Василь Стус
Весняний вечір. Молоді тумани.
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
— Я так тебе любила, мій коханий.
— Прости мене — я так тебе любив.
І срібляться озерами долини,
шовковий шепт пригашених калюж,
— Мені ти все життя, немов дружина.
— Мені ти все життя, неначе муж.
— А пам'ятаєш? — Добре пам'ятаю.
— А не забув? — Ні, не забув, о, ні!
— Здається, ніби в молодість вертаю.
— Це справді — ти? Це справді — ти? Не в сні?
— А першу зустріч? — Першу і останню.
— А я лиш першу. Ніби й не було
минулих років нашому коханню.
Не вір, що за водою все спливло.
— Не треба, люба. — Знаю, що не треба.
І душ четвірко б'ється на ножах.
О, єдиніться! Безоглядне небо
вам спільний шлях покаже — по зірках.
Back to the Roots в
telegram •
instagram •
podcast •книга