П'ятниця, сьома ранку, прикордонний пункт Угринів, я повертаюся додому. Митник просить відкрити багажник, в якому є лише одна валіза розміру ручної поклажі. «Це всі ваші речі?», питає він. Так, я ж туди й назад. Він мовчки дивиться на мене, ховаючи ледве помітну посмішку. Професійних питань до мене немає, але я читаю на його обличчі — дяяяядько, ти ж міг скористатися цим шансом, а їдеш одразу додому...

Так, я скористався шансом. Шансом започаткувати з партнерами стартап вже після початку повномасштабного вторгнення, намагатися створити справжній бізнес в Україні, формувати та підтримувати культуру підприємництва. Шансом робити внесок у економічний розвиток країни, заробляти гроші тут і сплачувати податки в український бюджет, щоб цей механізм працював задля нашої Перемоги. Шансом представляти Україну в світі, створювати глобальний продукт, отримувати інвестиції та розвивати українську команду.

Тому кожного разу я повертаюсь додому, бо саме тут я вдома.