❗️6.23.❗️Бойова бригада. Запоріжжя❗️
Повернувшись на квартиру з бойового виїзду, я одразу почав розповідати хлопцям про те, що трапилось і показав відео з налобної камери… Звісно, всі «зацінили» рівень екшену, в який я потрапив. Дядя Саша, як завжди, у притаманній йому манері, сказав щось типу: «як добре, що той птур не поцілив тобі в голову, а то ми якраз дивились фільм і нам би було впадлу їхати тебе забирати😅»…
Ранком наступного дня мені подзвонив один з наших водіїв і попросив «дозволу» взяти мою машину, щоб забрати двох поранених хлопців з піхотного підрозділу нашої бригади… Так-так, мова йшла про тих самих чуваків із бмп, який підбили птуром попереднім вечором… Тобто, за 12-15 годин їх ніхто так і не евакуював, і якби хлопці, котрі затягли їх до себе в бліндаж, не подзвонили напряму нашим водіям (бо були знайомі особисто), то, мабуть, вони б просиділи там ще декілька діб…
На моє запитання: «А де всі інші авто підрозділу?» водій мені дуже коротко, але зрозуміло натякнув, що наше керівництво не дуже підтримує ідею евакуювати хлопців з піхоти… Із всіх авто, які були в них у вільному доступі, не було таких, котрі б змогли швидко та надійно заїхати в ту місцевість, тому й просять мій позашляховик…
Звісно, для мене було максимально незрозуміло, як можна не евакуювати своїх же поранених бійців з краю сектору, на той момент ще маючи всі ці різні МаксПро, Козаки і тд…, але то вже питання до командирів рот…
Зрозуміло, що я дав добро на те, щоб взяли мою машину, хоч і розумів, що заїжджати саме туди - це дуже ризиковано…, але я, по-перше: хотів, щоб забрали поранених хлопців, а по-друге: довіряв саме тому водієві, який просив, адже це був дуже заряджений чувак, який вже багато разів до того доказав свою майстерність та боєздатність в багатьох ситуаціях…
Вже за декілька годин водій набрав мені по телефону та сповістив, що все добре, хлопці вже в лікарнях, єдиний нюанс - по дорозі назад в Оріхові прорізали два колеса осколками від прильотів, але він вже на шиномонтажці і завезе машину ввечері…😅
Ясна справа, що мені особисто взагалі було по-барабану на ті колеса, я був надзвичайно радий, що хлопців вивезли і все ок… Тим паче, як виявилось трішки пізніше, це були побратими нашого друга (того, що з першого мого наряду в лісі на полігоні)…
Мені дали декілька вихідних, щоб відпочити і ми знову, вже по завчасно підготовленому плану, поїхали до Антона, потім ресторан, потім барбершопи, магазини, у Колі побачення і тд…😅
В решті решт, нас з Кольою вчергове поставили на одну зміну, ще й на одну позицію (вперше за весь час) і я навіть не міг уявити, що це буде саме та зміна, після якої я повірив у вищі сили та взагалі кардинально переосмислив своє життя…👀
Продовження незабаром...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.
Повернувшись на квартиру з бойового виїзду, я одразу почав розповідати хлопцям про те, що трапилось і показав відео з налобної камери… Звісно, всі «зацінили» рівень екшену, в який я потрапив. Дядя Саша, як завжди, у притаманній йому манері, сказав щось типу: «як добре, що той птур не поцілив тобі в голову, а то ми якраз дивились фільм і нам би було впадлу їхати тебе забирати😅»…
Ранком наступного дня мені подзвонив один з наших водіїв і попросив «дозволу» взяти мою машину, щоб забрати двох поранених хлопців з піхотного підрозділу нашої бригади… Так-так, мова йшла про тих самих чуваків із бмп, який підбили птуром попереднім вечором… Тобто, за 12-15 годин їх ніхто так і не евакуював, і якби хлопці, котрі затягли їх до себе в бліндаж, не подзвонили напряму нашим водіям (бо були знайомі особисто), то, мабуть, вони б просиділи там ще декілька діб…
На моє запитання: «А де всі інші авто підрозділу?» водій мені дуже коротко, але зрозуміло натякнув, що наше керівництво не дуже підтримує ідею евакуювати хлопців з піхоти… Із всіх авто, які були в них у вільному доступі, не було таких, котрі б змогли швидко та надійно заїхати в ту місцевість, тому й просять мій позашляховик…
Звісно, для мене було максимально незрозуміло, як можна не евакуювати своїх же поранених бійців з краю сектору, на той момент ще маючи всі ці різні МаксПро, Козаки і тд…, але то вже питання до командирів рот…
Зрозуміло, що я дав добро на те, щоб взяли мою машину, хоч і розумів, що заїжджати саме туди - це дуже ризиковано…, але я, по-перше: хотів, щоб забрали поранених хлопців, а по-друге: довіряв саме тому водієві, який просив, адже це був дуже заряджений чувак, який вже багато разів до того доказав свою майстерність та боєздатність в багатьох ситуаціях…
Вже за декілька годин водій набрав мені по телефону та сповістив, що все добре, хлопці вже в лікарнях, єдиний нюанс - по дорозі назад в Оріхові прорізали два колеса осколками від прильотів, але він вже на шиномонтажці і завезе машину ввечері…😅
Ясна справа, що мені особисто взагалі було по-барабану на ті колеса, я був надзвичайно радий, що хлопців вивезли і все ок… Тим паче, як виявилось трішки пізніше, це були побратими нашого друга (того, що з першого мого наряду в лісі на полігоні)…
Мені дали декілька вихідних, щоб відпочити і ми знову, вже по завчасно підготовленому плану, поїхали до Антона, потім ресторан, потім барбершопи, магазини, у Колі побачення і тд…😅
В решті решт, нас з Кольою вчергове поставили на одну зміну, ще й на одну позицію (вперше за весь час) і я навіть не міг уявити, що це буде саме та зміна, після якої я повірив у вищі сили та взагалі кардинально переосмислив своє життя…👀
Продовження незабаром...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.