Вебжурнал Світ Фентезі

Чи хочете ще поговорити про проблемність роману Пономарьова, не читаючи його?
Авжеж, ви хочете😁

Цього літа в американському альфа-сегменті інтернету вірусилося відео про те, що жінки мають одуматися і почати догоджати чоловікам, якщо не хочуть залишитися самотніми й непотрібними, адже скоро людиноподібні роботи замінять жінок. А роботи не будуть вимагати всього того, що надумали собі вимагати жінки, і взагалі будуть поводитися правильно, слухняно і жіночно, знати своє місце як того, хто має слідувати за чоловіком. Навіть питання народжуваності вирішить технологія дитини в інкубаторі.

Про що говорить подібне моделювання майбутнього? Що доля жінок:
а) Плакати, що чоловіки більше їх не хочуть. Дивним чином ці фантазії чомусь уникають дуже очевидної думки, що якщо роботи можуть замінити жінок для чоловіків, то вони так само можуть замінити і чоловіків для жінок — тоді ніхто не буде сумувати.
б) Зникнути взагалі. Якщо "функції" жінок може замінити робот, то так і до феміциду недалеко.

Тому бачимо, що стара концепція андроїдів як любовних партнерів накладається на сучасні негативні тенденції в стосунках жінок і чоловіків, а також глобальну самотність.

Тому автор, який пише подібний роман на серйозі, має зважати на сучасні радикалізовані рухи, адже його текст буде пропускатися і через ці оптики.

З іншого боку, інколи розважальна література — просто розважальна література 😁

У стрічці бачу різні обурення стосовно самого концепту «30 днів: ШІ-людина» і хочу зазначити наступне:

1) Стосунки між андроїдом і людиною завжди будуть нерівні, бо суть індивідуального робота — підлаштовуватися під потреби (зокрема емоційні) свого власника

2) Немає значення, чи це андроїд-жінка для чоловіка, чи це андроїд-чоловік для жінки, обидва будуть ставити потреби людини наперед, намагатися стати ідеальним партнером у вакуумі; але також правда, що в цьому ми можемо спостерігати відображення егоїстичних гендерно забарвлених стереотипів і хотілок.
У стосунках між людьми є супротив і відповідно вихід на компроміс двох его, але чи має реальне его андроїд?

3) Андроїд — і є по суті "дитина", яка вчиться і пізнає світ в режимі реального часу, а також вивчає, як "відчувати" різні почуття. (Це окреме питання з наукової фантастики, чи здатні роботи взагалі відчувати — чи вони можуть лише мімікрувати). Уявний андроїд певною мірою по-дитинному наївний.
Реальна дитина проходить сепарацію від свого опікуна, це закладено в природі, а от андроїд має лишатися з власником/опікуном до кінця. Тобто так, власник андроїда ніби як "ґрумить" його під себе.

Чи це кринж?
Тут питання окремих припущень, наскільки ми уявляємо андроїда саме окремою незалежною особою і як ми дивимося на етику використання машини для задоволення людських емоційних і фізичних потреб.

Зрештою, наукова фантастика від самої появи концепції людиноподібних роботів міркує про такі речі:
- чи може робот мати агентність
- чи може робот відчувати так само, як людина: біль, сум, страх, кохання, дружбу, вдячність, образу, нудьгу тощо
- якщо відповідь на перше і друге питання ствердна, то що з цим робити і яку етику взаємодії з роботами потрібно будувати?

Це все був чесний байт, аби ви глянули аніме «Чьобіти» і самі зацінили, чому воно вважається культовим (і чи не стали з часом деякі моменти дивнішими) 😉

Цікавий факт: оригінальну манґу створила група CLAMP — це ті самі жінки-манґаки, які подарували нам «Картоловку Сакуру», «хххГолік», дизайн персонажів «Коду Ґіас» та багато іншого.

Ви не повірите, але це аніме колись показували на каналі «Тоніс» українською.

Оце часи були!

З крапелькою збочення 😁

Як мило бути школярем і сміятися з того, що кнопка увімкнення андроїдки знаходиться у неї між ногами 😁

Ваші теорії, чому домовик неголений 🌚