Міжвідомча комісія, що складається з усіх, хто доклався до диверсії з виробництва 120-міліметрових мін – заявила, що винна у всьому... ПОГОДА.
Так, у звіті, про який розказав дві години тому слуга Веніславський, головними причинами «інцидентів» названо зниження температури і підвищену вологість, а в умовах сухої погоди ці міни, виявляється, не давали жодних збоїв.
То у нас відтепер війна залежить від погоди? Світить сонечко – воюємо, а як тільки задощило – не стріляємо?!!
Але якщо серйозно, то я вважаю, що цей звіт – це своєрідна «кістка» суспільству, щоб заглушити страшний скандал, власну халатність, а можливо і факти державної зради Бо відповідно до журналістських розслідувань, міни не вибухали не через погоду, а тому що їх комплектували не належними підривниками В-429, які спрацьовували «тільки під час комплектування другим зарядом». А не долітали вони через проблеми з пороховим зарядом — невідомо у кого завод-виробник купував порох, а для імпортних порохів в Україні немає навіть методики перевірки.
Хто пропустив початок, то нагадаю, що Міністерство оборони України після суспільного розголосу і кількох місяців скарг нарешті відреагувало і наказало відкликати з фронту понад 100 тисяч 120-міліметрових мін українського виробництва через їхню низьку якість. Ці боєприпаси відхилялися від точки прицілювання на 100–600 метрів; були зафіксовані невиходи мін зі ствола міномета; міни не розривались біля цілі; падали на траєкторії польоту на відстані 10–150 метрів від міномета; при зміні прицілу міна неправильно змінювала дальність польоту; зафіксовані випадки догоряння пороху в стволі тощо.
Проблему виявили завдяки скаргам військових у соцмережах і журналістським розслідуванням. Фактично наше військо залишилося без основного виду боєприпасів, замінити які можна за кілька місяців з імпортних поставок.
Як можна було допустити таку диверсію? З одного боку, не було контролю на всіх етапах виробництва. З іншого боку, ігнорувались ризики на початкових етапах виробництва, зокрема, на момент погодження виробництва не було освоєно серійного виробництва підривника М-12 - деталь на головці міни, яка відповідає за кінцевий вибух при влучанні.
І у владних кабінетах це не просто погодили, а Головне управління технічного оцінювання та контролю якості озброєння та військової техніки МОУ ще й дало висновок, що завод може робити 670 тисяч мін на рік (!!!)
Як розуміємо, не може.
Шокуючою особисто для мене стала інформація, що виробництво робилось - УВАГА! - за кошти з військового ПДФО, яке владА минулого року «через коліно» перенаправила з місцевих бюджетів до державного.
В цій всій історії я вважаю, що і стосовно керівництва заводу, і стосовно усіх причетних мають бути проведені розслідування не лише за службову недбалість чи корупцію, а правоохоронці їх мають по повній перевіряти на предмет державної зради.
Так, у звіті, про який розказав дві години тому слуга Веніславський, головними причинами «інцидентів» названо зниження температури і підвищену вологість, а в умовах сухої погоди ці міни, виявляється, не давали жодних збоїв.
То у нас відтепер війна залежить від погоди? Світить сонечко – воюємо, а як тільки задощило – не стріляємо?!!
Але якщо серйозно, то я вважаю, що цей звіт – це своєрідна «кістка» суспільству, щоб заглушити страшний скандал, власну халатність, а можливо і факти державної зради Бо відповідно до журналістських розслідувань, міни не вибухали не через погоду, а тому що їх комплектували не належними підривниками В-429, які спрацьовували «тільки під час комплектування другим зарядом». А не долітали вони через проблеми з пороховим зарядом — невідомо у кого завод-виробник купував порох, а для імпортних порохів в Україні немає навіть методики перевірки.
Хто пропустив початок, то нагадаю, що Міністерство оборони України після суспільного розголосу і кількох місяців скарг нарешті відреагувало і наказало відкликати з фронту понад 100 тисяч 120-міліметрових мін українського виробництва через їхню низьку якість. Ці боєприпаси відхилялися від точки прицілювання на 100–600 метрів; були зафіксовані невиходи мін зі ствола міномета; міни не розривались біля цілі; падали на траєкторії польоту на відстані 10–150 метрів від міномета; при зміні прицілу міна неправильно змінювала дальність польоту; зафіксовані випадки догоряння пороху в стволі тощо.
Проблему виявили завдяки скаргам військових у соцмережах і журналістським розслідуванням. Фактично наше військо залишилося без основного виду боєприпасів, замінити які можна за кілька місяців з імпортних поставок.
Як можна було допустити таку диверсію? З одного боку, не було контролю на всіх етапах виробництва. З іншого боку, ігнорувались ризики на початкових етапах виробництва, зокрема, на момент погодження виробництва не було освоєно серійного виробництва підривника М-12 - деталь на головці міни, яка відповідає за кінцевий вибух при влучанні.
І у владних кабінетах це не просто погодили, а Головне управління технічного оцінювання та контролю якості озброєння та військової техніки МОУ ще й дало висновок, що завод може робити 670 тисяч мін на рік (!!!)
Як розуміємо, не може.
Шокуючою особисто для мене стала інформація, що виробництво робилось - УВАГА! - за кошти з військового ПДФО, яке владА минулого року «через коліно» перенаправила з місцевих бюджетів до державного.
В цій всій історії я вважаю, що і стосовно керівництва заводу, і стосовно усіх причетних мають бути проведені розслідування не лише за службову недбалість чи корупцію, а правоохоронці їх мають по повній перевіряти на предмет державної зради.