася і у Курській губернії: «Щодо задоволення національних та культурних запитів українського населення, то щодо Курської губернії наразі ми маємо такі дані: 56 033 особи школярів – українців. Відповідно до мережі культурних установ на 1924-25 р. (3 сільські школи) здобували освіту рідною мовою лише 345 дітей або 0,6%» [3]

Джерела та виноски:

1️⃣ Аркадій Животко Острогожчина: осередок Подоння», стор.27-28

2️⃣ Українські організації Східної Слобожанщини

3️⃣ Центральний державний архів вищих органів влади України . Докладна записка.

#УкраїнціПодоння #ОсвітаУкраїнською #РепресіїПротиУкраїнців #УкраїнськіШколи #ІсторіяПодоння #Розсошанщина #УкраїнськаПреса #ВоронезькаГубернія #КурськаГубернія #УкраїнськаІдентичність #СхіднаСлобожанщина

📌 Підписуйтесь @SkhidnaSlobozhanshchyna

Показано 20 последних публикаций.