Діалог.ТУТ

Ще один день минув, відійшов, пройшов. Обміну і поверненню він не підлягає, як і день що був перед ним і всі раніші дні. Завтра день пам'яті свт. Миколая. Прошу вас всіх! Ні наказую!!!Подаруйте подаруночки своїм діткам, або батькам, або рідним. Справа не в подарункові а в теплі. Я нажаль не зможу цієї ночі покласти під подушку своїм дітям подарунки. Ще одна скорбота. Вона невелика, вона незначна наче навіть, але вона дуже скорботна ця скорбота. Скоро три місяці як я не бачив свою сім'ю. Хтось скаже он люди там поряд з тобою роками не бачать і нічого. Ви точно впевнені що нічого? Любіть своїх діток, скажіть лишній раз дружині чи чоловіку що вона або він тобі дорога, або дорогий. Бо зла людська воля з подачі диявола в один день візьме і розкидає вас кого куди заманеться.
Отже! Не забудьте покласти діткам подарунок під подушку

Доброго ранку всім😇
Ще декілька роздумів про роздуми. Не так давно на одному медіаресурсі підписниками розбирався мій канал і публікації в ньому. Зокрема стояло питання капеланства для УПЦ.

Позиція коментаторів приблизно зводилась до такого знаменника: Ви можливо й нормальний, з нормальним світоглядом, але оскільки Ви в УПЦ, то будьте добрі несіть колективну відповідальність. Тобто страждайте за гріхи керівників.

Моя позиція відповідала так: Є конкретна людина, тобто я, в якої є конкретна ситуація, тобто попав у армію, навколо якої є конкретні люди, які в ті чи інші моменти нашої зустрічі мають конкретні питання. Ці питання здебільшого від душевної болі в т.ч. спричиненої наслідками війни.

А тепер питання! Якщо мене Господь привів так по моїй життєвій дорозі, мені сидіти склавши руки, чи бігти за трендом переходу щоб бути в доску своїм?
Ще питання! Я підходжу до кожного, як до конкретної живої людини і я жодного поки разу не чув закиду в свою адресу про те що я піп країни агресора. В ТЦК чув багато коли потрапив, в учебці був всього один такий типаж який мене діставав, тут немає жодного. Життя і його поняття переоцінюються, бо люди шукають людину.

Не вірите, ось приклад. Вчора спілкувався з військовим якому люди нашого ватяного собрата спалили машину. Знаєте ж цих дебілів, які шукають легких грошей. Так ось. Є конкретна людина і її справи, її відношення до світу, або України, або армії і далі по зменшуваній. Я сказав свою думку що засуджую це і за це повинна бути не тільки кримінальна, але й церковна відповідальність. Він мене почув і зрозумів. Чи вірно було б, щоб він почав мене запитувати за справи того священика з яким я навіть не знайомий, тобто в моєму лиці згідно колективної відповідальності жадав від мене відповіді і щоб я ніс покарання. Звичайно ні, бо ні...

А тепер в мене питання про колективну відповідальність. Буде розумно, якщо я з рандомного вірянина чи священика ПЦУ буду жадати колективної відповідальності наприклад за Черкаський собор? Ось мені боліло те, якими способами переводили собор у Черкасах. Мій рідний собор, в якому я прослужив 13 років свого життя піддався нарузі. В мене було враження, наче з нього познущались. Така паралель, наче він живий і його роздягнули, як можна роздягнути людину і поставити посеред площі на позорище. Чи правильно, чи розумно буде звинувачувати всіх підряд в тому що сталося? Звичайно ні! Є конкретні люди, які роблять конкретні вчинки і за це повинні нести тягар відповідальності. Я так це розумію. Якщо є священик-вата, який одобрює ганьбу палити машини військовим і допомагає в цьому. От він потрапивши у військо захоче бути капеланом? Впевнений що ні. А навіть, якщо для того щоб вести свою ганебну діяльність будучи у війську і захоче, то ці лукаві справи досить швидко вилізуть наверх. Зараз на дворі ХХІ ст. В армії ти не скриєш своє нутро, воно з тебе вилізе і все буде видно. Хто ти, який ти, що ти за людина. Військових життя навчило бачити й читати людей між рядків. В цьому я пересвідчуюсь щодня особистим досвідом