reading at midnight 🌙

людині недарма дано дві руки: одна - щоб тримати книжечку, інша - чухати котика 🥹

офіційно знайомтесь: вацлав петрович 🫶

сьогодні ледь не з вискоком бігла на пошту забирати книжечку, за якою дуже хочу провести вихідні (і цей вечір також) 🥰

"дев'ятий дім" зайшов настільки добре, що я вирішила ловити момент - і другу книжку циклу, доки деталі першої ще тримаються в голові 💄

а що ви плануєте читати на цих вихідних? 🙂

🫳"Severed: a history of heads lost and heads found", Frances Larson
#прочитане #nonfiction #morbidcuriosity

🌟четвірочка з мінусом

Although they are often horrific and distressing, and embody great personal injustice, severed heads demand our attention in complicated and conflicting ways. Both familiar and other-worldly, they remind us of our own fragility. They draw us in to peer inside ourselves, and invite us to survey the limits of our humanity. We may not like what we see, but that in itself is no reason to turn away.

Все, що ви хотіли знати про відокремлені від тіла людські голови, але боялися спитати: від Юдіфі, що відтинає голову Олоферна, і до сай-файних мізків у банках. Голови висушені, трофейні, відрубані, навчальні, намальовані, знамениті, святі, лікувальні... and so on and so forth.

📚 "Severed" сповнений найрізноманітніших цікавих фактів, але це радше розлогий та задумливий есей про людськість, розлюднення, смерть та владу; про голову одночасно як утилітарний об'єкт та потужний культурний символ.

📖 Ларсон схильна до філософствування, і це призвело як мінімум до одного прикрого ляпу (нила про нього у тві) - що не могло трохи не розчарувати. Хоча загалом мені сподобалось, погляд авторки на речі здебільшого зі мною резонував, тут є про що подумати при любові до morbid тематики.

📚 Доволі непогана нішева річ для специфічної аудиторії (я і є ця аудиторія); але повільна і стримана, любителям більш бадьорого та жартівливого наукпопу може видатися нуднуватою.

Про різні факти з книги трохи розповідала тут та тут, і, на завершення, під катом ще три цікавинки з книги:

✨ У розділі про розтини голів, Ларсон згадує про "мозкові клуби", brain clubs - формальні та неформальні товариства науковців, що виникали у європейських столицях наприкінці 19 - на початку 20 ст. Члени клубів надавали обіцянку після смерті надати свої мізки колегам для досліджень; ті ж, на знак подяки, мали зачитати отримані результати на зборах. Таким чином наукова спільнота водночас намагалася компенсувати недостатність матеріалу та переважання піддослідних із нижчих прошарків суспільства - панували настрої про те, що мізки видатних людей і фізично мають бути видатними.

✨ З чотирнадцятого по сімнадцяте століття у Лондоні існувала офіційна посада Хранителя Голів - Keeper of the Heads, який проживав на Лондонському Мосту та в чиї обов'язки входили розміщення та нагляд за виставленими на огляд головами (та іншими частинами тіла) зрадників. Статус засудженого впливав на належне місце його голови: так, голова страченого шотландського дворянина-зрадника була розміщена поряд із головою відомого бунтівника Вільяма Воллеса, але на довшому списі, аби знаходитися вище за останню.

✨ Коли 1791-го року Моцарта ховали у спільній могилі разом з іншими людьми, паламар віденської церкви святого Марка специфічно виразив своє захоплення композитором: помітив його тіло металевим дротом навколо шиї. Коли, 10 років по тому, могилу розрили (що було звичним для таких групових могил), паламар знайшов скелет з дротом навколо шиї та вкрав череп.


👉 А про голову Олівера Кромвеля, з якої ця книга розпочинається, за чудовим збігом обставин, нещодавно випустила відео ікона та легенда Кейтлін Дауті, дуже раджу 🫶

[арт - gvalesdraws]

⚔Еовин, "Повернення короля":

"But I am of the House of Eorl and not a serving-woman. I can ride and wield blade, and I do not fear either pain or death."
"What do you fear, lady?" he asked.
"A cage," she said. "To stay behind bars, until use and old age accept them, and all chance of doing great deeds is gone beyond recall or desire.”

у перекладі Катерини Оніщук:

- Та я з Еорлового Дому, а не якась там служниця. Я вправна вершниця, я вмію тримати в руках меч і не боюся ні болю, ні смерті.
- Чого ж ти боїшся, володарко? - запитав Арагорн.
- Клітки, - відказала Еовин. - Сидіти за ґратами доти, доки звичка та старість змусять мене з ними змиритися, доки найменша надія здійснити великі подвиги зникне з моєї пам'яті й з мого серця.

#володарперснів

📚 "Дев'ятий дім", Лі Бардуґо
#прочитане #fiction #fantasy

🌟9 потойбічних шакалів з 10

➡️ колаж з естетикою книги

🪵 Дарк-академічне міське фентезі з детективною лінією про Алекс Стерн - дівчину, що бачить привидів. Завдяки цьому дару (чи прокляттю) вона отримує шанс вступити до Єльського університету, аби стати частиною найтаємничішої студентської спільноти - Лети, таких собі наглядачів за місцевими окультними практиками. Алекс рада почати нове життя, але все опиняється у небезпеці, коли її куратор зникає, а на території кампусу відбувається підозріле вбивство.

That was what magic did. It revealed the heart of who you’d been before life took away your belief in the possible. It gave back the world all lonely children longed for.

🃏 Це було прямо дуже й дуже добре - динамічне, затягуюче, compulsively readable фентезі. Чому я не взялася за цю книгу раніше? Знаю чому, бо "Королівство шахраїв" колись мені не дуже зайшло, тож Бардуґо я обходила стороною. Абсолютно дарма. І однозначно читатиму продовження циклу про Алекс Стерн - "Hell Bent"/”Біснуватого".

🪞"Дев'ятий дім" вважається дорослим фентезі, і, хоч і місцями проскакує якась янг-едалтовість, тут доволі багато темряви, крові та насильства. Одна із початкових сцен - це ворожіння на тельбухах (живої людини). Ефектно, що ще скажеш, я була заінтригована. Магічна система тут ритуальна, багато запозичує в окультизму, і я почала закохуватися у цю книгу, коли, аби відігнати привидів, герої почали зачитувати поезію. Хоча хотілося б трохи більше обґрунтувань, як в цьому світі все працює, але я взагалі не дуже по modern with magic сетингам, тож це чисто вкусівщина.

🐦‍⬛️На початку, зізнаюся, я була дещо дезорієнтована: книжка постійно стрибає між часовими лініями, але пізніше пазл починає складатися докупи, і цей хід все ж своє відпрацьовує: тримає інтригу, поступово знайомить з місцевим лором та поволі розкриває головних героїв.

“I want to survive this world that keeps trying to destroy me.”

🍷Я дуже люблю таких персонажок, як Алекс "sometimes violence is the answer" Стерн - закритих, травмованих, неідеальних chaos gremlins. Вона сильна та витривала, звикла до виживання попри все, але емоційно незріла; і це водночас робить дуже багато сенсу у контексті її бексторі - та місцями підбішує.  Ну а не зловити краш на Дарлінгтона було дуже складно (і я цю місію успішно провалила 🫶).

📚Ще мені сподобалося, наскільки "Дев'ятий дім" - це сердита (?) книга - сердита на статус кво, на соціальну нерівність, на фактичну безкарність сильних світу цього. Дарк академія тут відкрито антиелітарна, ще й з фокусом саме на жінках, що просто чудово (хоча, правду кажучи, тут більше детективу, ніж навчання).

А ще ця книжка неочікувано пірнає у теми наркозалежності та сексуального насильства (ось і тригер-ворнінги) - і як на свій жанр, то робить це непогано, хоч і не настільки глибоко, як може бути. Мені навіть на рівні асоціацій ця книга за духом трохи ближча до, скажімо, "Моєї темної Ванесси", аніж її звичних кулєґ по темноакадемічним добірках на кшталт "Ніби ми злодії".

Mors irrumat omnia. Death fucks us all.

📖Точно пораджу "Дев'ятий дім" любителям паранормальщини with a dash of social justice. І особливо раджу читати зараз - холод і мряка надворі ідеально пасуватимуть до похмурої атмосфери книги з її туманними цвинтарями, старими будинками та кривавими ритуалами в бібліотеках.

Peace was like any high. It couldn’t last. It was an illusion, something that could be interrupted in a moment and lost forever. Only two things kept you safe: money and power.

повернулася до своїх аудіокнижечок лотр-у, і пупупу, я вже і забула, який початок "Повернення короля" помирально-ямний 🥲

For if we fall, who shall stand? And, Master Peregrin, do you see any hope that we shall stand?'

постскриптум: все в аудіокнижках чудово, окрім коли терміново треба зашерити якусь цитату

#володарперснів

📖 "Дев'ятий дім", Лі Бардуґо - #естетика книги

But if this was the real world, the normal world, did she really want in? Nothing ever changed. The bad guys never suffered. (...) They took what they wanted. The world might forgive them, or ignore them, or embrace them, but it never punished them.

🧴Парфумерна асоціація: Comme des Garcons 2 [верхні ноти: альдегіди, ангеліка (дягель), чай, мандарин і мате; ноти серця: чорнило, магнолія, мускатний горіх, індійський лавр, коріандр, тмин і кориця; ноти бази: ладан, пачулі, кедр, ветивер, амбра і лабданум.]

сьогодні #володарперснів мотиваційний: фільми та книга 👀
(саме час передивитися)

невеликий #читацькийапдейт: за останні дні дійшла до половини "дев'ятого дому" лі бардуґо, і поки що доволі добре, мені подобається (і ви подивіться на ці голографічні лусочки на змії! я їх не одразу розгледіла, але так гарно) 🫶

а на другому фото - показую, чим займаюся замість читання, бо хочеться побільше вимикати мізки 💀 і ось так я вже маю уставки для майбутньої сорочки.
схемка (трохи зі змінами) із книжечки - "українські вишивки" лідії бебешко, вид-во ксд.

а ще, каюся - зрадила аудіокнижкам lotr-у, і як абсолютно не ґілті плежер вишиваю під criminal minds на фоні - скільки-там-надцяти сезонів саме має вистачити на рукави та збірку 🤭

Трохи фактів із "Severed: a history of heads lost and heads found", Frances Larson - anti colonial edition ⬇️

#довгочит #morbidcuriosity

❗попередження - чутливий контент

Поки що найбільш захопливими для мене було дослідження колоніальних аспектів відтятих голів, зокрема, розбір стереотипу різних корінних племен як "нецивілізованих" та "диких" мисливців за головами. Тоді як збирання голів білими європейцями - о, ви що, це в ім'я науки та прогресу! (Керівництва з антропології кінця 19 ст. рекомендувало дослідникам у полі за можливості забирати скелети та черепи корінних народів; і, за можливості отримати на місці битви свіжі голови, відправляти їх до Європи - засоленими чи заспиртованими).

Південноамериканське плем'я Шуарів вимінювало знамениті висушені та зменшені голови - tsantsas - на вогнепальну зброю, за рахунок якої могло ефективніше полювати на ворогів, отримувати ті самі голови, обмінювати їх на зброю, аби потім виготовити ще більше голів, і отримати ще більше зброї... В ХХ сторіччі, зазвичай, одна голова вартувала одну рушницю.

Через європейських колонізаторів полювання на голови перетворилося із ритуального на економічне: європейці, фактично, створили бізнес обміну "голів на зброю", і Шуари, які раніше вбивали лише чоловіків (оскільки, you know, тільки у них була душа, силу якої можна було приборкати виготовленням tsantsas), почали полювати і на жінок та дітей, та виготовляти не артефакти, а продукти на експорт.

А, коли попит все одно перевершував пропозицію, з'явилися і підробні висушені голови, що виготовлялися у містах умільцями без жодного стосунку до Шуарів - і сировиною для них ставали як тварини, так і містяни чи поселенці, яким не пощастило, зазвичай - біднота. Тому більшість tsantsas у музеях не є автентичними. З 10 голів у Pitt Rivers Museum, які досліджувала авторка, двоє належать лінивцям, двоє - мавпам, і з 6 дійсно людських три є підробками, виготовленими на продаж.

Новозеландські Маорі теж забирали голови ворогів та виготовляли з них артефакти - висушені toi moko, що зазвичай демонструвалися на списах навколо житла вождя. Першим європейцем, що заволодів toi moko, був Джозеф Бенкс, натураліст з експедиції Джеймса Кука, що "переконав" (погрожуючи мушкетом) старого Маорі обміняти голову на пару льняних підштаників.

Незабаром, так само, як і з Шуарами, розгорнувся бізнес обміну голів на зброю. Із Сіднею надсилали спеціалістів для відбору найкращих екземплярів toi moko, які проходили митницю як "запечені голови".

Найбільше у toi moko європейців приваблювали ритуальні татуювання, що були традицією Маорі та символом високого статусу. Тому деякі вожді примусово татуювали своїх рабів, перш ніж відтяти їм голову. Ларсон пише: "The Maori tattoo, once an elaborate work of art developed over a lifetime and testament to a man’s courage, honour and social status, had become a decoration designed only to please – or fool – foreign consumers."

Європейські поселенці (навіть і ті самі агенти з пошуку голів) тут теж, бувало, перетворювалися на сировину для toi moko на експорт. Торгівля висушеними головами була заборонена колоніальним урядом на початку 1830-х - що їх ускладнило, але не ліквідувало.

Так, дійсно, у багатьох культурах людська голова (особливо голова ворога) наділялася магічною силою та мала ритуальне призначення. Але, якщо подивитися на все це діло саме з точки зору корінних народів, то мисливцями за головами є саме "цивілізовані" білі іноземці.

В деяких місцях (Борнео, Ява, Сулавесі) виникли вірування про те, що європейці викрадають людські голови, аби закопувати їх під дорогами та мостами, аби ті міцно стояли. 2006 року на Яві навіть зчинилася масова паніка під час виверження грязьового вулкану - люди боялися, що уряд вимагатиме тисяч голів, аби зупинити виверження. А люди з острова Флорес згадують, що, у дитинстві у 1950-х, батьки наказували їм ховатися при звуках двигуна машини - бо вірили, що у рідкісних тоді автомобілях мандрують мисливці за головами у пошуках жертв.


На сьогодні все, і якось маякніть, якщо таке цікаво не тільки мені і варто зробити ще добірку фактів з цієї книги 🐾