Це так мило, досі люди пишуть про те, що дата народження Христа не встановлена з історичною достовірністю, і тому ось так неправильно, і ось так...

У ці дні як ніколи близько ми підходимо до віри.

Віри у жінку, яка народжувала із поганим передчуттям. Яка дивилася у личко, ловила перші подихи, перший порух вуст, і плакала від щастя і від горя одночасно, бо у якусь мить їй здалося, що вона побачила все наперед, до самого кінця, і прийняла побачене, змирилася, і вирішила для себе, що зробить усе можливе і навіть більше...

У це так легко повірити, це настільки зрозуміле тим, хто народили, що це усвідомлення ріднить нас крізь простір і час, і кожній із нас варто лише заплющити очі, щоб перенестися у ту яскиню. Це так просто і очевидно, що ми навіть не беремося сперечатися зі скептиками.

Кажете, цього не було? Не того числа, не того року і не у Вифлеємі? Добре, як скажете. Хай буде не там і не тоді, а, наприклад, у Києві.
Якого дня? Та будь якого, хоч і сьогоднішнього. Кожного дня.