Осип Леміш

Це думка не моя, що загалом більшість українців, а насамперед селяни, - консервативні. Натомість основна частина так званого патріотичного громадянського суспільства сповідує неоліберально-глобалістичні цінності та погляди.
Такий розподіл не є добрим.

11-та річниця "кривавого водохреща" ...

Ті, хто відіграли вирішальну роль у поваленні влади Януковича, потім, у кращому випадку, стали героями війни. Натомість до влади прийшли слабкі лідери й агенти якихось іноземних спецслужб або фондів.

Крим здали без жодного пострілу. Я наважуся припустити, що навіть Янукович, якби за його президентства почалась анексія, за Крим би воював.

Об'єктивно, після 2014 Україна стала слабшою державою, але напоказ більш патріотичною всередині.

І все ж, українське суспільство після 2014 дійсно прокинулось, українці почали гордитися своєю українськістю, раніше це проявлялося менше. Але, навіть це проходить переважно в ліберально-гібридно-глобалістичному розумінні.

В коментарях під моїми попередніми дописами зав'язалась дискусія про СБУ та поліцію, в чому між ними різниця і чому я люблю перших і не люблю других.

Почну з того, що різниця між цими двома правоохоронними органами доволі суттєва. Процитую себе: "СБУ - державна безпека. Не дрібний криміналітет на вулиці, а саме захист державности. Українці, які століттями своєї державности не мали, мали б сакралізувати її та її захисників.
Поліція займається дрібними справами, які часто є конфліктними за специфікою цієї роботи і захистом держави це не є"

Продовжу посиланням на думки знаних начальників обох цих органів або їхніх посередників.

1. Валерій Кур, легенда УБОЗу, спочатку радянський, а потім український міліціонер (поліціянт) якось в одному інтерв'ю сказав, що СБУ та МВС не люблять один одного з політичних мотивів.

2. Віталій Федорчук, голова КДБ УРСР в 1970-1982, далі глава КДБ СРСР (1982), а потім ще й голова МВС СРСР (1982-1986) відчував приниження з боку влади за те, що його, старого чекіста, зробили головним міціонером. Посаду голови МВС він прийняв, бо звик виконувати накази без обговорень, але прийняв він її напевно з огидою.

Завершу тим, що Василь Малюк, сучасний голова СБУ, поліціянтів любить і поважає.

До того ж, слід відмовитися від згубної традиції шанування всіляких опозиціонерів і підпільників (навіть якщо вони були борцями за волю України) та ототожнення всіх без винятку державних діячів із "совком" і т. ін.. Варто шанувати владних осіб насамперед. Герой, про якого я сьогодні згадав, це вам не який-небудь блогер чи людина з вулиці, а очільник надважливої державної установи - Служби Безпеки України, він є одним із очільників України, по суті.

☝️Це може бути українською альтернативою того протиалкогольного руху, який на болотах уособлює україножер В. Г. Жданов. Чом би й ні?

2025
Зазвичай на Новий рік бажають щастя в прийдешньому році. Але, зараз я не бачу підстав і передумов для чогось доброго. Тож моє побажання сьогодні всім - будьмо сильними!

📖 На сторінках "Автаркії" Є. Врядника можна вичитати таку мудрість:

Приблизно у XVIII столітті влада над світом остаточно перейшла від меча до грошей. Третя верства і вихідці з неї, спекулянти, а також вічні паразити лихварі, які представляють систему цінностей, котра до того моменту існувала лише в рамках їхнього стану, розгорнули цілий універсальний кодекс життя. Плюс ще й спотворили свої ж правила, якими користувались у минулому: господарі змінилися на хижих до наживи торгашів. Вайш'ї Стародавньої Індії - це не жадібні крамарі та власники банків, а забезпечувачі добробуту суспільства.

Це торкнулося всіх сфер існування людини. Статева постраждала чи не найбільше, оскільки було зруйновано давню гармонію співіснування різних поведінкових норм, різних масок в акторів театру життя.

Річ у тім, що за здорових умов життя єдиного людства-моноліту не існує. Як і не існує у природному середовищі розрізнених індивідів-атомів. Існують людські типи. Чисті представники таких типів зустрічалися рідко навіть у давнину, а сьогодні тим паче їх майже немає. Попри все зазначене, самі типи абсолютно реальні.

📚 Автаркія

З-поміж воєнної літератури доволі нетиповою є нова книга "Автаркія. Самодостатність у сучасному світі" (2024), яку написав український ультраправий інтелектуал, засновник організації "Авангард (АКС)," мандрівник і ветеран війни з багаторічним стажем Євген Врядник.

Чому ця книга нетипова? Вона складається з трьох розділів-есеїв. Перші два написані так би мовити в дусі європейської правої традиції. Автор звертається і до античности, і до Ніцше, і до менш відомих європейських авторів, вояків та авантюристів. Ці два розділи, як і вся книга, - не воєнна мемуаристика в звичному розуміння як опис власного воєнного досвіду. Це роздуми про те, як потрібно ставитись до війни і до життя загалом.

Третій розділ - це східні духовні вчення, йога, індійська філософія. Навіщо це воїну? Для того, аби легше переносити жахи війни та звільнитись від хаосу. Сам автор обов'язково носить із собою "Бгаґават-Ґіту" і в подорожах, і на війні, бо вона йому дає відповіді на нагальні питання, дає те, що потрібно знати на війні.

Цю книгу варто читати цивільним, які просто цікавляться війно, проте ще більш варто її читати тим, хто воює чи збирається піти воювати.

Раздан Мадойан запитує за рахунок яких земель Бакинська республіка приросла ще на понад 26 тис км кв?

Слід урахувати таке:
Площа Республіки Арцах до 2020 була коло 11,4 тис кв км.
Площа Нахіджевану, колишня вірменська земля, де також відбулись етнічні чистки, складає 5,5 тис км кв

Тобто, без урахування територій Нахіджевану та колишньої Республіки Арцах, до Баку в радянський період після 1926 приєднали ще близько 9,6 тис кв км.

Хтось колись із докором звертав увагу на те, що я пишу словосполучення "Бакинська республіка" чи "Бакинська держава. Проте у вірменський дописах я ще й зустрічав вираз у перекладі "Монголо-радянська республіка Баку."