Зараз почало все більше звертатися на терапію людей, які змогли врятуватись з гарячих точок. Поки що це переважно ті, кого скеровують їхні близькі або хто вже мали досвід співпраці з психологами. Це так звані кризові консультації та терапії. Підозрюю, що найважчі історії будуть ще попереду. Хоча навіть зараз, я ні описувати, ні відрефлексовувати ще не дуже можу, у мене тупо комок в горлі коли я усвідомлюю, що довелося пережити цим людям. Але рефлексувати потрібно щоб могти з цим всім якось впоратися. Є вже і схожі досвіди, які повторюються у кожній першій кризовій терапії. І незважаючи на те, що як психолог я розумію, як це працює, та все ж кожен раз мене наче знову пересмикує від цієї зміненої реальності:

- Який для вас найважчий момент з пережитої вами історії? - запитую я.
- Ви знаєте, там (у когось «там» це у житті під ракетними обстрілами, а в когось «там» це взагалі про підвал у полоні) все було якось зрозуміло, ми там всі допомагали один одному, а тут...

«Тут» - це може бути і про п’ють та регочуть в кафе наче й немає ніякої війни;
«Тут» - це про осуд та повчання, як жити;
«Тут» - це про коментарі про те, що вона говорить з своєю дитиною російською мовою, а ця дитинка має затримку у розвитку і навіть ту ж російську зараз важко розуміє.

Тобто перші реакції у людей, тут, у безпеці є знову дуже гострими. Зрозуміло, що після виживання в критичних умовах психіка ще не адаптувалася назад, до мирного життя. Але нам всім зарпз дуже важливо зрозуміти, що люди, які змогли врятуватись зараз знову раняться вже об нас, об тих хто не розуміє і хто не приймає їхній досвід.

Я знаю, що ми всі зараз обпечені цією війною та, будь ласка, постарайтеся бути саме зараз більш взаємоввічливими. Адже ніколи не знаєш через що довелося пройти людині, яка поруч та наскільки глибокі опіки залишив по собі її досвід.