«Робота історика соціології, на відміну від, скажімо, історика літератури, нагадує більше роботу археолога, а часом палеонтолога — про настільки віддалені пласти йдеться. І коли ми ці пласти підіймаємо, то є ризик екстраполювати сучасні уявлення про науковість, її межі та стандарти на зовсім інші соціокультурні реалії, що суттєво збіднить наш погляд».

Що ми знаємо про українську соціології минулого та позаминулого сторіччя?

Зовсім небагато. Коли ж виявляється, що навколо незнаних в Україні дослідників минулого в західній академії формуються цілі школи, то виникає запізніле, але закономірне питання: «А як нам взаємодіяти з власною витісненою інтелектуальною спадщиною та повернути її в нашу соціологічну і не тільки думку?»

В червні цього року український дослідник Володимир Шелухін організував конференцію «Потенційна класика: витіснене, забуте та віднайдене в історії української соціології» як одну зі спроб відновити перервану інтелектуальну традицію. Читайте в сьогоднішньому матеріалі його роздуми за результатами цієї події про:
▪️ проблеми інтерпретації українських соціологів минулого,
▪️ формування нового соціологічного канону,
▪️ необхідність виходити за жорсткі дисциплінарні межі,
▪️ те, як українські дослідники минулого впливають та можуть впливати на сучасну соціологічну науку в усьому світі.