Начитана

Спроба розбавити «Підземний світ» чимось легеньким обернулася прогнозованим фіаско. Для контрасту (якого біса?) взяла «Моє каяття» на 800 сторінок , а щоб остаточно добити себе, додала ще 1000 сторінок «2666» Боланьо.

Вже за перші 120 Боланьо показав, як мистецтво вимагає жертв (буквально — ритуальне відрубування руки), і як гуманітарні професори, озброєні благими намірами, гамселять пакистанського таксиста в Лондоні з криками: «Це тобі за Рушді!»

Щільність алюзій та чорного гумору зашкалює, а любов до твору пропорційно зростає.

А ви що читаєте?

Про таке не говорять Патриції Локвуд — яскравий приклад метамодернізму, пост-постмодернізму, нової щирості, чи як там воно зараз називається.

Цей роман ставить нас перед відображенням нашої інтернет-залежності. Написаний у стилі коротких твітів, він нагадує години скролінгу стрічки, коли ми бездумно поглинаємо чужі сніданки, нескінченні поради псевдопсихологів та драми, що вибухають щодня в житті незнайомців. Цей потік такий безмежний і одноманітний, що через сторінок п’ятдесят відчуваєш справжню нудьгу.

А потім, коли вже звикаєш до цього іронічного, саркастичного тону, твір різко змінює ритм, і перед нами постає історія, яка торкає до сліз (я буквально виплакала очі). Племінниця головної героїні народжується з рідкісним синдромом Протея (людина-слон), і її життя триває лише півроку. Але за ці півроку вона проживає маленьке, коротке, але справді світле життя, сповнене любові та сенсу. Ця історія ставить під сумнів навіть найкращі книги про життєві драми (так, Янґіхара, я й до тебе звертаюся).

Перехід від іронії та сарказму до глибокої історії про безумовну любов настільки потужний, що роман Локвуд став одним з моїх улюблених цього року.

Після попередніх провалів аж захотілось важкої артилерії — книги для мозку і душі, яку хочеться брати до рук навіть попри товщину і вагу, як Підземний світ Дона Делілло.

Двадцять сторінок позаду і з трибун лунає: «Це — шедевр!»

Ще 700 попереду. Сподіваюсь, Делілло триматиме планку і не вибʼє фол.

Десь чула, що Підземний світ — книга про все і про ніщо одночасно. Але маю сумніви , бо це явно про роман Ребекки Маккай. Тут не переплюнути.

Не знаю, коли дочитаю, але наміри серйозні.

«Скільки запитань витримає сюжет, доки не лусне»

Здається, ніби головною метою авторки було просто отримати Пулітцера , тому що Маккай вирішила напхати в книгу все, що тільки можна, наче у підсумкову контрольну з сучасної американської соціології. Усе – від кенселінгу та сексуальних домагань до расових питань та лгбт+.

Спойлер: сюжет так і не витримав. Роздутий до максимуму трилер втратив гостроту й перетворився на важку купу зайвих деталей.
Яка нафіг інтрига?

Не маю сил. Кидаю на половині.
Хто читав? Може сподобалось?

2024 ще не закінчився, але поділюсь фаворитами. Кожна з книг — своя окрема драма, від “Мізері”, де терапевт явно психанув, до “Вегетаріанки”, де краще не питати, що подали на вечерю.

«Мізері» Стівен Кінг —
читала вдруге і була вражена. Уявіть собі: раніше бачила в ній просто жахи, а тепер — крик душі самого Кінга, що бореться з власними демонами (під коксом).
Писала окремий пост тут

«Демон Мідноголовий» Барбара Кінгсолвер —
це коли Діккенс бере в руки айфон і каже: “Почнімо знову, але на інших вулицях.” Нові реалії, стара добра сирітська доля — вийшло потужно, гірко і дуже сучасно.

«Картонні замки» Макс Аксельрод —
постмодернізм, який відчувається як похід по картонному лабіринту — вихід близько, але ти знову повертаєш не туди.

«Подорож на край ночі» Луі-Фердинанд Селін —
Відчай тут настільки густий, що можна намазувати на бутерброд. Але як же гарно написано, а вʼїдлива сатира Селіна - це окремий вид насолоди.
Окремий пост про роман

«Вегетаріанка» Хан Канг —
неймовірний твір, що відкрив для мене тоді ще майбутню Нобелівську лауреатку. Тонка грань між відмовою від м’яса і повним відмовленням від реальності.
Про цей та ще кілька корейських творів тут

«Пачінко» Мін Джин Лі —
“Гра престолів” для реальних людей, тільки без драконів, зате з багатьма ударами долі. Сім’я, біженці, бізнес і доля, що як лавина спускається, залишаючи після себе уламки.
Писала теж

А тепер ваш вихід! Яка книга змусила вас цього року забути про реальність? Може, є щось таке, що я ще не прочитала і маю вразити свій мозок до кінця 2024-го?

Хтось несміливо питає, хтось кидає двозначні коментарики, а дехто просто мовчки думає. А я? Живу так, як хочу! 😉

Відповідь у пості 🤍

«Храми веселощів» Кейт Аткінсон – це коли ти йдеш у блискуче казино в Лондоні, повне загадкових персонажів і розкішних обіцянок, але замість джекпоту отримуєш суміш сувенірів з магазину «все по 2 гривні».

Кожен герой роману – наче випадковий попутник у метро в годину пік: стоїть поруч, але зовсім не викликає бажання познайомитися. Складається враження, ніби всі вони вже пройшли через кілька життєвих штормів й тепер просто тиняються сторінками книги в стані глибокої втоми.

Якщо вам здається, що атмосфера міжвоєнного Лондона насправді жива і яскрава – просто покладіть цю книгу на полицю та дайте волю уяві, бо за 500 сторінок я її так і не відчула.

Коротше: дочитала до кінця, аби дізнатись, чи буде якесь грандіозне «ого!». Виявилось, що «ого!» — це я, тому що добила цей роман.

Хто теж любить читати книги, аби потім з подивом запитувати себе «ну і навіщо я це робила»? І які твори стали для вас такими «веселими храмами»?
#начитала

Нобелівську премію з літератури отримала Хан Канг, ставши 18 жінкою в історії нагороди.

«За напружену поетичну прозу, яка протистоїть історичним травмам і викриває крихкість людського життя».

Краще й не сказати 🙌🏼
«Вегетаріанку» та «Людські вчинки» обожнюю, «Greek Lessons» скоро дочекаюсь і прочитаю.

Як вважаєте, заслужено?

Починаю продиратись крізь «Веселку тяжіння», та спершу розкажу як натрапила на цей екземпляр на просторах OLX, де під виглядом легкого б/у часто ховаються справжні життєві драми.

В оголошенні було сказано, що дівчина купила цю книгу не для себе, а щоб вразити одного “інтелектуала”, який в результаті виявився банальним покидьком 💩.
Читати роман вона не планувала, а після такого провалу любовного плану й поготів. Тож виставила книгу на продаж, щоб не нагадувала про помилковий вибір.

Коли я натрапила на таке емоційне оголошення, то зрозуміла, що саме цей пошарпаний екземпляр має стати моїм. Бо що може бути більш знаковим, ніж Пінчон, що вже пережив стільки пристрастей, і тепер готовий дати новому власнику всі свої 700+ сторінок змови, ракет і галюциногенного письма?

А ви що читаєте зараз?

Якось у 1880-х, Зигмунд Фрейд, тоді ще молодий і амбітний лікар, вирішив, що він знайде чарівний спосіб лікувати всі хвороби світу, в тому числі наркозалежність ... кокаїном.

Протестити ідею він вирішив на своєму другові, любителю морфіну, Ернсті фон Флейшль-Марксові. З морфію товариш зліз, успішно замінивши його на грам чистого кокаїну в день 🤝

Ситуація була настільки трагічно-комічною, що навіть сам Фрейд, мабуть, подумав: "Мда… Щось явно пішло не за планом..."

Зрештою, Ернст так і залишився наркозалежним, а Зигмунд підкорив світ в інший спосіб, проте інколи все ж дозволяв собі дорожку-другу кокаїну (та вже без наукових цілей).

Одного разу Айн Ренд, сидячи за своїм письмовим столом, зрозуміла, що ніч — найкращий час для філософських роздумів про егоїзм. Та є одна проблема: звичайна людина у цей час солодко спить, а не строчить роман на тисячу сторінок.

І тут на сцену виходить… амфетамін 💊! Такий собі Red Bull 1940-х років.

Завдяки «спідам» Айн могла не спати годинами і, як їй здавалося, здатна буквально підняти світ на плечах.
Але, як і з кожним «чарівним» рішенням, все мало свою ціну. Після кількох місяців таких ночей Ренд ставала дедалі менш схожою на раціональну мислительку 😵‍💫, а друзі та колеги вже починали підозрювати, що її фрази типу «логіка понад усе» мають такий собі додатковий стимул — і цей стимул не був лише інтелектуальним.

Так що, наступного разу, коли ви будете читати «Атлант розправив плечі» або «Джерело», можливо, уявіть собі Айн Ренд не лише як письменницю з великими ідеями, але і як авторку, яка десь о третій годині ночі з запалом писала про капіталістичний рай, вживаючи щось значно сильніше за каву.

«Мізері» - це книга про кокаїн. Енні Вілкс - це кокаїн. Вона була моїм фанатом номер один».

Енні Вілкс - божевільна баба з сокирою - це ідеальна метафора кокаїну (на думку Стівена Кінга), який невблаганно та жорстоко перетворює життя на справжнє пекло, відбираючи свободу волі. І ти, як головний герой Пол Шелдон, опиняєшся прикутим до ліжка, пишучи історію свого життя під диктовку примари залежності.

Кінг, мабуть, розумів це краще за будь-кого, адже майже 10 років «сидів» на наркотику.
У своїх мемуарах «Про письменство» автор стверджує, що створення персонажа Енні фактично відкрило йому очі на масштаби проблеми та змусило позбутися залежності: «Енні була кокаїном, Енні була алкоголем, і я вирішив, що мені набридло бути улюбленим письменником Енні».

Як і Пол Шелдон, Кінг знав, що втеча можлива. Але треба докласти всіх сил, щоб вижити в цьому двобої з власними демонами.

P.S. Вже тиждень як у мене немає голосу, тому запис лекції «Твори написані під впливом наркотиків» все відкладається, але я маю намір її добити. І в ній буде не тільки про Кінга.

Сьогодні у дідуся Кінга День народження, і ми любимо його за те, що він змусив нас боятися всього – від туману за вікном до клоунів на дитячих святах. Завдяки йому звичайна шафа чи лампа в кутку кімнати виглядають підозріло, а підвал перетворюється на арену хорору.

Кінг — геній, який зробив страх невід'ємною частиною нашого життя, і після його книг вже не вимкнути світло без краплі сумніву.

Бажаємо йому шаленого натхнення, ще страшніших ідей і щоб кожна нова книга була ще моторошнішою за попередню!

Який твір Кінга улюблений?

О, нарешті! На українському книжковому горизонті засяяла нова "Грушка" ! Готуйте місце на полицях, бо до нас йдуть Джоан Дідіон, Олівія Ленг, Рейчел Каск, Туве Дітлевсен. Уявляєте, як це - читати їх твори українською? Відчуття, ніби ми колективно загадали бажання і воно от-от збудеться! Видавництву – удачі, а нам – терпіння дочекатися перших видань!

Читаючи «Демон Мідноголовий» Барбари Кінгсолвер, я постійно лювлю себе на думці, що це могло б бути щось із творчості Донни Тартт, яка вирішила знову вразити нас своєю майстерністю: тут є і сімейні драми, і таємниці, і трохи зламаних сердець на додачу.

До речі, сама авторка також неодноразово згадувала Діккенса як безкінечне джерело натхнення і це відчутно в кожному з її трьох романів:

«Таємна історія» —
той випадок, коли група студентів в коледжі вирішує, що філософські дискусії надто нудні без трохи... вбивства. Вони організовують своєрідний «клуб убивць» і з таким азартом виходять за межі моралі, що потім самі не знають, як звідти вибратися. Обожнюю цю осінню історію і атмосферу, яку створила Тартт.

«Щиголь» —
це історія про Тео Деккера, хлопця, який примудрився пережити вибух в музеї і вкрасти при цьому шедевр світового мистецтва. Його життя перетворюється на довжелезний квест із серії «знайди себе, поки тебе не знайдуть інші». Численні переїзди, пошуки сенсу, наркотики, самотність і небезпеки — тут є все.

«Маленький друг» —
і маленька героїня в стилі Гарпер Лі, яка взяла на себе важке завдання — розкрити вбивство власного брата. Що могло піти не так? Ну, приблизно все. Історія в антуражі південного містечка, де під кожним кущем ховаються таємниці, а сусіди такі доброзичливі, що мимоволі починаєш їх боятися.

Якщо чекаєте на переклад «Демона», який обіцяють вже в листопаді, і ще не прочитали щось з Тартт, то саме час.

Занурення у темряву 🌚
Чотири детективи за місяць

«Дім голосів» Донато Каррізі
розчарував, незважаючи на обіцяний психологічний трилер. Сюжет здається затягнутим, з безліччю надуманих поворотів, які не додають глибини. Герої виглядають плоскими та шаблонними, їхні дії часто нелогічні, а фінал залишає відчуття незавершеності та непотрібного надриву.

"Ніщо з цього неправда" Ліса Джуелл
— гостросюжетний трилер про те, як життя може швидко вийти з-під контролю. Алекс, подкастерка, знайомиться з таємничою Джозі, яка починає вплутуватися в її життя. Плутаємось де правда , а де вигадка і Нічого не здається таким, як є насправді. Непогано. Читається за один-два вечори.

"Печера ідей" Хосе Карлоса Самоса —
інтелектуальний історичний детектив. Дві часові лінії. Одна розгортається у тексті часів Античності, в якому Філософ і його учень розслідують загадкову смерть у Лікеї. Паралельно дивні події відбуваються у житті перекладача цього тексту. Ейдоси, філософія Платона, а часом і Ніцше переплітаються з захопливою детективною лінією.

«Хороший син» Чон Юджон -
на жаль, немає цього корейського трилера українською, а він, на мою думку, найкращий з підбірки.
Історія починається з потужного удару: головний герой Юджин прокидається вранці, весь у крові, й виявляє, що його мати мертва. Герой намагається пригадати, що сталося, а ми занурюємося в лабіринт його розуму, намагаючись зрозуміти, що правда, а що вигадка. Атмосфера моторошна, а напружений сюжет захоплює до останньої сторінки. Ідеально для тих, хто любить занурюватися в глибини людської психіки та несподівані повороти.

Порадьте і ви хороші детективи та трилери, бо я все частіше розчаровуюсь в жанрі

До речі, Селін був улюбленим автором бітників. Вільям Берроуз вважав його найвидатнішим письменником сучасності , а сам Селін скромно з ним погоджувався, авторитетно заявляючи, що Сартр та Беккет «мілкі рибки у величезному озері літератури».

Якось в кінці 50-х, коли письменник мирно доживав життя в опалі в Медоні, до нього завітали Берроуз з Гінзбергом. В розмові Селін заявив, що країну можна пізнати тільки по її вʼязницям. Так вони одразу знайшли спільну мову з Берроузом, обговорюючи тюремний уклад різних країн.

Ця зустріч стала символом взаємопроникнення ідей, що руйнували межі між поколіннями та літературними традиціями.

У вас є можливість зануритися в захопливу подорож крізь час, де бітники створювали нову літературну реальність. Лише за 390 гривень ви зможете відчути атмосферу цього бунтарського руху і дізнатися, як їхні ідеї живуть і сьогодні. Не пропустіть шанс стати частиною цієї історії!

⭐️ ПРИДБАТИ ЛЕКЦІЮ ⭐️
⭐️ ПРИДБАТИ ЛЕКЦІЮ ⭐️
⭐️ ПРИДБАТИ ЛЕКЦІЮ ⭐️

⭐️ Найкраща книга мого літа!

Довго думати не прийшлось.
Це однозначно
Луї-Фердинанд Селін «Подорож на край ночі»: сатиричний екскурс у жорстоку реальність війни

Допис нижче 👇🏼
А в коментарях пишіть ваш вибір