Дізнавшись, що його брат Іоанн Безземельний і французький король Філип скентувалися і вирішили гуртом віджати у нього англійський престол, Річард хутко зав'язує з Хрестовим походом, скориставшись правилом – парубок дав слово захищати Труну Господню, парубок слово забрав.
Треба сказати, що прізвисьок у Річарда було, як у кішки бліх. Одне з них було Річард «Так-Ні». Це означало, що чувак взагалі не парився над тим, щоб хоч якось відповідати за свій базар. Загалом у ті немиті часи навіть зуби частіше чистили, ніж тримали своє слово. Але й в ту пору Річард вирізнявся з-поміж інших балабольством.
У результаті, забивши на клятву та священний обов'язок, запхавши братву на кораблі, Річард вирушив до Англії. Але Бог шельму мітить. Його корабель гигнув біля берегів Північної Італії. Шлях додому тепер пролягав через володіння Леопольда Австрійського, якому Річард свого часу поводив прутнем перед писком: коли після взяття Акри наказав скинути і розтоптати в брудній калюжі його прапор. Леопльд аж ніяк не був тим самим мімімішним котиком гейського вигляду, тому мріяв порвати Річарда, як Тузик ганчірку.
Щоб не вляпатися по вуха у гливке гівно і уникнути попадалова в чіпкі лапи Леопольда, Річард зі своїми лицарями костплеїть пілігримів і здує собі потихеньку через ворожі землі, попутно забухаючись в харчевнях і постоялих дворах. Однак деякі його побратими були конспіратори від слова лайно, і гроші у них не трималися, як вода в дупі. Жебраки-пілігрими які кругом сиплять золотом невдовзі викликали підозру і були схоплені людьми Леопольда Австрійського. А невдовзі з його замку ночами став верещати невідомий в'язень.
Вдосталь поскубавши Річарда за гриву, що росте нижче пояса, Леопольд продає добряче депільованого англійця німецькому імператорові Генріху VI за 50.000 марок сріблом, отримавши при цьому як моральну, так і матеріальну сатисфакцію. Генріх за рік відпускає Річарда за викуп вже у 150.000 марок, зібраних його мамкою - Елеонорою Аквітанською. Не дивно, що викашлювати цей викуп довелося не лише монаршій родині, а й усім англійцям, яких обклали додатковим податком.
Повернувшись у 1194 році в Англію в образі борця за Святу Віру, Річард-Поскубленний Тухес, усюди розповідав далеко не про всі свої пригоди і лише про одне своє не лайливе прізвисько – «Левине Серце».
Загалом на тлі свого здихлика-братика, що знюхався з окупантами-жаб'ярями, Річард виглядав просто красенем. Це дозволило йому досить швидко повернути собі престол. Але шило в дупі у Левиного Серця не дозволило довго перебувати в образі величного та мудрого Короля-Льва Муфаси. Він, як останній гопуватий шакал, незабаром кинувся до Франції воювати з Філипом.
У 1199 році, не досягнувши особливих успіхів, але все ж таки пощипавши Філипа і змусивши його підписати п'ятирічне перемир'я, Річард вже збирався повертатися в Англію, але дізнався, що один дворянин в області Лімузена знайшов у себе в маєтку величезний скарб. Річард чудово знав, що гроші дуже псують душу і характер людини, тому шляхетно забажав позбавити свого підданого від усієї цієї порчі, взявши на себе непосильний тягар володіння великими грошима. Невдячний жлоб мав нахабство запропонувати Річардові лише частину скарбу! Король зрозумів, що бабло вже почало псувати душу його підданого і поспішив якнайшвидше вилікувати того кованим залізом від усіх хвороб. Але поцієнт встиг сховатися в замку Шалю, що належав віконту Лімузенському (якого цілком влаштувала та солідна частина скарбу, з якою був готовий розлучитися той дворянин).
Жадібність губила і не таких фраєрів. Річард почав штурмувати Шалю, який захищало лише два лицарі зі сковорідками замість щитів та одним арбалетом на двох. Знаючи про це, Річард розслабився і зняв з себе частину обладунків. Цього було достатньо, щоб один із лицарів всадив Річарду з арбалета стрілу в шию. Рана була не смертельною, але стала причиною гангрени від якої Річард і помер через 10 днів.
Отже не скупіться і ви — донатьте на ЗСУ і хай скацапиздить смертельная гангрена усіх наших ворогів!!!
