В 70-х наш односельчанин працював на газових свердловинах в Сибірі. Гроші заробляв добрі. І одного разу привіз з собою якусь дивну штукенцію у шкіряному футлярі - "счетчик биоритмов", з доволі об'ємною інструкцією до нього.

Це було щось небачене до того часу. Місцеві прикладали пальці, прилад видавав сигнали, світився, то червоним, то зеленим. Його власник гордо розповідав селянам коли їм споживати їжу, сапати город, заводити дітей і навіть доїти корову.

Слави зажив великої. Так, що про той "счетчик" писала районна преса, а в село почало приїжджати партійне начальство - привозили хворобливих дітей і підстаркуватих жінок.

Але потім та штукенція зашипіла, пішов їдкий дим, щось зашкварчало. Селяни знову стали сумними і похмурими, як в цьому сюжеті. І лиш місцевий священик, який від самого початку недолюблював той "счетчик", ходив і лукаво посміхався, певне щось знав.

Не знаю чи то все правда, мене тоді ще не було, але старі люди говорили.

#тєлєвідєніє