У світі, де просто зараз когось катують,
хтось досі готує родинну вечерю,
коле горіхи для солодкого пирога;
ламаються кості, розриваються жили,
бура калюжа крові густішає на підлозі;
у кафе роблять гучніше колядку,
діти біжать зі школи;
тіла розчиняються в кислоті.

Жодна кров не червоніша за іншу.
Біль роздавали порівну на поминках справедливості,
ніби коливо.
Я так хочу за нею заплакати, але не маю чим:
всю вологу з душі невидимі спраглі випили
крізь ангельську соломинку.
Спорожнілі, минущі, крихкі, як ялинкові іграшки,
погойдуємося на гіллі світового дерева;
ще трохи до того, як
безокий звір апокаліпсису повалить його,
усіх нас безладно розбивши.

Хай не зможу більше заплакати, але можу тебе обійняти.
Бо так хочу, щоб ти вцілів і тоді.
Я розіб'юся
за тебе.

#марор

Кактерина Калитко