Ці блядські історії

Мені от цікаво: де виринає мій канал періодично, що хвилями підписуються якісь люди?

Навіть живі серед них, а не боти всякі?

Після вчорашнього поста я отримала коментар: « а мої чоловіки не мають жодного стосунку до війни — і я цьому рада. Бо їхнє життя мені важливе».

Знаєте, я розізлилася і видалила коментар. А потім пожаліла.

Бо так не можна.

Бо для того, щоб деякі чиїсь чоловіки були максимально далеко від війни, інші мають бути максимально близько. Я би навіть сказала — у війні.

Мій коханий чоловік служить вже 25 місяців. Бути дружиною, яка чекає, нелегко. Бо моє життя насправді підпорядковане його життю, а його — державі.

Його рішення було виваженим та обдуманим. Хоча за законом він міг не йти — і ніхто йому б і слова не сказав. Бо він, як мінімум, не дотягував до віку призову.

Чи його життя мені важливе? Ох, неймовірно! Я взагалі-то збираюся прожити з цим чоловіком до своєї глибокої старості, мати з ним дім і купу котів-собак-іншої живності. Хочу показати йому свої улюблені міста в світі — і відкрити разом нові.

Чи життя інших чоловіків важливе їхнім дружинам? Безперечно!

Мені ранив цей коментар. Але я його запам’ятаю.

P.S. І ще: чому люди, які закривають очі на війну в Україні, думають, що вони встигнуть втекти, раптом шо?

Питання риторичне.

#дружина_яка_чекає

Подивилася на дату попереднього посту: оце мене не було скільки!

Хоча я була, людоньки. Просто так багато всього відбувається в житті, що на писанину нема ресурсу.

*ні, я зараз не про секс*

:)

Та я відчуваю, що повільно, але впевнено в мені зріють нові тексти. І скоро я захочу ними поділитись.

Скучили за мною?:)

P.S. Так, я хочу соціальних поглажувань:)

Я оце подумала: в принципі таки чоловіків для всяких історій я обирала правильно.

Бо ті, з ким мінімально підтримую зв’язок чи принаймні слідкую за їхнім життям, майже всі служать або максимально дотичні до.

Хоча є такі, які втекли чи банально не повернулись.

Та в загальному вибірка хороша.

А ви що?

Знаєте, написання книги йде туго, бо мені доводиться проживати частину свого минулого: і це не лише якісь веселі історії, а досить болючі моменти.

І на це вже пішла не одна сесія з психологинею. І навіть не три. Бо наша пам’ять — цікава штука, вона береже нас і ховає частину спогадів в такі закапелки, що лише з бульдозером вдається розкопувати.

Але воно того варте.

Сьогодні мені 43.

І я щаслива, що можу святкувати цей день вдома, в своєму місті, в своїй країні.

Так багато змінилося за цей рік і мені важливо зафіксувати себе в цій точці, щоб йти далі.

1. Трохи змінила сферу діяльності, але вона теж про красу і любов:) Вже рік онлайн магазинчику з одягом і мене це неймовірно радує. Якщо хочете доєднатися, напишіть мені — я дам посилання.

2. Продовжую гребтися з своїм здоров’ям — успіх перемінний, але тут важлива стабільність.

3. Я щаслива, люблена і люблю. І хоч ми бачимося з чоловіком дуже рідко, та кожна зустріч як доооовге побачення.

4. Щотижневі зустрічі з психотерапевткою і антидепресанти — це те, що мене тримає. Без цієї основи було б дуже важко гребти хоч кудись.

5. Котик:) Чудовий подарунок від коханого чоловіка. Цинамон своїми пухнастими лапками та щоденним муркотінням підтримує мене кожного дня.

Що я бажаю собі в своєму новому році?

Тримати оптимальну для себе швидкість. Важливе для мене — у фокусі, неважливе — не існує. Більше можливостей бачитись з коханим. Відпочивати не тоді, коли вже всьо, а трохи раніше. Підтримувати тих, кого можу і хто дає мені жити це життя.

Ну і день народження — це чудова нагода відкрити банку для важливого.

Я хочу підтримати двох жінок, кожна з яких робить все, що може — і що не може, теж робить:)

Валіко — жінка, яку вчить дівчат та хлопців літати на фпв. А нам потрібні круті фпвішники, які знищуватимуть самі знаєте кого і захищатимуть наших воїнів та воїнок.

Оля — жінка, яку опікується котиками, яких покинули. Ці пухнасті дупці живуть в клініці, та кожного місяця треба оплачувати перетримку. І ви можете зробити життя котиків як мінімум трохи кращим.

Я постановила собі зібрати 43 000 — це, безумовно, дофіга:) Але будь-яка сума, яка збереться, буде важливою допомогою як одним котикам, які вчаться бути асами в своїй справі, та іншим, в яких більше нікого, крім нас, нема.

Через кілька днів я розподілю суму, яку зберу — і звичайно, напишу звіт.

Банка: https://send.monobank.ua/jar/9uWUQQqa5n

Номер картки банки: 5375411221853786

Всьо, вітайте мене:)

P.S. Якщо вам раптом хочеться пригостити саме мене кавою/смачненьким/ще чимось, то тримайте мою картку: 4441114451216343

Людоньки!

Я поки забрала коментарі, бо ця ботва москальська мене задовбала.

Сподіваюся, вони відпадуть.

«Коли ти зрозуміла, що це любов?»

«Коли ми спокійно почали говорити про секс, смерть*, гівно і гроші».

Максимально чесний діалог, як на мене.

*про смерть все ще говорити важко, та ми живемо в такий час, що варто і заповіт вже мати, і розпорядника/розпорядницю.

Що таке любов?

Це знати розмір коханої людини і купити саме той одяг, який вона хоче.

Але любов — це не лише це, звичайно. У кожної людини можуть бути свої критерії.

Мені от важливо, коли знаю, що в стосунках я отримаю безумовну підтримку і мене підхоплять, коли цього потребуватиму.

І тут навіть важливий не так момент підхоплення, як знання, що тебе впіймають і не дадуть впасти.

Це дає мені крила.

Колись я думала, що любов — це обов’язково якісь страждання і точно треба проходити перепони, Рим, Крим і мідні труби. Бо я це бачила в кіно, читала в книжках — і навколо мене таких стосунків з качелями було дохріна.

Та дякую, я вже накаталась. Більше таке не практикую.

Повторю пост;)

Ну і раз ви тут тусите, то розкажу — ще раз, хєхє — що маю канал, де продаю класні речі, впольовані в секонді.

Там не про тренди, якщо що, а про стиль. І про те, що можна трохи рятувати свою зозульку і не спустити весь бюджет на одяг.

Є багато шовку, льону, бавовни, віскози. За весь час не знайшла речей, які би повторювалися. І це круто:)

А ще ми бережемо планету, хоч і русня дуже намагається її знищити.

Якщо хочете туди потрапити, напишіть звісточку під цим постом. Я дам вам запрошення.

P.S. Залишаю за собою право кликати не всіх.

В одному чаті з дівчатами, де взагалі нічого не тойвово, почали говорити про труси, а закінчили хуями:)

Ну тобто як закінчили:) Продовжуємо.

Та ця тема, здається, буде вічною.

Пригадую, коли в часи моїх інтенсивних побачень чуваки прямо пишалися великими членами: мовляв, у мене 20 см, я маладєц! Приізди і стрибай з розгону!

Ніби це його заслуга, їй-богу. Хоча це скоріше покарання, бо не так багато жінок люблять саме оті 20 см. А ще якщо воно як дубинка: товсте і об’ємне? Та хіба цвяхи забивати, а не в живу людину тикати.

Колись, до речі, був чувак і з дуже товстим членом. Та ну нахєр! І коли я кажу: дуже товстий, то як рука в зап’ясті приблизно.

Після перших спільних вихідних я погнала до своєї гінекологині, то це був капєц!

А вона така: «Нє, нам такий хуй не треба. Шукаєм новий!»

:)

Ну я і знайшла:) От прямо такий, як мені треба у всіх параметрах. Але ж то тре було трохи поїбацця у всіх значеннях цього слова.

Бо надивляться ото всякого порно — і думають, що це правда. І що дівчата прямо кінчають лише від одного погляду на 20 см.

Ніт.

Ну і будьмо відверті: член для жіночого оргазму часто взагалі не треба. Не завжди, але часто.

Так що вспокійтеся, хлопці. І питайте свою партнерку, що саме вона хоче: з усією турботою, підтримкою і прийняттям.

Якщо їй буде з вами безпечно, весело, класно, гаряче, пристрасно, то вже разом якось розберетесь з тими сантиметрами. Скільки би їх не було.

Цьом.

Сьогодні я зробила другу дозу вакцини від вірусу папіломи людини.

І так, мені за кілька місяців — 43.

Якби була тана можливість раніше — я б зробила це раніше, бо це справді дорого. Але лікуватися від раку — в рази дорожче. І так, якщо вірус папіломи у вас вже є — теж можна робити її, бо штамів достатньо.

Шкода, що вона не входить в список обов’язкових безкоштовних вакцин для дітей, бо вона найдієвіша до початку статевого життя.

І ще.

Я не маю можливості послатися на якісь дослідження, лише на власний досвід та людей, які мене оточують. Та я бачу, як повтомасштабна війна і купа стресу вплинули на наше здоров’я. І явно не в найкращий бік. У багатьох повилазили хвороби, які могли б ніколи не проявитися. Загострилися хронічні чи повернулися ті, які, здавалося б, вже подолані. Моя аутоімунна, наприклад, так повернулася.

Тому роблю з підтримкою коханого чоловіка, що можу, щоб ще довго бути тут.

P.S. Так, я розумію, ви всі — дорослі люди і самі вирішуєте, що вам роботи. Та раптом це підштовхне вас трохи допомогти собі?

P.S.S. В коментарі читачка написала: «В Києві входить в перелік вакцинації для дітей. Мерія закупила. Потрібно у педіатра питати».