Завтра мені стукне 41

Двадцять років тому я жив із відчуттям, що все найголовніше в історії країни вже сталося. Що ми живемо у постісторії. Що наша роль – це змітати пил з пам'ятників.

Смішно, правда

Виявилося, що наша історія була приквелом. Що нашим дітям у школах будуть задавати біографії людей, з якими ми зараз переписуємося у Сигналі. Що ми ходитимемо вулицями, названими на честь наших друзів та наших бригад.

Я нарешті розібрався із планами на життя. Я просто хочу постаріти у своїй країні. Дуже просте бажання. Дуже непросте бажання. А ще хочу, щоб ці вісім дітей змогли у ній вирости.

Це Ілля, Дар'я, Ясміна, Варвара, Лейла, Катруся, Аніта та Валерія. Вони всі народилися після початку нашої війни – і буде правильно, якщо вони цю війну переживуть. А для цього їм потрібні серцеві імпланти.

Ми всі воюємо за наше майбутнє. Ці діти – частина цього майбутнього. У них, окрім нас, нікого немає

Давайте їх врятуємо?

https://dobro.ua/project/vriatuvati_zhittia_8_ditei/