Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Клієнту-військовому дала малесеньке завдання: помічати щодня щось красиве і надсилати в онлайн-щоденник (завели з ним такий).

Ось, надіслав зранку.

То чом би нам не поміркувати сьогодні під каву про незалежність.

Не лише державну (вітаю, вітаю всіх), а й взагалі.

Яких неймовірних зусиль вартує незалежність від настрою керівника або фінансів чоловіка. Від чужої думки про тебе. Від кількості схвалення, уваги й любові, які тобі сьогодні видали. Від поганих новин, які щоразу захоплюють психіку й визначають, яким буде твій день. Від дедлайнів, стресу та дивних людей із дивною поведінкою навколо. Від необхідності все контролювати. Від власного страху комусь не сподобатися.

Бути незалежною від усього цього - страшенно складно.

Це вартує грошей, знань, втрачених ілюзій, розривів, відмов, помилок і років терапії.

То зі святом Незалежності.
Бо вона - можлива.

Незалежність державна і та внутрішня особиста, за яку кожен з нас щодня веде свою маленьку визвольну боротьбу.

Але не з кавою.

То вам може з маршмелоу сьогодні? Свято ж. ☕️🤩🌟☕️🤩

Вже розповідала вам про трансформацію своїх групових інтервізій - у майстер-класи "Складні випадки".

7 вересня буде тема "Нейробіологія терапії: чому метод (не) працює".

Але зараз я не про подію.
А про приклад.

Прийшла людина на діагностику РДУГ. Тест показав виражене порушення своєчасності реагування й дуже низьку наполегливість у завданні.

Такий профіль справді підтримує гіпотезу РДУГ.

І начебто все ясно: ось графіки/діаграми, ось клінічний висновок. Йдіть собі до лікаря.

Але ж.
Дивлюся глибше і бачу 7 окремих блоків.

1. Виконавча дисрегуляція. Людині важко почати, спланувати, втримати послідовність і завершити. Багато ідей, але мало конкретних кроків. Найкраща працездатність вночі й під жорсткий дедлайн.

2. Нейрокогнітивні скарги. Провали пам’яті, плутання кольорів, труднощі з оцінюванням часу, відстані й розміру. Це вже не можна автоматично списати на РДУГ, тут потрібні нейропсихолог, невролог і перевірка зору.

3. Соціальне (і сенсорне?) виснаження. Людина має друзів, працює з людьми. Але після спілкування мусить відновлюватися в тиші, темряві й самотності. Контакт має надто високу сенсорну й енергетичну ціну.

4. Тривожне завмирання. У напружених ситуаціях людина не може заговорити, пояснити щось. Тут було б корисно розрізнити тривожне блокування, реакцію завмирання, а може навіть дисоціативні процеси.

5. Перфекціоністичний параліч. Або повний хаос, або все має бути ідеально. Поки вирішуєш, як правильно розкласти футболки (за кольором, розміром чи тематикою) - сил на саму дію вже не залишається.

6. Сенсомоторна саморегуляція. Торкання волосся, пошук шкірних недоліків, стискання губ, потреба тримати поруч знайомі предмети... Це може бути такий спосіб заспокоїтися, заземлитися. Але чому?

7. Порушення режиму активації. Натхнення приходить уночі, одна справа (мисленево) займає весь день, а бажань дедалі меншає. Тут треба окремо дивитися на сон, хронічне перевантаження, вигорання й афективний стан.

Це все стало відомо під час клінічного інтерв'ю.

Тобто, що я хочу сказати.
Що РДУГ тут цілком можливий.
Але він - далеко не весь клінічний випадок.

Якщо працювати лише з 1 механізмом із 7 - ефект терапії справді буде сумнівним.

І тоді людина скаже: нічого не працює. І ліки ваші не працюють. І взагалі психологія і навіть психіатрія (теж ваша) - фігня на пісній олії.

Тому висновок такий: якщо бачити лише одну частину складної системи, жоден метод не охопить усього випадку.

Навіть якщо це КПТ (гг).

Майстер-клас, до речі, вже за пару тижнів.

Що то за МК.
Зареєструватися.

День прапора сьогодні.
Тож залишимо патетичну риторику іншим поважним паблікам, а самі подивимося в бік психології. Бо ми тут про це.

Знайшла великий систематичний огляд досліджень емоційних асоціацій із кольорами.

Синій найчастіше пов’язують зі спокоєм, стабільністю та зниженням суб’єктивної інтенсивності. Жовтий — зі світлом, радістю, енергією та увагою.

Тому синьо-жовте - то про водночас стабільне й живе.

Тож стабілізуємо ся і не зупиняємо ся.

Десь раз на пів року авторка каналу визирає з-за неідеального селфі, махає рукою, передає вам вітання, а потім знову тікає за камеру.

Аби далі дивитися через видошукач: на вас, на війну, на себе.

Аби нагадати: це я тут із вами розмовляю, міркую, лаюся, ділюся знаннями, піклуюся, пропоную терапевтичні групи і вебінари. І безкінечно вам дякую за те, що ви зі мною.

Я, психоаналітик, клінічний психолог, аспірантка КІСПП, голова ГО «Інститут психотравми війни» Тетяна Станіславська.

Жива людина, яка втомлюється, помиляється, злиться, сміється - і продовжує.

Ну то привіт.
Побігла я далі.

Субота, 8 ранку.
Київ знов не спав сьогодні.

Зняла біля кавʼярні.