Котов

Я вважаю, що можна було підписати будь-яку угоду про надра рідкоземельної «Укрнафти» в порту.

Бо важливою частиною для роботи угод є апарат примусу.
А коли одна зі сторін послідовно згортає чи знищує власні елементи апарату примусу та ставить під питання допомогу, яка збільшує шанси другої сторони угоди взагалі існувати й щось виконувати, то це якийсь сюр. Така сторона втрачає контрагента, втрачає важелі впливу на контрагента й водночас хоче, щоб цей контрагент не кинув її за першої ж нагоди.

У відносинах між країнами важелі впливу — це, якщо дуже грубо, спільна точка зору певної кількості важливих країн (не країни Орбана) на те, як насправді обстоять діла. Зрозуміло, що згодом ця точка зору упаковується в юридичні папірці, і оте «згідно з міжнародним правом» стає реальністю. [Про це досить детально в книзі Art of Sanctions].

Відповідно, і ця спільна точка зору з важливими країнами теж під питанням. Бо за останні два тижні спільна точка зору в однієї зі сторін із цивілізованим світом перестала бути спільною майже з усіх питань. Тому примус там буде на рівні десяти твітів капслоком.

Основна ідея поточної адміністрації — це перемоги над неіснуючими проблемами у Twitter. Тому я б просто не заважав. От ви бачили хоч одного велетня після того, як Тор пообіцяв перемогти всіх велетнів? Я — ні.
А там уже перемогли Мексиканську затоку, примусили країни робити те, що вони й так роблять, та здійснили інші уявні 12 подвигів MAGA-гайз, не виходячи з Twitter у реальний світ.

Тому можна було просто не заважати борзому школяреві перемагати в інтернетах і підписати будь-який memoRandom.

Бо поки дійде до initial stage — почати щось робити, у гіршому випадку втратять дві палати, а в кращому — президент зміниться.

— Мені не сподобався їхній комісар, — сказав я, — цей Фурманов. У майбутньому ми можемо не спрацюватися.
— Не забивайте собі голову тим, що не має відношення до теперішнього, — сказав Чапаєв. — У те майбутнє, про яке ви говорите, ще треба зуміти потрапити. Можливо, ви потрапите в таке майбутнє, де ніякого Фурманова не буде. А може, ви потрапите в таке майбутнє, де не буде вас.

Мені важко зрозуміти, звідки береться в команді Трампа точка зору про “довічність” будь-яких домовленостей у контексті США і Московії.

Станом на зараз тимчасовий президент США, у якого ДУЖЕ тимчасово дві палати, намагається побудувати систему домовленостей, які ЗА ПЛАНОМ мають від’єднати Московію від Китаю.

У Московії дєд-мопєд давно і ще надовго (достатньо, що він звик так думати).
У Китаї так само. Вони є царствуючими монархами, які можуть визначати курс і якось там (якщо захочуть) забезпечувати його послідовне виконання.

Коли Трамп прийшов до влади вперше, він скасував 100500 діючих, у тому числі міжнародних, актів. Потім прийшов Байден і скасував 100500 за Трампом. Зараз прийшов Трамп, знову скасував за Байденом та ще й набрав масштаб скасовувати і переглядати різні угоди. Та й те, результати цих скасувань спірні, а чинність певних рішень Трампа у часі після судів — це відкрите питання. Тобто існує очевидна і загальновідома практика в США — не продовжувати політику попередників, навіть якщо це пов’язано з істотними збитками.
Там так заведено, і це ок.

Мені цікаво, чому будь-які домовленості США з Московією будуть виконуватись хоча б тиждень. Я просто не розумію способів забезпечення цих домовленостей.

Усім недемократичним сторонам вигідно робити вигляд, що вони домовляються. Бо диктатури швидкі, а демократії повільні. І зараз, якщо Трамп поскасовує санкції та обмеження, їх дійсно буде важко повернути, або це займе багато часу.

Тобто Московії вигідно якомога довше імітувати спроби виходу з сфери впливу Китаю: торгуватися, вибивати покращення тощо. Але як зрозуміти зовнішньому спостерігачеві, що це не розвод і кідалово, мені не ясно. Ба більше, перший час це навіть може виглядати майже чесно.

Сподівання побудувати довгострокові відносини між тимчасовою демократією і аварійною вічною диктатурою дивні та марні, бо неможливо придумати вигоди для диктатури виконувати домовленості довше, ніж 2/3 каденції демократії, а потім одразу починати їх не виконувати.

Тому сама мета мені здається дикою та самовпевненою, а способи досягнення — безглуздими.

Прості рішення, як правило, є результатом простих народних побажань. Внутрішня мета таких побажань — необхідність спростити реальність та передати відповідальність за країну кудись. Суть цих побажань: «хтось-нейм прийде до влади і наведе порядок». Наприклад, бізнесмени.

Серед моїх улюблених казкових історій, які є ознаками примітивного розуму: «От треба, щоб підприємці прийшли до влади», «Побудував успішний бізнес — побудує успішну країну» та інші прояви так званого галоефекту.

Галоефект (або «ефект ореолу») за Насімом Талебом — це когнітивне упередження, коли наша оцінка певної людини, компанії чи явища ґрунтується на поверхневих або суб’єктивних враженнях, а не на реальних даних. Це означає, що якщо щось здається нам успішним або привабливим у якомусь аспекті, ми автоматично схильні вважати його хорошим і в інших аспектах.

У даному випадку галоефект полягає в тому, що певна оцінка статків часто-густо вважається очевидним проявом багатьох вигаданих та приписуваних людині якостей (розуму, ділової хватки і блаблабла), і з цього робиться висновок, що:
а) ці якості у людини є;
б) ці якості можна перенести на державницьку посаду;
в) ці якості принесуть багато користі на державницькій посаді.

І от уже місяць горять сраки від того, як у першій країні світу підприємці прийшли до влади. Причому, згідно з критерієм зв’язку статків і розуму, там до влади прийшли настільки «крепкі та кремезні альфа-ларьочники», що наш цей помісний найбільший альфа-ларьок у вишиванці — це якісь частки відсотка найбільшого альфа-ларька в червоній кепці MAGA, який прийшов до влади там.

І цей альфа-ларьок може бути конспірологом, антиваксом, зігомьотом чи жертвою примітивної іпсохи. Ба більше, це найбагатший (і найрозумніший?) альфа-ларьок у світі, який прийшов до влади в найбагатшій (найрозумнішій?) країні світу. Багатшого (розумнішого?) тупо нема — з поправкою на сезонні коливання Безоса-Арно.

І тут має відбутися таємничий когнітивний дисонанс.

Якщо статки є критерієм розуму, то чому ж ти пригорів так, дорогий український фейсбуче? Ти що, розстроївся? А може, тобі статків не вистачає, щоб оцінити якість гри?
Чи тобі варто визнати, що людина, яка побудувала найбільшу в світі шаурмячечну, добре розбирається в лаваші, котах і часниковому соусі, а всі інші компетенції варто ставити під сумнів до з’ясування?

Давайте менше помиральної ями.

Я ставив на перемогу Трампа по 2 причинам:
1) українська влада завжди ставить не на того кандидата на виборах президента США
2) він точно порушить поточний гомеостаз, який вів до деградації США, Європи та світового порядку

Результат перевершив всі очікування.
З хорошого згорнули ці всі гендери, дайверсіті і всю цю тупорилу нездорову хуєту, на яку всім похуй і поїбать. [в першу чергу похуй американському виборцю] і скоро нас очікує знов вал гарного безповесточного кіно, корпорацій які про гроші, а не про імітацію зеленої енергетики та справку про відсутність яєчок в черзі в наглядову раду. Це прям окей.
Другий окей в тому, що дійсно колективна безпека була гуртової галюцинацією, яка типу діяла доти доки всі один одному казали, що вона діє. Час визнати правду - вона не діє.
Третє, США визнало факт власної відмови від глобального лідерства. Саме визнало факт. Глобальне лідерство проїбали ще при Обамі [хоча насправді я думаю, що ще при Клінтоні, просто інерція діпстейту дозволяла ще певний час надувати щоки і робити грозний вид. Афганістан є показовим кейсом відсутності такого лідерства.

Тому, як кажуть на трампщині мовою нової щирості:
Пацани, або лідерство в хрестах, або голова в кустах.
Як нє так нє. Ідіть в будапештський меморандум кукарекайте.
Сама віра в можливість відірвати росію від Китаю силами натовпу аварійних крупно-ларьочних комерсів, які добре якщо рік більшість втримають, погано каже про вірунів. Різниця між диктаторами і хайпующими ларьочниками в тому, що ларьочники це мальчики-трамвайчики і вони тут проїздом, а диктатори тут були ще коли замість транвая віслюк ходив.

Україна заплатила страшну ціну за послідовне наїбалово так званим колективним Заходом безпекових питань. Суб'єктність України і її роль в глобальній безпеці Європи Європа не в стані заперечувати. Завдяки Мюнхенський конференції стало всій Європі ясно як обстоять діла і що треба суєтитись. Європі час прокидатись.

До Мюнхенської конференції була думка західних еліт "як заїбала Україна зі своїми приколами". Але ларьочний двіж на конференції так виступив, що заїбав весь світ за тиждень.
Втручання країни що відмовилась від глобального лідерства в такі процеси як підтримка АфД виробником хуйвоих машин - це типу багато про себе подумали, хлопці.

Україна має право називати речі своїми іменами і бути почутою. Президент України має право пояснювати дідові, що цифри надані йому командою крупних лавочників це брехня.
Тому я вважаю суб'єктну поведінку України правильною і підтримую цей курс.

Безумовно, "правий поворот" був історично необхідним і обумовленим дисбалансами системи. Просто команду правого повороту загублять на повороті, а сам поворот відцентрується до здорового консерватизму.

І до новин незалежної інституційної розбудови

❌ Під скасування пішов принцип про невтручання Білого дому в кримінальні розслідування, який визначає межі між президентом США та Міністерством юстиції, зокрема Генеральним прокурором не закріплений в одному конкретному документі, але відображений у різних меморандумах і традиціях, зокрема:
1. Меморандум Боба Бауера (2010) – під час президентства Барака Обами радник Білого дому Боб Бауер підготував меморандум, який встановлював, що Білий дім не повинен втручатися в кримінальні розслідування, за рідкісними винятками.
2. Принципи незалежності Мін’юсту – у різні роки генеральні прокурори, такі як Еліот Річардсон (1973) або Ерік Холдер (2009), видавали керівні принципи щодо незалежності Міністерства юстиції від політичного тиску.

За що я ціную і поважаю експертно-реформаторську тусовку Неньки? За те, що люди, в яких сертифікацій по всіх питаннях більше, ніж орденів у Брєжнєва (бомажок сертифікатних вистачить, щоб шпалери в трьошці поклеїти, а вислуги — 10 год тюрми та 40 справ НАБУ), у той момент, коли треба з цією експертизою вийти в паблік раз-на-раз, завжди займають одну позицію.

Звучить ця позиція наступним чином:

Туз: Ти теж, Вєнік, розпиздівся, наче найрозумніший. Ти краще скажи, де ти дівся, коли нас із Бліном ракітнянські пиздили?
Вєнік: Хлопці, розумієте, тоді так срати захотілося — прямо біда. Ну їй-бо, не брешу! Не вірите? Я можу гівно показати!

Ну тобто, коли криза точно скінчиться і все буде ясно-понятно, з домовин повилазять усі корпопротивні експерти, напишуть 30 всратих, нікому не потрібних та неактуальних статей на Новій Правді про те, що їм і тоді було все ясно, і порозмірковують про таємничі сили кризи корпоративного врядування.
А сказати щось під час кризи — не встигли.

Потім дивуються чойта поваги нема і кожна влада їх як халдейську обслугу сприймає. Того.