Громадянська війна в Сирії, тривалістю в 10 днів, завершилась. Не було великого бажання коментувати, бо не відомо було, як це закінчиться, та чи можна взагалі десь поза Європою когось вважати «своїми» і «чужими». Але врешті-решт, поразка проросійських сил - це завжди наша користь.

8 років тому росіяни хайпували Вагнером, що як колоніальна армія знищував місцевих аборигенів та встановлював там російський інтерес. Авіації, ФАБи, танки та бмп каталися арабськими пісками. Симфонічний оркестр грав музику на руїнах амфітеатра Пальміри. З одного боку, навіть дуже кондотʼєрський вайб супроводжував ту Сирійську кампанію. І тоді Україна була спостерігачем, яка не могла помріяти про такі ж можливості.

Але що тепер? Немає більше Вагнера і немає більше россійської Сирії. А ми тут.

Так як пала Сирія Асада, так путін мріяв, щоб впала Україна. Але Дике Поле - це не піски диких людей. І тепер це ще більш очевидно.

Ми спостерігаємо крах імперій. І там де впаде старе, зійде нове. Під жовто-синім штандартом.