БУКС

⏹️ «Засуджений на страту» Наталки Данькової – фентезі про часи Гетьманщини від видавництва «Віхола»

💵 585 грн | 464 сторінки
⏲ Дата релізу запланована на 7 квітня

Зовнішній вигляд просто вогонь. Але от з анотацією перемудрили, бо я щось докупи не складу, про що буде книга.

Анотація від видавництва:

Старий маєток, поземна мла, весілля. Син князя з чорною кровʼю та донька його кревного ворога – шлюб, приречений від початку. Біля нареченого четверо найближчих друзів. Один з них його зрадив і чекає на ворогів.

Дорогою до маєтку мчать десятки московитів. Вони мають князя за месника, який карає їх за жорстоку різню. Стіл устелений скатертиною з вишитими яструбами, грають скрипка й цимбали. Вино прісне, як вода, сяє вродою молода… Аж раптом у розпал бенкету з’являється біс, щоб забрати князя на страту через гріх батька.

Ця книжка – химерна історія кохання та помсти, що розгортається за часів Гетьманщини в місті, де присяга непорушна, помста яра, як вогонь, а любов дужча за смерть.

▪️ Наталка Данькова – письменниця та журналістка видання «Детектор медіа», авторка книжки «Сім ночей перед Різдвом».

———
#анонс | Підписатись на БУКС

Наша постійна рубрика:
#що_читають_підписники_БУКС ❤️

Пишіть в коментарях – що читали нещодавно / що читаєте саме зараз / плануєте на вихідних (можна робити фото та залишати невеличкі відгуки).

Традиційно почну з себе:

Читаю зараз неймовірну історію чувака, який, покинувши все, разом із дружиною та трьома дітьми переїхав жити в Амазонію серед індіанців племені піраха. Він присвятив своє життя вивченню їхньої мови, культури та образу життя. Цікаво, що спочатку він мав мету навернути плем’я до християнства. Але щось пішло не за планом😊

———
#блог | Підписатись на БУКС

Тупо я і моя довготривала пам'ять😅

———
#гумор | Підписатись на БУКС

🪓 Оригінальні казки братів Грімм

Ми звикли вважати казки добрими. Але чи знаєте ви, що їхні першоджерела більше схожі на фільми жахів? До того як історії братів Грімм перетворилися на дитячу класику, вони були сповнені крові, насильства та жорстоких повчань. Деякі з цих казок змінилися до невпізнання. Давайте згадаємо, який вигляд мали їхні оригінальні версії.

🔽 Попелюшка

Знайома нам історія у версії братів Грімм має зовсім інший вигляд. Коли принц підбирає туфельку, мачуха змушує зведених сестер Попелюшки влізти в неї за всяку ціну. Одна відрізає палець, інша – п'яту.

🔽 Червона Шапочка

У ранніх версіях казки зустрічаються сцени канібалізму: в одному варіанті вовк після вбивства бабусі пропонує Шапочці її плоть. Однак у літературній версії Шарля Перро (1697) цього вже не було – вовк просто з'їдав бабусю і дівчинку, залишаючи читачеві похмурий урок. Пізніше брати Грімм «пом'якшили» історію: мисливець, проходячи повз будинок, розрізає живіт сплячому вовку і дістає Червону Шапочку та її бабусю живими. Потім вони наповнюють його черево камінням, і, коли він прокидається, тяжкість тягне його вниз, через що він падає і гине.

🔽 Білосніжка

Зла королева у версії Грімм виявляється куди більш кровожерливою, ніж ми звикли думати. Вона наказує мисливцеві не просто вбити Білосніжку, а принести її легені та печінку – не як доказ, а щоб... приготувати і з'їсти. У фіналі лиходійка отримує гідну кару: її змушують танцювати в розпечених залізних черевиках, доки та не падає замертво.

Чому ж казки були такими жорстокими? Усе просто: вони відображали реальність минулого, де небезпеки підстерігали на кожному кроці. Це були не милі історії для дітей, а суворі попередження. Але з часом їх переписали – приглушили жорстокість, додали щасливі фінали та перетворили на казки, які ми знаємо з дитинства.

———
#цікаве | Підписатись на БУКС

4️⃣ Мемуари Ентоні Гопкінса вийдуть українською у видавництві «Наш Формат»

⚡️ Світова прем'єра книжки «We Did Ok, Kid: A Memoir» одного з найвідоміших британських акторів і лавреата премії Оскар сера Ентоні Гопкінса запланована на 4 листопада 2025 року у видавництві «Summit Books», а права на видання вже продано більш ніж у 20 країнах.

➡️ Українською книга очікується на початку 2026-го року.

На моєму телефоні є фотографія, на якій я з батьком на пляжі, коли був дитиною. Я часто кажу тому хлопчику: “Ми впоралися, малий.” Я досі дивуюся, як хлопчик з Вельсу, син пекаря, опинився тут. Моє життя – велика загадка. Ця книга – моя історія.

📷 У книзі буде ексклюзивна добірка особистих фотографій сера Гопкінса.

Сер Філіп Ентоні Гопкінс – один із найвидатніших британських акторів. За свою кар’єру він отримав 2 «Оскари», 4 BAFTA, 2 «Еммі» та премію Лоуренса Олів’є. Гопкінс відомий за фільмами «Мовчання ягнят», «Наприкінці дня», «Тор», «Батько» та багатьма іншими.

Чекатимете на видання? Які фільми з Гопкінсом ваші улюблені? Діліться в коментарях.

———
#новини | Підписатись на БУКС

Пророчий «Титан» Моргана Робертсона

1898 року у 🇬🇧 Великій Британії було опубліковано роман письменника Моргана Робертсона «Futility». У ньому розповідається про те, як у квітні величний корабель «Титан» стикається з айсбергом у північній частині Атлантичного океану і тоне. Нічого не нагадує? Зрозуміло, одразу приходять думки про катастрофу «Титаніка».

🤯 Роботу над романом було розпочато задовго до реальної трагедії, але Робертсон зумів разюче точно описати катастрофу, яка станеться через 14 років.

Обидва кораблі затонули у квітні в північній частині Атлантичного океану. Причиною загибелі безлічі пасажирів в обох випадках стала недостатня кількість шлюпок. Ба більше, технічні характеристики суден були лякаюче схожі: і там, і там зіткнення з айсбергом сталося правим бортом, спричинивши сильний крен. На «Титані» було всього 24 шлюпки, а на «Титаніку» – 20.

🧊 Коли «Титанік» зіткнувся з айсбергом і пішов на дно, журналісти одразу ж згадали про роман Робертсона, який на той момент був майже забутий. Заголовки гриміли: «Трагедію передбачено за 14 років!». Багато хто називав письменника пророком, але сам Робертсон, колишній моряк, лише використовував свої знання про суднобудування і можливі ризики.

Звичайно, хочеться вірити в містику, але реальність прозаїчніша: це всього лише дивовижний збіг. Однак історія про «Титан» і «Титанік» продовжує хвилювати, нагадуючи, що часом межа між вигадкою і реальністю виявляється тоншою, ніж здається.

———
#цікаве | Підписатись на БУКС

🪶 Щорічно 3 березня в усіх країнах відзначається Всесвітній день письменника

Всесвітній день письменника з 1986 року об'єднує всіх, хто присвятив своє життя магії слів. Він відзначається в одну й ту саму дату – 3 березня. Дата незмінна, як і любов читачів до хороших книг. Саме свято відзначають по всьому світу: від маленьких книжкових клубів до великих літературних форумів. Для письменників це не просто професійний захід, а можливість нагадати світові, що їхня робота – це не тільки натхнення, а й величезна праця, яка потребує дисципліни і терпіння.

🔽 Історія та суть свята

Всесвітній день письменника з'явився завдяки Міжнародному PEN-клубу – організації, яка об'єднує письменників, поетів та журналістів. Його назва розшифровується як поети (poets), есеїсти (essayists) і романісти (novelists). Заснований 1921 року в Лондоні, клуб став голосом свободи слова, захищаючи право авторів на самовираження. Ідея належала письменниці Кетрін Доусон, а першим президентом PEN-клубу став Джон Голсуорсі, відомий своєю масштабною «Сагою про Форсайтів».

У 1986 році організація вирішила заснувати свято, щоб підкреслити важливість письменницької праці і нагадати, що слова мають силу, здатну змінювати світ. На сьогодні кількість відділень по всьому світу перевищує 130.

Якщо говорити про цілі святкування, то можна виділити чотири найголовніших:

1. Визнання заслуг майстрів слова.
2. Підтримка літературної творчості.
3. Обмін досвідом і вирішення нагальних питань.
4. Відродження любові до читання.

🔽 Традиції святкування Всесвітнього дня письменника

Це справжнє свято для всіх, хто любить книги. Автори отримують заслужені нагороди, проводяться літературні церемонії та премії. У книжкових клубах, бібліотеках і книжкових крамницях влаштовуються зустрічі з письменниками різних жанрів, де вони діляться своїми історіями та відповідають на запитання читачів.

Презентації нових книжок, літературні читання, майстер-класи – все це створює атмосферу свята. У школах та університетах проводяться відкриті уроки, де учні дізнаються про великих письменників та їхні твори.

У ЗМІ транслюють передачі про літературу, інтерв'ю з авторами та репортажі з книжкових ярмарків. У музеях організовують виставки, присвячені життю і творчості відомих письменників. А в соціальних мережах запускають флешмоби, де користувачі діляться своїми улюбленими цитатами та книжками.

Запустимо свій флешмоб? Розповідайте в коментарях про свого улюбленого письменника та його найкращу книгу.

———
#цікаве | Підписатись на БУКС

🇺🇦 Місто – Валер'ян Підмогильний
1928

◽️ Аудіокнига від Megogo

⏲ 9год 55хв (аудіо)
↘️ Goodreads 4.33 (4,901)

Життя – це широкомовна, галаслива лотерея з барвистими афішами, запаморочливими плакатами й досконалою рекламою, що провіщає надзвичайні виграші, делікатно замовчуючи, що на один щасливий білет припадають тисячі порожніх тонісіньких квитків і брати участь у тиражі можна тільки раз.

Мій перший читацький досвід у форматі аудіо (роман, до речі, безкоштовно доступний на Megogo). Книга, яка підкорила мене яскравими образами, насиченим стилем письма та милозвучністю мови автора і одночасно вибісила наявністю суперечного антагоністичного головного героя, якого іноді буквально крізь книгу хотілося придушити за його вчинки.

🔽 Сюжет

Степан Радченко – молодий хлопець із села, який приїжджає до Києва навчатися. Спочатку він захоплений містом, але водночас почувається чужим серед його гамору, можливостей і спокус. Його шлях – це історія внутрішньої боротьби між сільськими цінностями та бажанням стати частиною урбанізованого світу.

Степан проходить складний шлях самопізнання: від наївного студента до самозакоханого інтелігента та письменника. Він відкидає старе життя, пробує себе в різних стосунках і навіть стає успішним, але врешті-решт відчуває внутрішню порожнечу.

🔽 Особливості книги

По-перше, будьте готові до того, що головний герой буде вас бісити своєю поведінкою, вчинками та відношенням до інших людей. Він іде слизькою доріжкою, але при цьому доля якимось чином йому посміхається – він починає читати лекції, його роботи видають, його беруть у редакцію. І тим не менше гнильця нікуди не дівається – він міняє дівчат у стосунках без усіляких докорів сумління, а від думок у його голові волосся іноді стає дибки. Ти його ненавидиш, але водночас якимось незбагненним чином іноді навіть співчуваєш. Бо все ж він не є цілковитим злом, а є скоріше надміру егоцентричною людиною, що використовує усі наявні способи для досягнення своєї мети. Здебільшого всі ми в глибині душі маємо схожі риси характеру, проте намагаємось не використовувати їх через їхню, так би мовити, паскудність.

Усе це Підмогильній нівелює неймовірними поетичними описами історичного контексту (йой, як закрутив😅). Саме місто виступає в якості такого собі другого головного героя – зі своїми проблемами, історією та настроєм. Воно впливає на долю Степана не менше, ніж його власні рішення. Таким сюжетним ходом автор майстерно зумів поєднати реалії тієї епохи зі взаємовідносинами Степана та Києва.

Написаний ще в далекому 1928 році, «Місто» вважається першим урбаністичним українським романом, який глибоко та чуттєво розкрив проблематику взаємовідносин молодих провінційних людей з великими містами. Нажаль книга актуальна до сих пір, бо молодь продовжує масово емігрувати із невеличких містечок та сел в пошуках кращого життя. Я сам з таких, і як ніхто розумію усі думки, які хотів донести Валер'ян Підмогильний своїм «Містом». Тому підтверджую, що ця книга поза всякими сумнівами заслуговує на своє місце у вашій особистій бібліотеці.

Моя оцінка 4️⃣5️⃣

———
#відгук #блог | Підписатись на БУКС

Книжка, у якої є термін придатності

Напевно, у кожного є така книга – купив, відкрив, перегорнув... і відклав на потім. Потім розтягнулося на тижні, місяці, роки. А може і зовсім назавжди. Сумно. А якщо це книжка молодого автора, якому потрібно заявити про себе, – удвічі сумно.

Знаючи про цю читацьку слабкість, 🇦🇷 аргентинське видавництво «Eterna Cadencia» вигадало незвичайний маркетинговий хід – «Книга, яка не може чекати» (El libro que no puede esperar). Унікальне видання буквально змушує читача прочитати його. Уся справа в особливих чорнилах: щойно книжка звільняється від герметичної упаковки та стикається з повітрям і світлом, починається зворотний відлік. ✨ Через два місяці текст зникає – сторінки стають порожніми.

❔ Чому саме два місяці? На думку видавців, цього часу достатньо, щоб прочитати книгу, але недостатньо, щоб відкласти її «на потім».

Цей ефект – не просто виверт для привернення уваги. Зникаючі чорнила – це метафора. Як літери розчиняються на сторінках, так і твори талановитих авторів стираються з пам'яті, якщо їх не читають. Так «Eterna Cadencia» нагадує про латиноамериканських письменників, чиї книги ризикують бути забутими, і підтримує молодих аргентинських авторів.

«Книга може почекати, але автор – ні», – кажуть у видавництві. Адже як можна написати нову книгу, якщо першу ще ніхто не прочитав?

Звісно, у такого видання є і мінус – його не вдасться перечитати. Але, можливо, в цьому і є магія: книга перетворюється на унікальний, швидкоплинний досвід, який не можна відкласти на потім.

———
#цікаве | Підписатись на БУКС

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...
Хай мовчать америки й росії,
Коли я з тобою говорю.

❤️‍🩹❤️‍🩹❤️‍🩹

Василь Симоненко

———
#цитата | Підписатись на БУКС

Моя перша важлива позначка в 100 прочитаних книг 😎

Це трошки більше ніж один рік активного читання. Для тих, хто не знає, 30 років свого життя я практично взагалі не читав. Хіба що в період своїх 16-18 років я активно читав літературу по всесвіту Warcraft (в мене навіть сайт власний був ще російською, де моя стаття з правильною хронологією читання займала перше місце в гуглі та мала більше 2 мільйонів переглядів). Ну і ще серед прочитаного був «Робінзон Крузо», «Діти капітана Ґранта» та «Коротка історія людства» Харарі. Все ж інше – це буквально останній рік.

За цей період я зробив для себе кілька висновків:

▫️ По-перше, збільшилась не стільки швидкість читання, скільки зосередженість. Починаєш читати більш уважно, а відтак легше орієнтуєшся в тексті – від цього власне і швидше читаєш.

▫️ Швидкочитання то є незрозуміла для мене історія. Як на мене, краще насолодитися 40 сторінками за годину, ніж швидко схопити хіба що суть на 100 сторінках за цю саму годину і побігти далі. Хоча не скажу, що це особливо допомагає мені при запам'ятовуванні тексту в цілому, бо довготривала пам'ять не найсильніша моя сторона, проте досвід від нешвидкого читання мені подобається набагато більше.

▫️ З цього випливає, що треба витрачати на читання більше часу, щоб наздогнати принаймні якусь базу, яку можна було накопичувати протягом цих років. Щоб тримати ритм, я поставив для себе планку мінімум 1 годину на день – це допомогло виробити звичку (за останні місяці я пропустив всього кілька днів через зайнятість роботою).

▫️ По-друге, однозначно змінюються смаки. Кістяк своєї бібліотеки я зібрав буквально за кілька місяців – більшість книжок з часом я продав, бо зрозумів, що час на них витрачати я не хочу. Це були здебільшого романи, екранізації яких я бачив десятки разів, або тексти, важливість яких з часом втратила для мене свою актуальність.

▫️ Останнім часом почав звертати більше уваги саме на українську літературу. Проте я все ще складаю план, що за чим буду читати. Бо багато українських класиків писали досить специфічно, і я розумію, що на даному етапі багато текстів я банально не зрозумію.

▫️ Ну і головне, для себе зрозумів, що читати це супер круто та корисно для загального розвитку. Я став помічати, що частіше в розмовах оперую якимись фактами, про які дізнався саме із книжок. Велику роль в цьому грає моя досить велика частина в бібліотеці нонфік літератури.

▫️ Якщо комусь цікаво, загалом моя бібліотека нараховує 260 книг. А отже частка прочитаного в мене складає 38%. Це, до речі, єдина проблема, коли поринаєш у світ активного читання. Зупинити себе при покупці чергової книги, черга до якої дійде невідомо коли, з часом стає неймовірно важко.

Ось така маленька історія маленького книжкового блогера😊 Усім дякую за увагу😮

———
#блог | Підписатись на БУКС

*️⃣ У видавництві «Vivat» розпочалось передзамовлення лімітованого видання «Великодньої класики»

💵 595 грн (700) | 400 сторінок
⏲ Дата релізу запланована на 7 квітня

🥚 Збірка історій про Великдень, зразки української класики, що їх створили українські письменники і письменниці. Поезія і проза зливаються у спільному творчому потоці, який об'єднує мотив Воскресіння – Господнього і природного. Доробки митців зливаються у спільному творчому потоці й транслюють мотив Воскресіння Господнього. Кожен твір з антології унікальний: від сенсу, що закладений в його основу, до розкриття духовних образів і побудови концептуальних ідеологічних векторів.

Анотація від видавництва:

Запрошуємо вас у захопливу мандрівку незвіданими просторами української класики. Відкрийте для себе її вершини і глибини, знайдіть точки дотику минулого і сучасності. У цій антології зібрано прозові твори тридцяти трьох та вірші дванадцятьох авторів і авторок, які представляють Великдень як текст – від Григорія Сковороди і до кінця ХХ століття. Великодній текст розповідає про життя, і смерть, і безсмертя. Про жертву, прощення і відкуплення гріхів. Про абсолютну поразку – і незаперечну перемогу. Про віру, надію і любов.

▪️ До антології зібрано 49 прозових оповідань та 14 поезій українських класиків, присвячених Великодню.

▪️ Лімітоване видання. Наразі заплановано тільки один ексклюзивний наклад антології.

———
#анонс | Підписатись на БУКС

🇺🇸 Коротко про Джона Стейнбека

Джон Стейнбек – американський письменник. Народився 27 лютого 1902 року в Салінасі, штат Каліфорнія. Сім'я Стейнбеків жила в невеликій сільській долині, розташованій на одному з найродючіших ґрунтів світу недалеко від тихоокеанського узбережжя. Образи долини та узбережжя будуть використані майбутнім письменником у найкращих його творах.

У юнацтві Джон працював на ранчо та фермах, де разом із ним трудилися робітники-мігранти. Саме тоді він дізнався про суворі аспекти їхнього життя і темний бік людської природи. Ці спогади стануть основою для повісті «Про мишей і людей».

У 1919 році Стейнбек закінчив школу і вступив до Стенфордського університету, щоб вивчати англійську літературу. У 1925 році він кинув навчання і поїхав до Нью-Йорка, де влаштувався на випадкову роботу. Мегаполіс не привів Стейнбека до успіху: коли у нього не вийшло публікувати роботи, він повернувся до Каліфорнії.

🔽 Літературна спадщина

У 1929 році був опублікований перший роман Стейнбека – «Cup of gold».

Після одруження, безлічі випадкових робіт і відсутності грошей Стейнбек знову повернувся до рідної Каліфорнії, де батько надав йому житло, папір і утримання, щоб син міг писати, не шукаючи роботу. Під час Великої депресії письменник купив човен і заявив, що він може жити на рибі та крабах, які добував у морі, і на овочах із саду.

У 1935 році вийшов перший твір Стейнбека, який приніс гідний гонорар, – «Tortilla Flat». Після цього почалася публікація творів письменника, які принесли йому світову славу. Повість «Про мишей і людей» (1937), яка була згадана під час вручення Стейнбеку Нобелівської премії 1962 року, і роман «Грона гніву» (1939), що здобув Національну книжкову та Пулітцерівську премії. У 1947 році Стейнбек написав повість «The Pearl».

«На схід від Едему» (1952) – найдовший і, на думку Стейнбека, найбільший його роман.

Письменник помер 20 грудня 1968 року в Нью-Йорку.

———
#цікаве | Підписатись на БУКС

Обкладинка книги як мистецтво: «Великий Ґетсбі» і келих мартіні

Іноді обкладинка книги передає її суть краще за будь-які анотації. Одна з найбільш вражаючих візуальних інтерпретацій «Великого Ґетсбі» – це зображення келиха мартіні, в якому тоне маленька фігурка людини. Мінімалістичне, але глибоке за змістом оформлення ідеально відображає дух роману Френсіса Скотта Фіцджеральда.

🔽 Символізм і приховані сенси

Бокал мартіні - не просто напій. Він символ епохи джазу, нестримних веселощів, вічних вечірок, де алкоголь ллється рікою, а за гламурною поверхнею ховається порожнеча. Маленька фігура, що падає всередину, – це сам Ґетсбі, що потопає в ілюзіях та втрачає себе в гонитві за нездійсненною мрією.

Цей образ – візуальне втілення теми розкладання і краху ідеалів, які Фіцджеральд майстерно розкрив у книзі. Як Ґетсбі розчиняється у своєму прагненні повернути минуле, так і ця крихітна фігура потопає в келиху, символізуючи його неминучу загибель.

🔽 Чому ця обкладинка така сильна?

Вона передає трагедію самотності серед свята, ілюзію контролю і тонку грань між мрією та руйнуванням. В одному простому образі – вся суть епохи «ревучих двадцятих», коли життя здавалося вічним святом, але для багатьох закінчувалося крахом надій.

———
#цікаве | Підписатись на БУКС

0️⃣ У «Видавництві Старого Лева» проходить передвесняний розпродаж

🔥 Гарні знижки на обрані книжки – з повним списком можна ознайомитись тут. Сайт через ажіотаж трошки хворіє, майте на увазі.

Особисто для себе поповнив поличку новітньої класики Софією Андрухович та взяв есеї про українську літературу від Леоніда Ушкалова. Обидві по 266грн (можна платити також буксами та не забувайте про mono кешбек 15%).

Террі Пратчетт та Ернест Гемінґвей участі в розпродажі не приймають😭

———
#знижки | Підписатись на БУКС

🥳 25 лютого – 154-та річниця від дня народження Лесі Українки

Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач, 1871–1913) – видатна українська поетеса, драматургиня, перекладачка та громадська діячка. Вона стала символом незламності духу та боротьби за національну самобутність. Вона також займалася перекладацькою діяльністю, популяризуючи європейську літературу в Україні. Її творчість пронизана темами боротьби, свободи, любові до рідної землі та сили людського духу.

10 фактів про Лесю Українку, які ви могли не знати

1️⃣ Грала на фортепіано професійно
У дитинстві Леся мріяла стати піаністкою, але через хворобу була змушена відмовитися від гри на інструменті. Проте її музикальний слух і талант дозволили їй тонко відчувати ритм у поезії.

2️⃣ Написала підручник для молодшої сестри
У 19 років Леся створила «Стародавню історію східних народів» – навчальний посібник для своєї сестри Ольги, оскільки в українських школах того часу історію викладали переважно з російської перспективи.

3️⃣ Мала пристрасть до вишивання
Леся Українка не лише писала вірші, а й майстерно вишивала. Збереглися зразки її вишивки, зокрема рушник, який вона зробила власноруч.

4️⃣ Спілкувалася багатьма мовами
Вона вільно володіла понад десятьма мовами, зокрема грецькою, латинською, італійською, французькою, німецькою, англійською, польською, болгарською, грузинською та іспанською.

5️⃣ Перекладала для українців світову класику
Леся активно займалася перекладами. Саме завдяки їй українською мовою заговорили твори Гейне, Гюго, Гомера, Данте та багатьох інших європейських класиків.

6️⃣ Писала у стилі темного фентезі
У її драматургії багато містичних, фантастичних та навіть похмурих мотивів. Наприклад, у драмі «Кассандра» головна героїня проклята знати майбутнє, але їй ніхто не вірить – дуже схоже на жанр темного фентезі.

7️⃣ Жила цивільним шлюбом, що було незвичним для її часу
Леся Українка не брала офіційного шлюбу, але понад 10 років прожила з Климентом Квіткою – музикознавцем, фольклористом і палким прихильником її творчості.

8️⃣ Писала вірші лівою рукою
Через важку хворобу кісток уражена була права рука, тому Леся змушена була навчитися писати лівою.

9️⃣ Створила перший український феміністичний маніфест
Її п’єса «Оргія» фактично є закликом до боротьби проти культурного гноблення та за права жінок. У її творах часто звучала тема сильної, незалежної жінки, яка бореться за себе і свою гідність.

🔟 Писала політичну сатиру
Окрім поезії та драматургії, Леся Українка писала сатиричні твори, у яких висміювала російську імперську політику. Через це її твори забороняли друкувати, а сама вона перебувала під наглядом царської охранки.

———
#цікаве | Підписатись на БУКС

🇺🇸 Чи мріють андроїди про електричних овець? – Філіп К. Дік
Do Androids Dream of Electric Sheep?, 1968

⏬ Видавництво @komubook

📄 288 сторінок
⏲ 4год 31хв
↘️ Goodreads 4.09 (481,977)

Від тебе завжди вимагатимуть робити неправильну справу, де б ти не опинився. Це головна умова життя – бути змушеним йти проти самого себе. Приходить час, і кожне створіння, що живе, мусить так учинити. Це остаточна темінь, поразка сотворіння; так діє прокляття – прокляття, що живиться самим життям. Скрізь у всесвіті.

Як не дивно, а фантастика минулого має свій особливий настрій. Комусь подобається, хтось не любить, а хтось зберігає нейтралітет і читає для того, щоб просто розуміти і знати вміст. Я належу скоріше до третьої категорії. Для мене Філіп Дік не є фаворитом, але почитати настільки відомий роман мені хотілося. Після таких книжок починаєш розуміти, як сучасна література змінила вподобання до сюжетів і динаміки.

🔽 Сюжет

Після ядерної війни Земля перетворилася на пустелю, вкриту радіоактивним пилом. Тварини вимирають, люди емігрують у позаземні колонії, а життя йде своєю чергою. Рік Декарт працює мисливцем за головами. Чергове завдання – знайти і знищити групу андроїдів, які втекли із зовнішньої колонії (з Марсу) на Землю. Але поступово Рік починає задаватися питанням: а чи так вже андроїди відрізняються від людей? І де пролягає та межа, що їх розділяє?

🔽 Особливості книги

На цей світ ми дивимося очима мисливця на андроїдів, якого автор пропускає через спектр емоційних і моральних дилем: що робить людину людиною? заради чого ми живемо? де межа нормальності? чи залишилося в ньому самому щось від людини? Ну а на противагу Ріку ми бачимо Джона Ісидора з діагнозом «спеціал», у якого гени мутували, а розумові здібності нижчі за норму. Він повна протилежність андроїдам, які можуть влитися в суспільство, але є порожніми за своєю суттю.

І наче все ок – цікавий сайфайний сюжет з безліччю філософських питань, над якими дійсно замислюєшся поки читаєш книгу. Проте щодо структурності цього сюжету виникають питання. Мені іноді здавалося, що автор сам намагався обігнати свої думки. Уривчастість подій, різкі стрибки між локаціями, деякі сюжетні недомовленності. А мотивація Декарда, коли він вирішує переспати з андроїдом, мені взагалі незрозуміла. Можливо це мало показати, наскільки головний герой заплутався, але оскільки в процесі невеликої книжки слово «груди» трапляється кілька разів з детальним описом які вони там, здається, що автор просто зробив реверанс власним забаганкам.

🤖 Але навіть незважаючи на це, «Чи мріють андроїди про електричних овець?» по-своєму затягує в атмосферу сірих настроїв кіберпанкового постапокаліпсису. Проте не варто тут очікувати підсумкової моралі та пишномовних роздумів. Було непогано, так. Я відчув певне задоволення, але повторюся, що для мене стояла мета саме в отриманні досвіду від прочитання роману.

🐑 Загалом резюмуючи, це гарна книга, але з не до кінця розкритим потенціалом, на мій погляд. Проте загалом через сам всесвіт і теми, які тут піднімаються, а також через загалом непоганий бадьорий сюжет можна заплющити очі на деякі моменти й сюжетні прогалини. Скажімо так, до Діка я ще цього року повернуся – і можливо наступна книга зможе більш глибоко захопити мене у меланхолійну уяву письменника.

Моя оцінка 4️⃣0️⃣

🎬 «Той, хто біжить по лезу» (1982) – IMDb 8.1

———
#відгук #блог | Підписатись на БУКС

Ернест Гемінґвей: писати з першими променями світла

Ернест Гемінґвей, знаменитий американський письменник і володар Нобелівської премії з літератури, віддавав перевагу створенню своїх творів стоячи. Його друкарська машинка була розташована на висоті грудей, а поруч лежала стопка паперу, з якої він брав аркуші, укладав їх на підставку і потім писав вручну. У середньому за одну робочу сесію Гемінґвей використовував близько семи олівців. Одним з улюблених місць для творчості письменника був готель Ambos Mundos у Гавані. Незважаючи на це, Гемінґвей стверджував, що здатний продуктивно працювати практично де завгодно, за умови відсутності телефонних дзвінків і відвідувачів.

Тільки тоді, коли розповідь йшла особливо гладко, він переходив до набору тексту на машинці. У своєму підході до роботи Гемінґвей поєднував творче натхнення з практичністю:

«Працюючи над черговою книжкою чи оповіданням, я починаю писати з першими променями світла, коли ніхто не може тебе потурбувати. У цей час на вулиці ще трохи прохолодно, і ти зігріваєшся в процесі роботи. Ти пишеш не далі того моменту, коли в тобі ще залишаються сили, і ти точно знаєш, що буде далі, – тоді зупиняєшся і живеш цим до завтрашнього дня.

Починаєш, скажімо, о 6-й ранку і продовжуєш писати до полудня. Коли припиняєш, то почуваєшся спустошеним, але водночас сповненим почуттів, ніби займався коханням із коханою людиною. Ніщо не може завдати тобі болю, ніщо не має значення. Ти просто чекаєш того моменту, коли знову візьмешся за роботу. Очікування наступного дня – це, мабуть, найскладніше, з чим доводиться стикатися».

До речі, у «Святі, що завжди з тобою» Гемінґвей докладно розповів про те, як він став письменником, про своє ставлення до літературного ремесла та про багатьох побратимів по перу. Наприклад, у цій книзі є портрети Френсіса Скотта Фіцджеральда, Алістера Кровлі, Джеймса Джойса і Ґертруди Стайн.

———
#цікаве | Підписатись на БУКС

🔼 Нове передзамовлення у видавництві «Ще одну сторінку» – «Сад супроти часу» Олівії Ленґ

💵 495 грн (550) | 304 сторінки
⏲ Дата релізу запланована на 6 квітня

2020 року Олівія Ленґ переїхала до старого будинку, визначною рисою якого був сад Королівського садівничого товариства, який заклав видатний садівник Марк Румарі. Він створив сотні садів, але тільки цей єдиний виплекав для себе. У книзі Ленґ розповідає про свою боротьбу за відновлення цього давно занедбаного саду, про любов до садівництва та природи. Проте «Сад супроти часу» – це не посібник з догляду рослин і більше, ніж книга про садівництво.

↘️ Goodreads 3.95 (1,841)

В цій книзі крім основного тексту є ще звернення Олівії Ленґ до українців❤️‍🩹, ось фрагмент:

У цій книжці я пишу, що сад є протилежністю, антитезою війни. Сад живить душу, а отже, він допомагає протистояти війні, дає уяві наснагу перед лицем жахливого вторгнення. Сад – один зі способів нагадати людині, хто вона є насправді, навіть коли вона мусила взяти до рук зброю. Це місце для плекання надій на майбутнє, мрій про завтра. У моїй уяві Україна постає величезним садом соняхів – золотавих, достиглих.

▪️ Олівія Ленґ – широко відома письменниця та критикиня. Авторка семи книжок, серед яких «To the River» (2011), «The Trip to Echo Spring» (2013), «Місто Самоти» (2016) та «Тіло кожного» (2021).

▪️ Її перший роман «Крудо» – це розповідь у реальному часі про бурхливе літо 2017 року. Він увійшов до десятки найкращих бестселерів за версією Sunday Times і отримав Меморіальну премію Джеймса Тейта Блека.

▪️ Ленґ пише про мистецтво та культуру для Guardian, Financial Times та New York Times, а також для багатьох інших видань.

———
#анонс | Підписатись на БУКС