🌱Базиліковий Сорбет🌱

Одне з сумних проклять нашого і так невеселого часу — це потреба постійно проводити осінт та перевіряти тих, хто називається нашими друзями. Потреба діставати свій моральний компас, дивитися на нього уважно, питати чи тебе не глючить, чи ти не заганяєшся часом.

І це триває вже 11 років. До повномасштабного вторгнення треба було аргументовано пояснювати чому не ок їздити в так звану росію працювати, на стажування, чому не ок возити сюди їхніх шефів на виступи і поп-апи. На тебе дивились скоса і думали «якась попаяна». Потім настало 24 лютого 2022 року і багато хто з тих, хто не розумів що ж тут такого, почав розуміти.

Дуже виснажує, чесно кажучи, кожен раз замість емоційно прокоментувати чергову ситуацію, шукати спокійні виважені аргументи.

До чого це все?

Нещодавно вийшла англомовна книга "Kapusta" Алісси Тімошкіної. Авторка вже тривалий час мешкає в Лондоні. Книга про рецепти Східної Європи, сезонність, доступність продуктів.

Сьогодні я побачила, як одне з видань про ресторанний ринок України зробило пост про книгу з наступними коментарями:

«Книга присвячена Україні та створювалась в часи, коли кулінарія перестала бути тільки про їжу, а стала про пам’ять, спротив і боротьбу. Вона народилася з болю війни, але її суть - любов: до України, її кухні, її традиції»

Я свідомо не вказую видання, бо як я вже зазначила на початку - потреба осінту дійсно втомлює.

Що ж нам дає швидкий пошук інформації про авторку:

- росіянка родом з Сибіру. Якщо бути більш точною, то відповідно до інформації з сайту Алісси: «Originally from Siberia, I come from a family with a Ukrainian-Jewish lineage». Гугл дуже цікаво відображає декілька варіантів походження: десь акцент на ашкеназі і «покажу вам єврейську кухню», десь оцей Сибір зі Східною Європою.

- попередня книга під назвою «Salt & Time: Recipes from a Russian Kitchen» видана у 2019 році.

«This is certainly true of the food of my home country, Russia—or Siberia, to be exact. When I think of Siberia, I hear the sound of fresh snow crunching beneath my feet. Today, whenever I crush sea salt flakes between my fingers as I cook, I think of that sound. In this book, I feature recipes that are authentic to Siberia, classic Russian flavor combinations and my modern interpretations. You will find dishes from the pre-revolutionary era and the Soviet days, as well as contemporary approaches—revealing a cuisine that is vibrant, nourishing, exciting and above all relevant no matter the time or the place.»

- Авторка з початку повномасштабного вторгнення долучилась до волонтерської ініціативи #CookForUkraine своєї подруги Олі Геркулес.
Цікаво як про це писав The Guardian: «Russian chef joins forces with Ukrainian best friend to serve food across frontiers». Безумовно статтю писала не сама Алісса. Але ось наратив: «російська шефіня» разом зі своєю «Ukrainian best friend» - саме стільки уваги Олі Геркулес. І триває ця лінія дружби народів у кухні.

Все це до огидного складно зважувати. Через багаторазово понівечену історію, долі, досвід. Через всі намагання вискубувати з рук найкраще, привласнювати та називати своїм. Це відбувається в усій нашій культурі. В театрі, музиці, науці, мистецтві. І кухня не виключення.

Мені важко спокійно ставитись до виходу такої книги і її позиціювання через те, що для мене позиція авторки виглядає ситуативно вигідною. Я можу помилятися. Але про це мені говорять попередня книга, позиціювання, плани на кулінарну подорож транссибірською магістраллю.

Цей пост це спроба розібратися самій і, можливо, допомогти іншим.
Тому я хотіла б спитати і вас. Як вам, коли про українську культуру і наш досвід говорять такі особистості? Що ви відчуваєте в такі моменти?