Дві Біблії менеджерського хаосу. «Мета» vs «Проєкт “Фенікс”»
#відгук 61
Рідкісний випадок для цього каналу, тому, якщо ви не фанати бізнес-літератури, не відписуйтеся, це одноразова акція 😅
Я прочитала дві, мабуть, найвідоміші художки для менеджерів — «Мету» Еліягу Голдратта та Джеффа Кокса і «Проєкт “Фенікс”» Джина Кіма, Кевіна Бера та Джорджа Спаффорда — і маю дуже різні враження.
🏭 1984 vs 2013
«Мета» вийшла 1984 року і розповідає про менеджера заводу, якому дають 90 днів, щоб урятувати підприємство від закриття. «Проєкт “Фенікс”» вийшов у 2013-му і переносить майже ту саму конструкцію у великий IT-департамент Parts Unlimited. Автори «Фенікса» відкрито говорять, що моделювали книгу за «Метою».
Тому читати їх підряд прикольно: бачиш, як одна й та сама управлінська ідея подорожує із заводу 80-х у корпоративне IT 2010-х.
Очевидно, друге середовище мені ближче. У «Меті» я постійно перекладала концепції на наші реалії. У «Феніксі» перекладати вже нічого: ось прод, що лежить; критичний спеціаліст, через якого проходить половина компанії; 25 проєктів, які всі «найвищого пріоритету». I know these people.
🧠 А про що вони взагалі?
Головна ідея «Мети» — теорія обмежень.
Якщо спрощувати: результат системи визначається її найвужчим місцем. Тому немає сенсу нескінченно підвищувати ефективність кожної окремої ділянки — треба знайти обмеження, максимально ефективно його використовувати, підпорядкувати йому решту системи й тільки потім збільшувати його потужність. Пляшкові горлечка — то звідси.
І ця думка взагалі не застаріла: локально ефективні команди ще не створюють ефективну систему. «Проєкт “Фенікс”» бере цю базу і розширює її на IT.
Тут уже з'являються DevOps і Три Шляхи: потік роботи від бізнесу до клієнта, швидкі feedback loops і культура постійного експериментування та навчання. Плюс Kanban, WIP, unplanned work, автоматизація, technical debt тощо.
І тут мені було значно цікавіше, бо книгу можна читати й періодично думати: «Бляха, а у нас же те саме».
📖 Але це все-таки роман, а не наук-поп. Чи ні?
На книжковому клубі по «Меті» ми довго про це сперечалися.
Аргумент був такий: це ж бізнес-роман, дивно вимагати від нього глибокої психології, складних персонажів і великої літературної стилістики. А я не зовсім погоджуюся.
Якщо ви вирішили не написати підручник, а запакувати ідеї в художню форму, то ця форма теж стає частиною продукту.
«Мета» написана дуже просто. Персонажі переважно існують, щоб ставити правильні питання, робити неправильні висновки, отримувати урок і вести нас до наступної концепції. Діалоги часто відчуваються як лекція.
«Фенікс» пішов від цього не так далеко — це все ще бізнес-книга, замаскована під роман. Але він набагато живіший: корпоративний хаос, конфлікти між бізнесом, Dev, Ops і Security, паніка під час інцидентів, боротьба за ресурси.
🧙♂️ І мій улюблений жанр: ГУРУ
Безсмертний троп бізнес-літератури.
Є менеджер, на якого звалили відповідальність за десятки людей, начальство погрожує звільненням — і тут доля посилає йому білого гетеросексуального цисгендерного чувака, який уже зрозумів усе про бізнес, людей і життя.
Завдяки загадковим питанням і монологам про те, наскільки неправильно герой проживав останні двадцять років, гуру направляє його на шлях істини.
Мене цей рояль у кущах дратує в обох книжках. Сам принцип наставництва мені подобається, але я б хотіла прочитати бізнес-роман, де герой доходить до системного мислення без мудреця, який раз на 70 сторінок загадково питає:
«Але, Білле, чи ти справді розумієш, що таке робота?»
І що в результаті?
Якщо ви працюєте в IT, я б починала з «Проєкту “Фенікс”». Він ближчий, динамічніший і легше накладається на сучасну роботу.
А «Мету» цікаво читати вже як першоджерело — щоб побачити, звідки ростуть ноги у величезної кількості ідей про flow, constraints та оптимізацію систем.
І окреме задоволення — прочитати обидві й зрозуміти, що між заводом 1984 року та IT-компанією 2013-го пройшло майже тридцять років, а менеджери все ще героїчно вирішують проблему:
«У нас одночасно 847 найважливіших задач. Чому нічого не встигається?»
#відгук 61
Рідкісний випадок для цього каналу, тому, якщо ви не фанати бізнес-літератури, не відписуйтеся, це одноразова акція 😅
Я прочитала дві, мабуть, найвідоміші художки для менеджерів — «Мету» Еліягу Голдратта та Джеффа Кокса і «Проєкт “Фенікс”» Джина Кіма, Кевіна Бера та Джорджа Спаффорда — і маю дуже різні враження.
🏭 1984 vs 2013
«Мета» вийшла 1984 року і розповідає про менеджера заводу, якому дають 90 днів, щоб урятувати підприємство від закриття. «Проєкт “Фенікс”» вийшов у 2013-му і переносить майже ту саму конструкцію у великий IT-департамент Parts Unlimited. Автори «Фенікса» відкрито говорять, що моделювали книгу за «Метою».
Тому читати їх підряд прикольно: бачиш, як одна й та сама управлінська ідея подорожує із заводу 80-х у корпоративне IT 2010-х.
Очевидно, друге середовище мені ближче. У «Меті» я постійно перекладала концепції на наші реалії. У «Феніксі» перекладати вже нічого: ось прод, що лежить; критичний спеціаліст, через якого проходить половина компанії; 25 проєктів, які всі «найвищого пріоритету». I know these people.
🧠 А про що вони взагалі?
Головна ідея «Мети» — теорія обмежень.
Якщо спрощувати: результат системи визначається її найвужчим місцем. Тому немає сенсу нескінченно підвищувати ефективність кожної окремої ділянки — треба знайти обмеження, максимально ефективно його використовувати, підпорядкувати йому решту системи й тільки потім збільшувати його потужність. Пляшкові горлечка — то звідси.
І ця думка взагалі не застаріла: локально ефективні команди ще не створюють ефективну систему. «Проєкт “Фенікс”» бере цю базу і розширює її на IT.
Тут уже з'являються DevOps і Три Шляхи: потік роботи від бізнесу до клієнта, швидкі feedback loops і культура постійного експериментування та навчання. Плюс Kanban, WIP, unplanned work, автоматизація, technical debt тощо.
І тут мені було значно цікавіше, бо книгу можна читати й періодично думати: «Бляха, а у нас же те саме».
📖 Але це все-таки роман, а не наук-поп. Чи ні?
На книжковому клубі по «Меті» ми довго про це сперечалися.
Аргумент був такий: це ж бізнес-роман, дивно вимагати від нього глибокої психології, складних персонажів і великої літературної стилістики. А я не зовсім погоджуюся.
Якщо ви вирішили не написати підручник, а запакувати ідеї в художню форму, то ця форма теж стає частиною продукту.
«Мета» написана дуже просто. Персонажі переважно існують, щоб ставити правильні питання, робити неправильні висновки, отримувати урок і вести нас до наступної концепції. Діалоги часто відчуваються як лекція.
«Фенікс» пішов від цього не так далеко — це все ще бізнес-книга, замаскована під роман. Але він набагато живіший: корпоративний хаос, конфлікти між бізнесом, Dev, Ops і Security, паніка під час інцидентів, боротьба за ресурси.
🧙♂️ І мій улюблений жанр: ГУРУ
Безсмертний троп бізнес-літератури.
Є менеджер, на якого звалили відповідальність за десятки людей, начальство погрожує звільненням — і тут доля посилає йому білого гетеросексуального цисгендерного чувака, який уже зрозумів усе про бізнес, людей і життя.
Завдяки загадковим питанням і монологам про те, наскільки неправильно герой проживав останні двадцять років, гуру направляє його на шлях істини.
Мене цей рояль у кущах дратує в обох книжках. Сам принцип наставництва мені подобається, але я б хотіла прочитати бізнес-роман, де герой доходить до системного мислення без мудреця, який раз на 70 сторінок загадково питає:
«Але, Білле, чи ти справді розумієш, що таке робота?»
І що в результаті?
Якщо ви працюєте в IT, я б починала з «Проєкту “Фенікс”». Він ближчий, динамічніший і легше накладається на сучасну роботу.
А «Мету» цікаво читати вже як першоджерело — щоб побачити, звідки ростуть ноги у величезної кількості ідей про flow, constraints та оптимізацію систем.
І окреме задоволення — прочитати обидві й зрозуміти, що між заводом 1984 року та IT-компанією 2013-го пройшло майже тридцять років, а менеджери все ще героїчно вирішують проблему:
«У нас одночасно 847 найважливіших задач. Чому нічого не встигається?»