Літо 1919
Життя київських мешканців, які перебували в той час під більшовицькою окупацією, стало схоже на кошмар: з травня по липень пройшли дві великі хвилі арештів і розстрілів представників київської інтелігенції. У проміжку між ними люди теж пропадали – в облавах, за доносами і просто з нагоди. Так совєцьке керівництво і його «караючий меч» – ВУЧК – відігравалося на «контрреволюційній буржуазії» Києва за поразки на зовнішніх фронтах.

«Портрети Шевченка зривали зі стін і топтали ногами, – писав в спогадах історик Микола Полетика, який у той час був студентом Київського університету. – Говорити на вулицях українською мовою стало небезпечно».

Подібне свідчив навіть голова ВУЦВК – «парламенту» совєцької України – Микола Скрипник: «Розстрілювали тих, у кого знаходили посвідки, написані на «украинском языке». Мене якось хотіли розстріляти тому, що я показав посвідку українською мовою. Врятувало мене те, що один з солдатів знав мене особисто».

На відео наслідки кількамісячного червоного терору 1919 року