Протоієрей Олександр Клименко

ЩОДО ІСТОРІЇ СВЯТА СТРІТЕННЯ

Найдавніше історично достовірне свідоцтво про богослужбове чествування Стрітення Господнього на християнському Сході знаходимо у знаменитому
Itinerarium Aetheriae, або — «Паломництво до Святих місць» (Peregrinatio ad Loca Sancta); цей найцінніший памʼятник датується кінцем IV ст. і належить перу любознательної західної паломниці Етерії (в старій літературі – Сильвія Аквітанка). Її Перегрінаціо, один з перших християнських памʼятників цього жанру, ще не дає Стрітенню самостійного літургічного заголовку та іменує його просто «сороковим днем від Епіфанії (Богоявлення)», — натомість коротко описує саме торжество, що звершується цього дня в Єрусалимі: «Сороковий день від Епіфанії (quadragesimae de epiphania) святкується тут з великою честю. В цей день буває процесія в Анастасіс, і всі шествують, і все звершується по порядку з найвеличнішим торжеством, як в Пасху. Проповідують усі пресвітери, і потім єпископ, тлумачить завжди про те місце Євангелія, де в сороковий день Іосиф і Марія принесли Господа в Храм, і узоіли Його Симеон і Анна пророчиця, дочка Фануїла, і про слова їх, які вони сказали, побачивши Господа, і про приношення, котре принесли батьки. И після цього, відправивши все по звичайному порядку, звершують Літургію, і потім буває відпуст»(Itinerarium Aetheriae, 26).

Джерела свідчать, що свято Стрітення виникло і в IV-V століттях існувало в богослужбовому календарі Єрусалимської Церкви в якості торжества, яка завершує сорокаденний цикл Богоявлення (грец. Епіфанія, чи Теофанія), присвяченого спомину цілого ряду євангельських подій. Цим пояснюється початкова відсутність у нього власного літургічного заголовка і іменування його, за формальним хронологічним принципом, — «Сороковим днем від Епіфанії».

Після завершення вирішальної стадії христологічних суперечок (на Халкідонському Соборі 451 р., що затвердив догмат рівночесного єднання людської природи Логоса Втіленного с Його Іпостасним єством) ніщо не стояло на заваді богослужебовому прославленню знаменних подій в земному житті Іісуса Христа. До цього часу і відноситься поява Стрітення в якості самостійного владичнього (господського) свята річного циклу в календарях столичних Церков: Риму (кінець V ст.) і Константинополя (1-ша половина VI ст.).

УСТАВ ПРО ОСВЯЧЕННЯ ВОДИ

Нещодавно почув висловлювання, що «воду, згідно із Уставом, від Богоявлення до Стрітення не належить освячувати». Чи дійсно це так? Давайте розставимо крапки над «і».

Відразу зазначимо, ні про що подібно у Типіконі не йдеться.
Єдине місце у Типіконі, що прямо вказує на освячення води — 48 глава, місяць Січень, 5 число. Йдеться про Чин великого освячення води в Навечір'я Просвіщення: «… і після заамвонної молитви, одразу йдемо всі до священної купелі в притвор, чи на джерела, через Царські врата. Ігумен, або найстарший ієрей, несе на голові Чесний Хрест, із поперед ним крокуючими свіченосцями та дияконом із кадильницею, та покладає Чесний Хрест на прикрашеному столі, де й вода в чаші приготована, по колу якої свічки стоять, і братії свічки даються…».
Нижче під 6 числом є вказівка про Велику Агіазму, що не варто відмовлятися від цієї святині. Вартим уваги є те, що про освячення води та свічок на Стрітення не йдеться нічого.
Звідки ж взялося Мале освячення води, якщо Типікон ніяк його не регламентує? Це традиція, пов’язана з послідуванням Никифора Калліста Ксанфопула, яке щільно в’їлося в богослужіння П’ятниці Світлого тижня, про що говорять приписи Квітної Тріоді: «[зри]: Деякі ж в цю п’ятницю Світлого Тижня співають послідування Никифора Калліста Ксанфопула, на Живоприймальне Джерело Пресвятої Богородиці, як і всі послідування надруковане в Пентикостаріонах: в уставах же ні в яких не знаходиться». А також тропар із Малого освячення води: «Хто, котрий до храму Твого лине, Богородице…».

Що ж до заборон чи дозволу на звершення чину Малого освячення води протягом усього року — таких нема. Інша річ, що багато ієреїв і вірних дорожать Агіазмою і не поспішають освячувати воду, але користуються пізньою традицією Малого освячення води на свято Стрітення.

Закінчимо січень таким текстом⬅️
Якщо не маєте настрою і часу читати все, просто прогляньте в ньому ілюстрації🖼️.

Скільки всього зроблено. Скільки пережито.
Як то все було відновити з руїн, і як то було бачити, як повномасштабна війна руйнувала вщент те, що з такою молитвою будувалося.

Нині українські Лаври держава хоче в Української Православної Церкви відібрати, але так, щоб перед тим доказати, що Церква на це «заслужила».

Києво-Печерська вже закрита для паломників⛔️
Почаївську збираються інвентаризувати, ні копійки в неї не вклавши🚷
Розтрощену обстрілами Святогірську позбавили її намісника, кинувши його за ґрати за необґрунтованими звинуваченнями🛂

У цьому січні виповнилося 30 років, як владику Арсенія було призначено намісником у Святогірськ. Скільки він зробив/пережив/відродив/доклав зусиль, — просто подивіться у цьому матеріалі.

Учора, 30 січня, суд продовжив його перебування в СІЗО ще на два місяці. Тортури тривають.

Боже, зглянься🙏
Прийми Ти наші свідчення та зверши Свій, справедливий суд.