До кінця епохи холодної війни шведська політика нейтралітету та самовстановлені Норвегією обмеження на присутність військ НАТО чи ядерної зброї на своїй території були безпосередньо пов’язані з долею Фінляндії. Цей скандинавський акт балансування створив середовище, в якому СРСР мав стимул підтримувати статус-кво, а не ризикувати ескалацією регіональної напруженості в разі посилення тиску на Фінляндію. Цей дуже специфічний збіг обставин не стосується України. Натомість примусовий нейтралітет зробить Україну дуже вразливою для подальшої російської агресії.
Фінляндизація України не гарантувала б виживання України, оскільки вона колись захищала незалежність Фінляндії. Від сучасної України не можна очікувати будь-яких обмежень щодо її здатності охороняти свої кордони, створювати союзи чи захищатися від російської агресії. Подібним чином будь-яка спроба нав’язати внутрішньополітичні компроміси, які були частиною фінської моделі часів холодної війни, може виявитися фатальною для демократії та європейських прагнень України.
Кожен, хто щиро зацікавлений у пошуку правильної формули для України, повинен зазирнути за межі періоду холодної війни та зосередитися замість цього на досвіді Фінляндії з 1991 року. Протягом останніх трьох десятиліть інтеграція Фінляндії в західний світ продемонструвала, що геополітичне сприйняття може змінюватися з часом. Фінляндія переконливо довела, що сама по собі географія не визначає долю країни.
Зараз Фінляндія приєдналася до Європейського Союзу та НАТО і міцно закріпилася в основних інституціях євроатлантичної спільноти. Це та фінська модель, яка могла б реально працювати для післявоєнної України. Як прокоментував у листопаді прем’єр-міністр Фінляндії Петтері Орпо, «Фінляндія є членом НАТО та ЄС. Ми підтримуємо Україну в боротьбі з російською агресією. Це та модель, за яку борються українці».

Мінна Оландер, науковий співробітник Фінського інституту міжнародних відносин.

Із посту pavlo.zhovnirenko