🫳"Severed: a history of heads lost and heads found", Frances Larson
#прочитане #nonfiction #morbidcuriosity

🌟четвірочка з мінусом

Although they are often horrific and distressing, and embody great personal injustice, severed heads demand our attention in complicated and conflicting ways. Both familiar and other-worldly, they remind us of our own fragility. They draw us in to peer inside ourselves, and invite us to survey the limits of our humanity. We may not like what we see, but that in itself is no reason to turn away.

Все, що ви хотіли знати про відокремлені від тіла людські голови, але боялися спитати: від Юдіфі, що відтинає голову Олоферна, і до сай-файних мізків у банках. Голови висушені, трофейні, відрубані, навчальні, намальовані, знамениті, святі, лікувальні... and so on and so forth.

📚 "Severed" сповнений найрізноманітніших цікавих фактів, але це радше розлогий та задумливий есей про людськість, розлюднення, смерть та владу; про голову одночасно як утилітарний об'єкт та потужний культурний символ.

📖 Ларсон схильна до філософствування, і це призвело як мінімум до одного прикрого ляпу (нила про нього у тві) - що не могло трохи не розчарувати. Хоча загалом мені сподобалось, погляд авторки на речі здебільшого зі мною резонував, тут є про що подумати при любові до morbid тематики.

📚 Доволі непогана нішева річ для специфічної аудиторії (я і є ця аудиторія); але повільна і стримана, любителям більш бадьорого та жартівливого наукпопу може видатися нуднуватою.

Про різні факти з книги трохи розповідала тут та тут, і, на завершення, під катом ще три цікавинки з книги:

✨ У розділі про розтини голів, Ларсон згадує про "мозкові клуби", brain clubs - формальні та неформальні товариства науковців, що виникали у європейських столицях наприкінці 19 - на початку 20 ст. Члени клубів надавали обіцянку після смерті надати свої мізки колегам для досліджень; ті ж, на знак подяки, мали зачитати отримані результати на зборах. Таким чином наукова спільнота водночас намагалася компенсувати недостатність матеріалу та переважання піддослідних із нижчих прошарків суспільства - панували настрої про те, що мізки видатних людей і фізично мають бути видатними.

✨ З чотирнадцятого по сімнадцяте століття у Лондоні існувала офіційна посада Хранителя Голів - Keeper of the Heads, який проживав на Лондонському Мосту та в чиї обов'язки входили розміщення та нагляд за виставленими на огляд головами (та іншими частинами тіла) зрадників. Статус засудженого впливав на належне місце його голови: так, голова страченого шотландського дворянина-зрадника була розміщена поряд із головою відомого бунтівника Вільяма Воллеса, але на довшому списі, аби знаходитися вище за останню.

✨ Коли 1791-го року Моцарта ховали у спільній могилі разом з іншими людьми, паламар віденської церкви святого Марка специфічно виразив своє захоплення композитором: помітив його тіло металевим дротом навколо шиї. Коли, 10 років по тому, могилу розрили (що було звичним для таких групових могил), паламар знайшов скелет з дротом навколо шиї та вкрав череп.


👉 А про голову Олівера Кромвеля, з якої ця книга розпочинається, за чудовим збігом обставин, нещодавно випустила відео ікона та легенда Кейтлін Дауті, дуже раджу 🫶