🍁 Привіт, друзі!
Сьогодні 22 грудня, і я хочу привітати своїх колишніх колег з Днем дипломата. За 20 років перебування під "дахом" цієї професії, мені довелось працювати з дуже різними людьми і різними міністрами, які уособлювали власний підхід до цієї дуже цікавої професії.
👉 Починав я при Генадії Удовенко. Справжній корифей, професіонал з великої букви. Весною 1996-го я супроводжував його у ході офіційного візиту до Японії. За дві години до відльоту, він тільки прибув з Нью-Йорку. Його дружина привезла йому свіжий костюм і свіжі сорочки прямо у Борисполь. Переодягнувся і у літак до Токіо. Летіли на Ту-154. На дозаправку сідали у двох російських містах - Омську та Хабаровську. Тоді відносини з росією були ще терпимими, а тому в аеропорт приїжджали губернатори цих областей і прямо на летовищах накривали похідні фуршети. Говорив з ними Удовенко виключно українською з перекладачем. Ніколи не п`янів, хоча з кожним випивав по 1-2 чарки. Потім Токіо, Осака... І це після Нью-Йорка, Борисполя, Омська, Хабаровська та численної зміни часових поясів. Для відновлення сил йому вистачало 2 години сну, хоча тоді міністру було вже за 60. Мало того, Удовенко був активним членом "Руху", і іноді по вихідним без охорони ходив на мітинги цієї організації.
👉 Потім був Тарасюк Борис Іванович. Ніколи не посміхався. Кожен свій крок узгоджував з Кучмою. Символ політики "багатовекторності". Після звільнення з посади у 2000-му пристав до партії Юлії Тимошенко і там, як дипломат, загубився. І хоча у 2005-2006 ще раз виконував обов`язки міністра, нічим особливим мені більше не запам`ятався.
👉 Як не дуже запам`ятались такі міністри, як Зленко та Грищенко. Хоча Грищенко став для мене першим розчаруванням. Американіст, колишній посол у США, Бельгії та Нідерландах... І після цього стати тіньовим міністром партії регіонів і виступати за зближенням з московією - це як же треба наступити собі на горло чи полюбити кремлівські гроші.
👉 Після Удовенка найбільше сподобалось працювати з Огризком Володимиром Станіславовичем (2007-2009) та Порошенком Петром Олексійовичем (2009-2010). Перший завжди спокійний, виважений, педант, абсолютно професійний і абсолютно проукраїнський. Порошенко - то особлива пісня. На посаді міністра дуже не любив паперову роботу - інколи не вдавалось підписати документи по 1-2 місяці. Але в іншому горів та запалював інших. Весь був у зустрічах та перемовинах. Було видно, що живе спілкування з людьми - то його покликання. При цьому ніколи не дозволяв собі зверхності Тарасюка чи снобізму Зленка - однаково був привітним та ввічливим - як з молодим аташе Міністерства, так і з солідним послом західної держави. При цьому вражав кругозір його загальних знань - від економіки та політики до літератури та військової справи. Саме з тих пір в мене симпатія до цієї непересічної людини.
👉 Ну, а потім настав реванш: головою Міністерства став російський ставленик Кожара, а моїм безпосереднім начальником - державний злочинець Ілляшов. Цього вже терпіти стало неможливо, і багато людей пішло (я у тому числі) - як з Міністерства, так і з суміжних інституцій, які співпрацювали з ним у тому сенсі, в якому співпрацюють усі спецслужби світу з зовнішньополітичними відомствами своїх країн.
І тільки після того, як президентом став Порошенко, частина людей повернулась. Невелика частина, бо більшість людей вже знайшли собі інші місця роботи - як в Україні, так і за кордоном. Я на той час викладав у відомчій Академії, і щось міняти вже не хотів. До речі, Зеленський, коли прийшов до влади, цю Академію ліквідував, що є абсолютною дурістю - про це кажу не тільки я, але й те невелике коло професіоналів, яке дотичне до справи, якою займались випускники цієї Академії (нагадаю: Академія СЗР була ліквідована зеленою владою 5 листопада 2021 року - за декілька місяців до початку широкомасштабного вторгнення).
Закінчення нижче ⬇️
Сьогодні 22 грудня, і я хочу привітати своїх колишніх колег з Днем дипломата. За 20 років перебування під "дахом" цієї професії, мені довелось працювати з дуже різними людьми і різними міністрами, які уособлювали власний підхід до цієї дуже цікавої професії.
👉 Починав я при Генадії Удовенко. Справжній корифей, професіонал з великої букви. Весною 1996-го я супроводжував його у ході офіційного візиту до Японії. За дві години до відльоту, він тільки прибув з Нью-Йорку. Його дружина привезла йому свіжий костюм і свіжі сорочки прямо у Борисполь. Переодягнувся і у літак до Токіо. Летіли на Ту-154. На дозаправку сідали у двох російських містах - Омську та Хабаровську. Тоді відносини з росією були ще терпимими, а тому в аеропорт приїжджали губернатори цих областей і прямо на летовищах накривали похідні фуршети. Говорив з ними Удовенко виключно українською з перекладачем. Ніколи не п`янів, хоча з кожним випивав по 1-2 чарки. Потім Токіо, Осака... І це після Нью-Йорка, Борисполя, Омська, Хабаровська та численної зміни часових поясів. Для відновлення сил йому вистачало 2 години сну, хоча тоді міністру було вже за 60. Мало того, Удовенко був активним членом "Руху", і іноді по вихідним без охорони ходив на мітинги цієї організації.
👉 Потім був Тарасюк Борис Іванович. Ніколи не посміхався. Кожен свій крок узгоджував з Кучмою. Символ політики "багатовекторності". Після звільнення з посади у 2000-му пристав до партії Юлії Тимошенко і там, як дипломат, загубився. І хоча у 2005-2006 ще раз виконував обов`язки міністра, нічим особливим мені більше не запам`ятався.
👉 Як не дуже запам`ятались такі міністри, як Зленко та Грищенко. Хоча Грищенко став для мене першим розчаруванням. Американіст, колишній посол у США, Бельгії та Нідерландах... І після цього стати тіньовим міністром партії регіонів і виступати за зближенням з московією - це як же треба наступити собі на горло чи полюбити кремлівські гроші.
👉 Після Удовенка найбільше сподобалось працювати з Огризком Володимиром Станіславовичем (2007-2009) та Порошенком Петром Олексійовичем (2009-2010). Перший завжди спокійний, виважений, педант, абсолютно професійний і абсолютно проукраїнський. Порошенко - то особлива пісня. На посаді міністра дуже не любив паперову роботу - інколи не вдавалось підписати документи по 1-2 місяці. Але в іншому горів та запалював інших. Весь був у зустрічах та перемовинах. Було видно, що живе спілкування з людьми - то його покликання. При цьому ніколи не дозволяв собі зверхності Тарасюка чи снобізму Зленка - однаково був привітним та ввічливим - як з молодим аташе Міністерства, так і з солідним послом західної держави. При цьому вражав кругозір його загальних знань - від економіки та політики до літератури та військової справи. Саме з тих пір в мене симпатія до цієї непересічної людини.
👉 Ну, а потім настав реванш: головою Міністерства став російський ставленик Кожара, а моїм безпосереднім начальником - державний злочинець Ілляшов. Цього вже терпіти стало неможливо, і багато людей пішло (я у тому числі) - як з Міністерства, так і з суміжних інституцій, які співпрацювали з ним у тому сенсі, в якому співпрацюють усі спецслужби світу з зовнішньополітичними відомствами своїх країн.
І тільки після того, як президентом став Порошенко, частина людей повернулась. Невелика частина, бо більшість людей вже знайшли собі інші місця роботи - як в Україні, так і за кордоном. Я на той час викладав у відомчій Академії, і щось міняти вже не хотів. До речі, Зеленський, коли прийшов до влади, цю Академію ліквідував, що є абсолютною дурістю - про це кажу не тільки я, але й те невелике коло професіоналів, яке дотичне до справи, якою займались випускники цієї Академії (нагадаю: Академія СЗР була ліквідована зеленою владою 5 листопада 2021 року - за декілька місяців до початку широкомасштабного вторгнення).
Закінчення нижче ⬇️