як сказати тобі що мене вполювала зоря
і тепер моя пісня мені до кінця не належить
вартові прокидаються
очі їх тьмяно горять
і літають по колу птахи визначаючи межі

як сказати тобі що на ранок ця зірка зайде
що у дірці від серця відтоді гніздитиме вітер
і шукатиме винних і врешті загубиться десь
в оборонних ровах у яких будуть гратися діти

як сказати тобі що наш дім відступає в туман
без наказу здається
увесь западається в зиму
ключ на шиї — дрібний тягарець — вже і сенсу нема
а згадай як боялись це все загубити малими

як сказати що все віддзвенить мов це листя крізь ніч
і відлуння гулятиме світом від мене й до тебе
і у місяця кольору кістки забракне облич
щоб відбитись в очах
які більше не дивляться в небо

#журнал_обліку_віршів

Єлизавета Жарікова