Хтось і колись створить таке опитування. "Назвіть одну книжку, один фільм, одну виставу і один альбом, яким би ви описали для себе цю війну". Над першими трьома пунктами я б подумав. А ось у останньому одразу б назвав The Unsleeping - Справжній бедрум панк.
Знаю, ми багато будемо сперечатимемося, яку музику вважити тією, що найкраще озвучить цей досвід. І це буде не одна пісня, і не один реліз. Можливо, якась антологія навіть. Ми обговорювали це питання із Марічкою. Наприклад, вона сказала, що для неї це буде Warнякання Слєпакова і Соколова. Хтось інший мені скаже жартома про пса Патрона. А може і не жартома.
Але от якщо обирати музику, яка жирним окреслювала і підкреслювала усе, що із відбувається у моїй бульбашці, із моїми однолітками та людьми, що молодше чи старше мене на плюс-мінус шість років, то Справжній бедрум панк - це та сама відповідь.
"14 пісень про побут, і любов, і тягарі, і...", - каже рядок у промо до альбому. І це дійсно так. Справжній бедрум панк не намагається бути героїчним, не намагається возвеличувати, драматизувати чи у риму складати соціальні, політичні й культурні події за майже три роки.
Справжній бедрум панк - трошки згорблена, вічно невиспана людина, яка у вирії безкінечного інформаційного шуму, чуток, гризні й срачів намагається вхопити бодай крихту тиші.
Та сама пересічна людина зі своїм апатією, безмовною злістю, постійною втомою, відсутністю жодних сподівань щодо майбутнього, і відчуттям, ніби усе, що зараз відбувається - це просто жахливе усвідомлене сновидіння, яке чомусь не закінчується.
Ця людина рефлексує свої життя, свої сьогоднішні справи і своє минуле. Ностальгує, сумує і дратується, що ніхто їй не сказав: "Найкращі часи вже були, просто тобі про це ніхто не розповів". Вона намагається тримати обличчя і не показувати, що всередині жодного натяку на фокус і витримку вже нема.
І все це написано і зіграно у відповідних тонах. Швидкі, агресивні гітарні апбіт мелодії й повільні, плавлені, тягучі композиції. Звідки ростуть ноги натхнення теж чутно відразу. Інді, шугейз, модерновий панк а-ля Soft Play та IDLES. Останні особливо добре відчуваються у дрібних треках Отакої та П'ята ранку. Й фіти OTOY та Паліндрома тут неймовірно доречні.
Потішила ще і структурна складова. Хоч якогось очевидного концепту у Справжнього бедрум панку нема, він усе одно відчувається цільним й ґрунтовним. Усе розташовано у правильному порядку, грає із слухачем у "тягни-штовхай": десь навалить і порявкає, а десь заспокоїть і пожаліє. Це той випадок, коли достатньо лише атмосфери, щоб об'єднати усі маленькі історії у одну.
І це все вартувало років очікування замість коротеньких обскубаних нарисів на 20 хвилин, які зараз випускають лише для того, щоб бути постійно на виду. Коротше кажучи, давно я не чув таких добре пропрацьованих повноцінних альбомів в український музиці про нас. Я задоволений.
https://www.youtube.com/watch?v=f3pRr2iixQo
Знаю, ми багато будемо сперечатимемося, яку музику вважити тією, що найкраще озвучить цей досвід. І це буде не одна пісня, і не один реліз. Можливо, якась антологія навіть. Ми обговорювали це питання із Марічкою. Наприклад, вона сказала, що для неї це буде Warнякання Слєпакова і Соколова. Хтось інший мені скаже жартома про пса Патрона. А може і не жартома.
Але от якщо обирати музику, яка жирним окреслювала і підкреслювала усе, що із відбувається у моїй бульбашці, із моїми однолітками та людьми, що молодше чи старше мене на плюс-мінус шість років, то Справжній бедрум панк - це та сама відповідь.
"14 пісень про побут, і любов, і тягарі, і...", - каже рядок у промо до альбому. І це дійсно так. Справжній бедрум панк не намагається бути героїчним, не намагається возвеличувати, драматизувати чи у риму складати соціальні, політичні й культурні події за майже три роки.
Справжній бедрум панк - трошки згорблена, вічно невиспана людина, яка у вирії безкінечного інформаційного шуму, чуток, гризні й срачів намагається вхопити бодай крихту тиші.
Та сама пересічна людина зі своїм апатією, безмовною злістю, постійною втомою, відсутністю жодних сподівань щодо майбутнього, і відчуттям, ніби усе, що зараз відбувається - це просто жахливе усвідомлене сновидіння, яке чомусь не закінчується.
Ця людина рефлексує свої життя, свої сьогоднішні справи і своє минуле. Ностальгує, сумує і дратується, що ніхто їй не сказав: "Найкращі часи вже були, просто тобі про це ніхто не розповів". Вона намагається тримати обличчя і не показувати, що всередині жодного натяку на фокус і витримку вже нема.
І все це написано і зіграно у відповідних тонах. Швидкі, агресивні гітарні апбіт мелодії й повільні, плавлені, тягучі композиції. Звідки ростуть ноги натхнення теж чутно відразу. Інді, шугейз, модерновий панк а-ля Soft Play та IDLES. Останні особливо добре відчуваються у дрібних треках Отакої та П'ята ранку. Й фіти OTOY та Паліндрома тут неймовірно доречні.
Потішила ще і структурна складова. Хоч якогось очевидного концепту у Справжнього бедрум панку нема, він усе одно відчувається цільним й ґрунтовним. Усе розташовано у правильному порядку, грає із слухачем у "тягни-штовхай": десь навалить і порявкає, а десь заспокоїть і пожаліє. Це той випадок, коли достатньо лише атмосфери, щоб об'єднати усі маленькі історії у одну.
І це все вартувало років очікування замість коротеньких обскубаних нарисів на 20 хвилин, які зараз випускають лише для того, щоб бути постійно на виду. Коротше кажучи, давно я не чув таких добре пропрацьованих повноцінних альбомів в український музиці про нас. Я задоволений.
https://www.youtube.com/watch?v=f3pRr2iixQo