УРОК 26.
ПРИТЧА ПРО СКЛЯНИЙ КЕЛИХ. АБО ГОТОВНІСТЬ ВІДПУСТИТИ.
Одного разу учень запитав свого вчителя, філософа-стоїка Епіктета:
- Учителю, як тобі так вдається зберігати спокій за будь-яких обставин? Як ти не хвилюєшся, коли втрачаєш щось важливе?
Епіктет відповів:
- Подивись на цей скляний келих. Я люблю його, бо він гарний і зручний. Та кожного разу, коли п’ю з нього, я пам’ятаю, що він може розбитися. Я не прив’язуюсь до нього так, щоб втратити спокій, коли його втрачу. Коли він впаде і розіб’ється — а це неминуче станеться — я буду готовий.
Вчитель продовжив:
- Так і з усіма речами в житті: зі здоров’ям, багатством, навіть стосунками. Все в цьому світі тимчасове. Якщо навчишся приймати це заздалегідь, ти звільнишся від страху втрати та розчарувань.
Нам мало що належить у цьому світі. Спокій приходить тоді, коли ми не тримаємося за те, що не можемо залишити з собою назавжди. Це легко сказати - важче зробити. Та мабуть це і є ціна спокою: цінувати і бути вдячним за все, що маємо. Та у будь-який момент бути готовим відпустити. ❤️
ПРИТЧА ПРО СКЛЯНИЙ КЕЛИХ. АБО ГОТОВНІСТЬ ВІДПУСТИТИ.
“Людину турбують не самі речі, а її уявлення про них. Зміни своє уявлення – і ти знайдеш спокій.”
Епіктет
Одного разу учень запитав свого вчителя, філософа-стоїка Епіктета:
- Учителю, як тобі так вдається зберігати спокій за будь-яких обставин? Як ти не хвилюєшся, коли втрачаєш щось важливе?
Епіктет відповів:
- Подивись на цей скляний келих. Я люблю його, бо він гарний і зручний. Та кожного разу, коли п’ю з нього, я пам’ятаю, що він може розбитися. Я не прив’язуюсь до нього так, щоб втратити спокій, коли його втрачу. Коли він впаде і розіб’ється — а це неминуче станеться — я буду готовий.
Вчитель продовжив:
- Так і з усіма речами в житті: зі здоров’ям, багатством, навіть стосунками. Все в цьому світі тимчасове. Якщо навчишся приймати це заздалегідь, ти звільнишся від страху втрати та розчарувань.
Нам мало що належить у цьому світі. Спокій приходить тоді, коли ми не тримаємося за те, що не можемо залишити з собою назавжди. Це легко сказати - важче зробити. Та мабуть це і є ціна спокою: цінувати і бути вдячним за все, що маємо. Та у будь-який момент бути готовим відпустити. ❤️