Рідний мій Кривий Ріг!

Криворізький гірничорудний інститут (КГРІ)

Нині відомий як Криворізький національний університет, має багату історію, що розпочалася 4 жовтня 1922 року. Того дня, відповідно до спеціальної постанови Радянського уряду, в приміщенні семирічної школи на станції Вечірній Кут розпочав роботу Криворізький вечірній робітничий технікум. Його основним завданням була підготовка інженерно-технічних кадрів для залізорудних підприємств Криворіжжя.

На трьох відділеннях технікуму — гірничому, механічному та електротехнічному — розпочали навчання 67 студентів, а навчальний процес забезпечували 20 викладачів, з яких 9 мали вищу освіту. Перший випуск відбувся у 1926 році, коли 12 студентів отримали дипломи техніків.

У 1929 році технікум було перетворено на вечірній робітничий інститут, а з 1931 року — на Криворізький гірничорудний інститут.

У зв’язку з розширенням закладу по вулиці Пушкінській, у 1932 році було збудовано учбовий корпус гірничорудного інституту.

Рідний мій Кривий Ріг!

Рік 1930

У 1930-х роках на вулиці Пушкіна було збудовано гуртожиток Криворізького гірничорудного інституту (КГРІ), який став першим п’ятиповерховим будинком у Кривому Розі.

Рідний мій Кривий Ріг!

Дорогі друзі, шановні підписники!

Цього року Новий рік для кожного з нас має особливий сенс. Ми зустрічаємо його зі щирою вірою в Перемогу, вдячністю нашим захисникам і захисницям та надією на світле майбутнє України.

Нехай 2025 рік принесе мир, злагоду та спокій у кожну українську родину. Бажаю, щоб наші серця були наповнені теплом і любов’ю, а спільна любов до нашої історії та культури допомагала зберігати силу духу й єдність.

Разом ми вистоїмо, разом відбудуємо і разом переможемо! Дякую вам за те, що залишаєтеся частиною цього проєкту та допомагаєте зберігати пам’ять про наше минуле.

Слава Україні!

Рідний мій Кривий Ріг!

Висновки згідно 225 написаних постів для вас

Кривий Ріг у період з 1775 по 1925 рік пройшов шлях від невеликого поселення до промислового центру, життя якого визначали рудники та видобуток залізної руди. Відкриття багатих покладів дало поштовх економічному зростанню, а перші шахти й будівництво залізниці сприяли інтеграції міста у транспортну та промислову мережу країни.

Однак розвиток міста гальмувався через адміністративну залежність. Протягом багатьох років Кривий Ріг не мав статусу, який би відповідав його економічному потенціалу, що обмежувало можливості самостійного управління та інвестування в інфраструктуру.

Історія міста того часу зберегла небагато відомостей про людей, які стояли за цими досягненнями. Особливо це стосується жінок, чий внесок у розвиток громади й промисловості залишається в тіні, хоча їхня роль була важливою.

Цей період став визначальним для формування Кривого Рогу як індустріального центру та місця, де взаємодіяли традиції, праця і поступ у нову епоху.

Рідний мій Кривий Ріг!

Новий рік у Кривому Розі: погляд у минуле

У перші десятиліття ХХ століття Новий рік у Кривому Розі святкували скромно, але з душею. До перевороту 1917 це було свято ялинок, балів і сімейного затишку. Заможні родини влаштовували благодійні заходи, а місто оживало театральними виставами й концертами.

Після перевороту традиції змінилися: Новий рік потрапив під заборону, але сім’ї зберігали свято в тісному колі.

З 1930-х років святкування відновили з ялинками, колективними та міськими гуляннями.

Рідний мій Кривий Ріг!

Малюнок Юрія Сича

На ньому зображено крамницю «Медтехніка», яка розташовувалась на Поштовому проспекті. Цей будинок був зведений у 1909 році та належав голові Криворізького відділу Азовсько-Донського банку — Гольдштейну. Згодом, у 1923 році, в приміщенні відкрили крамницю санітарії та гігієни №1. Другий поверх будівлі використовувався під розташування міської прокуратури.

Рідний мій Кривий Ріг!

Родинний склеп Колачевських

Є однією з важливих історичних пам’яток Криворіжжя. Зведений у 1906 році Сергієм Миколайовичем Колачевським у його власному маєтку, склеп став місцем останнього спочинку для членів родини. Восени того ж року Сергій Миколайович перевіз із Санкт-Петербурга прах своєї дружини, Євгенії Володимирівни, та поховав її у цьому склепі. Сам Сергій Колачевський був похований поряд із дружиною в травні 1911 року.

На жаль, у 1926 році склеп було зруйновано за рішенням Криворізького окрвиконкому. Прах подружжя перенесли на цвинтар «Пужмерки», що стало кінцем історії цієї унікальної споруди.

Цей склеп, крім архітектурної цінності, має також культурне значення, оскільки символізує епоху та пам’ять про одних із найвпливовіших людей тогочасного Криворіжжя.

Рідний мій Кривий Ріг!

На фото будівля театру та школи Галковського рудника. Була зведена на початку ХХ століття. До сьогодні вона чудово збереглася. Нині у цьому приміщенні знаходиться УКК шахтоуправління ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Рідний мій Кривий Ріг!

Унікальна інфраструктура

У Кривому Розі свого часу діяла справді унікальна водогінна станція, яка вирізнялася не лише своєю функціональністю, а й архітектурною красою. Зведена у 1927 році за проєктом архітектора Даміловського, будівля була виконана у стилі українського архітектурного модерну, що надавало їй особливої естетичної цінності.

За даними з видання “Українське мистецтвознавство”, станція розташовувалася трохи вище Карачунівської греблі, за кілька кілометрів від неї. Однак під час будівництва другої черги Карачунівського водосховища ця територія була затоплена, і станція опинилася під водою, залишивши по собі лише спогади та історичні згадки.

Рідний мій Кривий Ріг!

Час новин

О десятій годині вечора, 6 листопада, в одній із квартир будинку Собезу (Миколаївська вулиця) через несправність димоходу сталася пожежа, яка почала швидко ширитися. Прибувша пожежна команда, загін ГПУ та група членів Компартії, що поверталися з клубу, зуміли загасити вогонь до п’ятої години ранку.

Однак уже о сьомій ранку 7 листопада несподівано полум’я знову з’явилося на горищі в одній із кімнат «Палацу праці». Вогонь стрімко розповсюджувався, а сильний вітер, зокрема, сприяв його роздмухуванню, створюючи загрозу для всього кварталу.

Було викликано пожежну команду зі станції Довгинцеве та пожежно-рятувальний загін зі станції Галковського рудника. Завдяки їхньому втручанню вдалося вберегти решту кварталу. Утім, «Палац праці» та будинок Собезу згоріли вщент. Майно й переписку союзів усе ж вдалося врятувати.

Збитки, завдані пожежею, досягли значної суми.

Рідний мій Кривий Ріг!

Будинок гірничого інженера Георгієвського

Цей будинок на вулиці Сиволапа, 25, збудований у 1886 році, привертав увагу перехожих бездоганною кладкою, ганком із ажурними кованими решітками, витонченим карнизом і оригінальними деталями вікон та дверей.

Криворізький художник Юрій Сич згадував:
«Колись, буваючи в його кімнатах, я захоплювався ліпними прикрасами та кахляною піччю. Дізнавшись, що будинок приречений на знесення, я вирішив намалювати його, щоб показати землякам, що ми втратимо.

Було сумно працювати. Колись доглянутий фруктовий сад здичавів, двір заріс високою травою. Атмосферу покинутості підкреслювала постать старого собаки, який вірно охороняв порожній будинок із ганку. Хтось приносив йому воду та їжу. Спочатку пес намагався прогнати мене зі свого місця, але згодом лише дивився сумними очима, ніби передчуваючи невідворотне.

Чи праві ми, знищуючи таке унікальне творіння наших предків? Хіба не можна було б залишити цей будинок на місці (він розташований усередині кварталу) й використати його, наприклад, для дитячого клубу чи етнографічного відділу музею?».

На жаль, у 1995 році цей будинок було знесено.

Рідний мій Кривий Ріг!

Пужмерки

Колись на території нинішнього Тернівського району існували рудник і невелике поселення під назвою Пужмерки.

Рудник «Пужмерки» безпосередньо примикав до рудника Калачевського з північного сходу. Він був розташований на відстані 1,6 км від станції Калачевське. Рудник належав Брянському товариству, яке орендувало ділянку землі площею 700 десятин (приблизно 764 га) на 12 років.

Село Пужмерки з’явилося на карті Криворіжжя наприкінці XVIII — на початку XIX століття. Наприкінці XIX століття тут налічувалося близько 15–20 глиняних будинків. Поруч знаходилися землі, які належали поміщиці Зайцевій.

Сьогодні територія колишнього села перебуває в зоні обвалу.

Рідний мій Кривий Ріг!

Дерево культурної груші

Дерево знаходиться за адресою: вулиця Харцизька, 138, Саксаганський район, Кривий Ріг.

Це дерево було оголошено об’єктом природно-заповідного фонду рішенням виконкому Дніпропетровської обласної ради від 17 грудня 1990 року. Пам’ятка перебуває під охороною рудоуправління імені Кірова, що входило до складу концерну «Укррудпром».

Висота дерева становить 10 метрів, а діаметр крони — 15 метрів. Згідно з історичними даними, груша була посаджена у 1789 році. Існує кілька версій про її походження.
Перша версія, що грушу висадили переселенці із Запорізької Січі, під час заселення території Криворіжжя. За іншою версією, грушу посадив Герасим Харитонов у 1789 році, який працював садівником у поміщиці Шмакової.

Груша належить до сорту «лимонка» і досі щороку щедро плодоносить.

Рідний мій Кривий Ріг!

Село Катеринівка

Центральною вулицею села Катеринівка була сучасна вулиця Харцизька. Наприкінці XIX — на початку XX століття населення села становило 595 осіб.

На лівому березі річки Саксагань розташовувалася економія Деконської.

У 1920-х роках, під час масових репресій радянської влади, Деконська була заарештована та репресована. Після цього її маєток було націоналізовано. На місці колишньої садиби збудували їдальню для працівників рудоуправління імені Кірова.

Сьогодні в будівлі колишньої їдальні знаходиться магазин.

Рідний мій Кривий Ріг!

Олена Деконська

Олена була онукою майора Долгінцева та його дружини Катерини. Саме на честь цих двох людей були названі селища Довгинцеве та Катеринівка у Кривому Розі.

Олена Михайлівна виросла у середовищі, де цінували освіту та інтелектуальний розвиток. Вона закінчила інститут шляхетних дівчат, що було престижною освітньою установою для жінок того часу. Завдяки здобутій освіті вона отримала не лише знання, а й навички світського життя, які допомогли їй у майбутньому.

Разом із чоловіком вони вели роздільні господарства, що було нетиповим для тогочасного суспільства.

Протягом свого життя Деконська здобула багато корисних зв’язків. Вона використовувала їх для підтримки селян Кривого Рогу, які боролися за свої права. Зокрема, вона допомагала організовувати опір впливу Олександра Поля, який активно освоював поклади залізної руди в регіоні.

Також, Деконська брала активну участь у суспільному житті та підтримувала благодійні ініціативи, спрямовані на поліпшення життя селян і розвиток освіти у Кривому Розі. Її постать увійшла в історію регіону як приклад сильного, незалежного і водночас добродійного жіночого характеру.

Рідний мій Кривий Ріг!

Поміщик Василь Добровольський

За участь у російсько-турецьких війнах царський уряд надав Добровольському у власність 4 тисячі гектарів землі в мальовничій долині річки Інгулець на півдні Кривого Рогу.

На цих землях Добровольський заснував село Зелене, куди переселив близько двадцяти родин кріпаків із Олександрійського повіту.

У 1846 році поміщик збудував родинний будинок, який зберігся до наших днів. Сьогодні ця будівля — частина 101-ї гімназії.

Господарство займалося сільськогосподарською діяльністю, доки на цих територіях не виявили залізну руду. Наприкінці XIX століття, у період так званої “залізної лихоманки”, Добровольський разом із синами почав здавати частину своїх земель в оренду акціонерним товариствам, які займалися її видобутком.

Рідний мій Кривий Ріг!

Садиба Харіна

Розташована у районі Веселі Терни. Збудована у 1880-х роках, а розібраний на початку ХХ ст. Садиба належала Миколі Платоновичу Харіну, одному з найбагатших поміщиків Криворіжжя.

Рідний мій Кривий Ріг!

Станція Шмаково

Знаходиться на залізничній лінії Саксагань — Кривий Ріг-Головний, розташована між станціями Мудрьона та Вечірній Кут. Відкрита у 1886 році та належить до числа найстаріших станцій Кривого Рогу.

Рідний мій Кривий Ріг!

Невеличка збірка історичних фактів про Рахманівку

Рахманівка, відома в минулому як Олександрів Дар, і є історичним районом Кривого Рогу.

Село Олександрів Дар було засноване в 1818 році генералом Рахмановим, який отримав ці землі в дар від імператора Олександра I. Генерал переселив сюди кріпаків із Чернігівщини.

У 1819 році в селі було збудовано кам’яний Миколаївський молитовний будинок, який став центром духовного життя громади. У 1862 році священник Іоанн Смірнов організував церковно-приходську школу, сприяючи освіті місцевих дітей.

У 1873 році поблизу села Олександрів Дар між Кривим Рогом і Латівкою проводив розвідку руди пан Феодосьєв. Тут уперше були відкриті поклади марганцевої руди, що стало поштовхом для промислового розвитку регіону.

Поблизу селища Рахманівка були виявлені скіфські кургани, де знайдено кілька десятків виробів із золота, що свідчить про багату історичну спадщину цього регіону.

16 серпня 1957 року село Олександродар було віднесено до категорії селищ міського типу з присвоєнням назви Рахманівка. У 1966 році в ньому мешкало близько 5 300 осіб. 18 листопада 1997 року селище знято з обліку рішенням Дніпропетровської обласної ради, і воно увійшло до складу Центрально-Міського району Кривого Рогу.

Рідний мій Кривий Ріг!

Казарми залізничного поста Роковатої

Дерев’яна будівля, виконана в простому, але функціональному стилі, слугувала житлом для залізничних працівників та охорони поста. Відкрита у 1893 році. Її розташування мало стратегічне значення — Роковата стала одним із важливих пунктів на лінії станція Кривий Ріг — станція Пʼятихатки.

Рідний мій Кривий Ріг!