прεсвѷтεръ Юрїй

🗓 Завтра пам’ять вельмишановного святителя Амвросія, єпископа Медіоланського — плідного латинського гімнографа і автора окремої Медіоланської анафори (дуже мені подобається, до речі), філософсько-освіченого богослова і одного із найбільших вселенських вчителів за версією Західної Церкви.
Він був тим:
🔸хто навернув до християнства майбутнього святителя Августина Гіппонського (щодо цього рекомендую сінематографію «Restless Heart: The Confessions of Saint Augustine» 2010 року);
🔸хто викривав уже християнського імператора Феодосія Великого у його владних жорстоких злодіяннях;
🔸хто одним із перших (як і Арій) почав писати спеціальні мелодії для співу християнських гімнів (через два століття після його смерті цю практику використає Папа Григорій Діалог, а ще через декілька десятиліть — Мансур ібн Серджун ат-Таглибі, тобто — монах Іоанн Дамаскін).

І, традиційно, декілька висловів святого Міланського біскупа:
🩸 Не могла відкупити нас кров пророків, не відкупив нас Петро чи Павло, тільки Той міг викупити нас Своєю смертю, Хто є і Богом і Людиною, бо цього ніколи не в змозі була б зробити проста людина.

📖 Як у Раю, Бог ходить у Писаннях, шукаючи людину. Відкривай щодня Святе Письмо і Бог знайде тебе.

🌾 Свобода Церкви має бути вище відданості державі.

🗣 Ти не повинен починати молитву немов голодний, який говорить тільки про їжу, але починай її із славослов’я Богові.

🏆 За гідністю людина стала останньою, як ціль природи, створена для правди, щоб бути провісникцею правди між іншими тваринами … справедливо вона стала останньою: як вінець всього творіння, як причина світу, для якої створено все.

🌿 Велика та людина, яка схожа на небагатьох, а не на більшість.

✍🏻 З днем пам’яті преподобного отця Сави Освяченого, ігумена Єрусалимо-Палестинського 🌿

… Долго считали, что завещание, которое преп. Савва оставил своему приемнику игумену Мелиту, было тем типиконом, который и до наших дней именуется уставом лавры преп. Саввы Освященного. Но открытие данного завещания проф. А.А. Дмитриевским дало возможность определить точное отношение преподобного к приписываемому ему уставу. Оказывается, что в завещании практически ничего не говорится о чине служб и уставных особенностях. Правила завещания касаются более дисциплинарного и нравственного устроения монастырей.
В них говорится:
– об обязательном присутствии всей братии на всенощных бдениях, совершаемых с вечера на воскресные и в праздничные дни;
– об удаляющихся на время в пустыню с согласия настоятеля и подвизающихся там иноков;
– о запрете грузинам, сирийцам, франкам совершать полную литургию в их церквах (только литургию оглашенных);
– о запрете выходить из Лавры в субботу ввиду имеющего быть всенощного бдения, помимо нужды и монастырских дел;
– о запрете иметь кому-либо келию в случае возведения его в сан епископа или игумена другого монастыря;
– о примирении раздоров между братиями;
– об исправлении согрешивших и епитимиях;
– об изгнании из обители и др.
Кроме указаний об обязательных субботних богослужениях здесь практически ничего не говорится о чинопоследовании служб. Не видно и из самого жития преп. Саввы, чтобы он занимался составлением богослужебного устава …
_________________________________
©️ Носенко А., прот. Литургика... — Комсомольск, 2012. — С. 3-4.

🥀 … Быть епископом значит жить жизнью паствы, скорбеть и радоваться вместе с нею. Апостолы имели все основания «явиться со всею важностью» своего апостольского достоинства, но они предпочитали «быть тихими» среди своей паствы, «подобно, как кормилица нежно обращается с детьми своими» (1 Сол. 2, 7). Епископ архиерейским жезлом, как символом власти, может водворить лишь внешний порядок, но Царствие Божие в сердцах пасомых можно насадить только самоотвержением и самоуничижением, молитвами и слезами, духовным подвигом и постоянным распятием себя ради пасомых. В обязанность епископа входит не только проповедовать Царствие Божие, но и делать все возможное для устроения его на земле, ибо оно начинается здесь, а простирается до небес, начинается во времени, а простирается в вечность

Если говорить образно, то епископское служение подобно розам, на которых, кроме красивых цветов с приятным запахом и листьев, скрываются шипы. И в жизни епископа среди духовных радостей бывают скорби и печали. Но взявшийся «за рало» не должен озираться вспять, иначе он не будет «управлен в Царствии Божии» … 🌹

©️ Наречение и хиротония архимандрита Филарета (Денисенко) // Журнал Московской Патриархии. Март (3). М.: Издание Московской Патриархии, 1962. С. 13.

Християнство — це виклик світові і його викривання.

Саме в християнстві людство здобуло нову реальність свого буття, коли людина у буквальному сенсі отримала грандіозну честь бути співкровником і співтілесником Бога. І з цього часу людині відкриваються нові масштаби її існування, її відносин із ближніми, відносин із Самим Творцем. Відтепер зникає етнічно-національна народна боговибраність і розпочинається боговибраність за приналежністю до єдиної спасительної отари, а перед Богоподобообразним (Бут. 1:26) творінням стоїть той самий вибір, що й в Едемі: бути у праці із Творцем, тобто Його співробітником, чи послідувати своїм лінивим вподобанням і підозрам, буцімто Господь чогось чи щось там тобі не додав (пор. Бут. 3:1-4).

В апостолах ми бачимо приклади виняткового вибору, коли кожен із них відмовляється від свого звичного життя рибалки, податкового робітника або навіть синедріонського поліцая. Це вже і неважливо! Неважливо, тому що вчорашній провінційний рибалка, митар-податківець чи фарисей-поліцай, вже сьогодні обирає стати співробітником Христа, щоб завтра бути Його посланцем (ἀπόστολος) і благовісником (εὐαγγελιστής). І ось цими працями світ отримує неповторну новину, що у звіщенні Небесної слави й подання миру людям доброї волі (Лк. 2:14), до світу вбогим, проте непорочним, чином прийшов Божий Син, аби прийняти людську плоть, обожествити і піднести до висоти Небесного блаженства сходинками, що здіймаються від Голгофського пагорбу і освітлюються Гефсиманським світлом Воскресіння.

Християнство — це виклик світові, на який слід відповідати із впевненістю, знайшовши в собі мужність піти за Христом; християнство — це викривання світові, який свою невпевненість виправдовує причинами, які і зрівнятися не в змозі із тим, що приготував Господь люблячим Його душам.

©️ Зі святом святого апостола Андрія Першопокликаного!

Сьогодні Українська Православна Церква вітає свого батька-предстоятеля із річницею архіпастирської хіротонії 🌿

Χρόνια πολλά, Μακαριώτατε!
〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️
Из Слова Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Филарета при вручении архиерейского жезла новохиротонисанному епископу Черновицкому и Буковинскому Онуфрию
(Киев, 9.XII.1990)

Преосвященный епископ Онуфрий, возлюбленный во Христе брат!

По воле Божией, благой и со вершенной, направляющей каждого человека ко спасению, в кафедральном Владимирском соборе Киева — колыбели православного христианства в нашей многонациональной стране — совершилась твоя епископская хиротония. Ты получил благодать Святого Духа для епископского служения Церкви Христовой. Для тебя это величайшее событие в жизни, для нас, архипастырей, ответственное дело, для твоей буду щей паствы надежда.

… Послушание и смирение — это начало духовной жизни. Ради послушания ты прибыл в Почаевскую Лавру и был назначен в ней наместником. Сейчас, как и в прошлые века, обитель преподобного Иова является оплотом Православия в буковинском крае. В этом году ты вместе с лаврской братией испытал нападки на Православие со стороны враждебных нашей Святой Церкви сил. Мы рады тому, что Почаевская Лавра смогла сама защитить себя по молитвам преподобного Иова при заступничестве Божией Матери. С восприятием епископской благодати тебе предстоит более ответственное служение в Черновицкой епархии. Ты знаешь, что это многонациональный край, и от тебя потребуется много терпения, мудрости и отеческой любви, чтобы быть для всего духовенства и верующих добрым пастырем …

На новом месте служения тебе предстоит управлять церковной областью, многообразной по своему национальному составу. В твою обязанность входит наблюдение за служением пастырей и других членов клира. Как ты намерен осуществлять это многословное дело? Если только путем указов и предписаний, то результаты такого администрирования будут плачевными и для вверенной тебе паствы, и для тебя лично. Если же ты будешь управлять своей паствой в духе отеческого попечения, то плоды твоего руководства будут добрыми. Это не исключает применения в одних случаях необходимой и спасительной строгости, а в других — отеческого снисхождения.

У архипастыря нет права на беспечность. Он должен постоянно бодрствовать и над собой, и над своей паствой …
Всегда вспоминай о заступничестве Божией Матери, под покровительством Которой ты подвизался в Почаевской Лавре. Когда встретишь на своем пути трудности и скорби, обращайся к Ее молитвенному предстательству пред Господом нашим Иисусом Христом. Обращайся за небесной помощью к нашим преподобным отцам Печерским Антонию и Феодосию и к преподобному Иову Почаевскому. А теперь приими наши поздравления, приими архиерейский жезл и от данной тебе благодати Святого Духа, полученной через наше руковозложение, преподай киевской пастве твое первое архипастырское благословение.

🗓 26 листопада (9 грудня) 1051 року ― святителем Київським і всієї Русі Іларіоном (✞1088) у однойменному монастирі на території «граду Ярослава» був освячений храм на честь великомученика Георгія – Небесного покровителя благовірного великого князя Київського Ярослава Мудрого (✞1054). Після цього Великий князь звелів щорічно святкувати день освячення Георгіївської церкви, урочисто прославляючи великомученика. Храм проіснував до трагічних подій 1240 року, хоча і до того його розграбовували племена берендеїв і торків у 1151 році, військо князя Андрія Боголюбського (✞1174) у 1169 році та половці на чолі із князем Романом Галицько-Волинським (✞1205) у 1204 році.

Відбудували церкву аж у 1674 році із благословення Місцеблюстителя Київського Митрополичого престолу архієпископа Чернҍгівського Лазаря Барановича (✞1693) та за ініціативи київського воєводи Юрія Петровича Трубецького (✞1679). Спочатку храм був дерев’яний із приділом на честь преподобного Сергія Радонезького, а у 1744-1752 роках був перероблений на мурований і освячений 1752 року із приділом вже на честь праведних Захарії і Єлисавети.

У XVII-XVIII століттях при церкві святого Георгія існував католицько-протестантський цвинтар, на якому також свого часу був похований Великий драгоман Порти, Господар Молдови і Валахії Костянтин Іпсиланті (✞1816). Найбільшими тогочасними меценатами були представники родини Терещенків, зокрема Микола Артемійович Терещенко (✞1903).

Був знищений навесні 1934 року, перед тим спаплюжений представниками Союзу войовничих безбожників.