У нас начебто "тихий район". Тобто він став останнім часом тихим, бо це 800 метрів до берега Дніпра, тобто до лінії фронту, і у нас тут перший рік після звільнення тільки літало і бахало щодня безперервно.
І всі поїхали. Майже всі, залишилися ось тільки такі як я і мої сусіди. Вулиці пусті, будинки пусті, йдеш по вулиці - одну-дві людини зустрінеш не більше.
Військових теж нема, вони якщо і є, то ти їх не побачиш.

І ось така парадоксальна картина склалась, що у нашому "жах, якому небезпечному районі" ворогу стало нема куди стріляти - бо тут нікого нема, який сенс? І обстріли майже припинилися.

Тобто, я щодня чую "виходи" з-за річки, тут поруч, але снаряди летять кудись туди, вглиб Херсона. Ну ще буває саме по прибережній зоні, по передньому краю, знов не по нам.

Однак, сьогодні йду до будиночку знайомої пенсіонерки відремонтувати побитий дах - опа! Посеред вулиці міна зрубала дерево. І поки на даху сидів, почалося - раз міна, друга, третя... Ну блін, що, злізати? Та ну, вже дороблю, чхати на той обстріл )