Відпустити минуле = змінити життя.
Знаєш, минуле — це наче рюкзак. Інколи він наповнений приємними спогадами, теплими моментами, людьми, які змушували тебе посміхатися. Але трапляється, що цей рюкзак набивається камінням: образами, болем, втраченими можливостями. І ось ти йдеш із цим тягарем і думаєш: "Може, ще трохи понесу? А раптом там щось важливе?"
Я теж носив такий "рюкзак". Довго. Переконував себе, що цей тягар допомагає мені рости. Але насправді він просто заважав мені рухатися вперед. Бо минуле — це не навантаження, яке потрібно постійно тягнути, це уроки, які потрібно засвоїти. А засвоївши, відпустити.
Пам’ятаю, як одного разу я сидів і прокручував у голові одну давню ситуацію. Знаєш, ту, коли ти начебто міг усе змінити, але чомусь зробив усе інакше. І мене це гризло. "Якби я тоді зробив інакше..." — ці слова застрягли у моїй голові, наче поплавок у болоті. Але потім до мене дійшло: а що це змінює? Минулого не змінити. І не треба. Зате я можу змінити те, що роблю зараз.
Відпустити минуле — це не означає забути. Це означає прийняти. Прийняти, що було, як було. Прийняти себе таким, яким ти був. Прийняти людей, які були частиною твого життя. І, головне, прийняти, що ти вже не такий, як колись. Ти виріс, змінився, і це нормально.
А ще відпускання — це про свободу. Уяви, що ти стоїш на пероні, а потяг з твоїм минулим уже поїхав. Ти можеш стояти і дивитися йому вслід, згадуючи кожну деталь. А можеш повернути голову і помітити, що поруч є ще десятки інших потягів, які готові забрати тебе в нову подорож.
Як це зробити? Для мене це було три простих кроки.
Подякувати. Минуле зробило мене тим, ким я є. І навіть найгірші моменти дали мені щось важливе.
Пробачити. Себе, інших, обставини. Не для них, а для себе. Бо пробачення звільняє.
Перенести фокус. Замість того, щоб жити в тому, що було, почати дивитися на те, що є і що може бути.
І, знаєш, коли ти відпускаєш минуле, ти не стаєш слабшим чи байдужим. Ти стаєш вільним. Вільним будувати своє теперішнє і майбутнє. А хіба це не те, чого ми всі прагнемо?
mental mentality
Знаєш, минуле — це наче рюкзак. Інколи він наповнений приємними спогадами, теплими моментами, людьми, які змушували тебе посміхатися. Але трапляється, що цей рюкзак набивається камінням: образами, болем, втраченими можливостями. І ось ти йдеш із цим тягарем і думаєш: "Може, ще трохи понесу? А раптом там щось важливе?"
Я теж носив такий "рюкзак". Довго. Переконував себе, що цей тягар допомагає мені рости. Але насправді він просто заважав мені рухатися вперед. Бо минуле — це не навантаження, яке потрібно постійно тягнути, це уроки, які потрібно засвоїти. А засвоївши, відпустити.
Пам’ятаю, як одного разу я сидів і прокручував у голові одну давню ситуацію. Знаєш, ту, коли ти начебто міг усе змінити, але чомусь зробив усе інакше. І мене це гризло. "Якби я тоді зробив інакше..." — ці слова застрягли у моїй голові, наче поплавок у болоті. Але потім до мене дійшло: а що це змінює? Минулого не змінити. І не треба. Зате я можу змінити те, що роблю зараз.
Відпустити минуле — це не означає забути. Це означає прийняти. Прийняти, що було, як було. Прийняти себе таким, яким ти був. Прийняти людей, які були частиною твого життя. І, головне, прийняти, що ти вже не такий, як колись. Ти виріс, змінився, і це нормально.
А ще відпускання — це про свободу. Уяви, що ти стоїш на пероні, а потяг з твоїм минулим уже поїхав. Ти можеш стояти і дивитися йому вслід, згадуючи кожну деталь. А можеш повернути голову і помітити, що поруч є ще десятки інших потягів, які готові забрати тебе в нову подорож.
Як це зробити? Для мене це було три простих кроки.
Подякувати. Минуле зробило мене тим, ким я є. І навіть найгірші моменти дали мені щось важливе.
Пробачити. Себе, інших, обставини. Не для них, а для себе. Бо пробачення звільняє.
Перенести фокус. Замість того, щоб жити в тому, що було, почати дивитися на те, що є і що може бути.
І, знаєш, коли ти відпускаєш минуле, ти не стаєш слабшим чи байдужим. Ти стаєш вільним. Вільним будувати своє теперішнє і майбутнє. А хіба це не те, чого ми всі прагнемо?
mental mentality