Штурмові дії на ворожі позиції в посадках, які ми палили 1,5 року, знищивши там всі бліндажі, вогневі точки, перекриття і практично стерши окопи. Посадки в яких кацапи ховалися і помирали по норам, як щури. До яких вони пішки йшли по 10 км, а ми їх на цьому шляху нищили. А у нас за спиною сади та яри, а потім схил з пагорба до річки. Тобто місцевість максимально сприятлива для оборони, підвозу БК на позиції та евакуації поранених. Тому і співвідношення втрат наших до ворожих 1 до 17! Але, судячи з усього, ні підполковник, ні генерал, не переймаються втратами людей, їх цікавлять тільки лінії на мапі. Треба намалювати ще одну лінію, на 800 метрів далі від попередньої. 800 метрів! Це наш наступ. Пройти ці грьобані сотні метрів, закріпитися і чекати заміни. Знайшлись добровольці штурмовики, штурманули, живих кацапів там практично не знайшли, завели закрепів і почали тримати. Почали підриватися на своїх же мінах, бо саперів боєздатних залишилося в строю 1,5 чоловіка; почали гинути від скидів і FPV-дронів, бо захист від них не був продуманий; почали втрачати людей на СП Корінь-8, бо генералу захотілось мати спостережний пункт в 250 метрах попереду від нової лінії наших позиції, в низині, відкриту вогневому ураженню ворога з трьох сторін. Підполковнику нічого було заперечити. Він промовчав. Він взагалі у нас мовчун і виконавець. Тому дуже стрімко піднімається по карʼєрній драбині в ЗСУ. Скоро теж, мабуть, буде генералом.
А з приводу цієї СПшки я скажу вам так: будь яка притомна людина, яка хоч трохи розуміється у військовій справі, вивчивши мапу, зрозуміє, що ставити тут СП – тільки людьми ризикувати.
Нічого спостерігати вони тут не будуть, вони тут будуть тільки вмирати, бо, знаючи бойове шаленство москалів, ти розумієш, що як тільки їх начальники дізнаються про втрату позицій, то миттєво відправлять наказ про відбиття, і на нас чекають штурми піхоти, і перше, що буде на їх шляху, це цей СП, та ще і відкритий для обстрілу з трьох сторін. Я написав про це аналітичну записку своєму підполковнику і його замам. У відповідь отримав: «рішення прийнято».
Як до них до цього часу не дійде, що СПшки у них в небі. Називаються Mavic 3. І ми дивились з них на те, як помирають наші хлопці на СП Корінь-8. Потім там помирали солдати того бату, що нас замінив. І ніхто з командирів цих батальйонів не мав духу сказати генералу, що вони знімають цей дурний СП, і відходять на 250 метрів, задля запобігання втрат серед особового складу і більш ефективного нищення ворога. Це війна, кажуть вони. Треба виконувати накази, кажуть вони. ….! – кажу я.
За 9 днів утримання нових позицій моя рота понесла втрати більші ніж за 1,5 попередніх роки! Ми втратили своїх найкращих і найдосвідченіших бійців, але, на радість генералів, посунули лінію фронту на 800 метрів вперед. Тепер доставка на позиції БК і бійців, та евакуація з них поранених, стали важче в рази. Що вже привело і буде приводити в подальшому до великих втрат серед особового складу. А можна було просто залишити ці метри жадібним кацапам і продовжувати нищити їх безумну піхоту, як ми це робили протягом 18 місяців. А якщо наступати, то йти вперед не кількома ротами, а дивізіями. Звільняти наші села і міста одним потужним ударом, а головне – виходити на більш вигідні рубежі оборони. Нажаль, рівень наших генералів – це рівень посадки. Спаленої донецької посадки, яка смердить трупами москалів.
Ось так генерал і його підполковник провели свою успішну - впевнений, що вони саме так її оцінюють - наступальну операцію.
Наш же батальйон отримав нарешті свою ротацію, але це не виведення на відпочинок і відновлення. Ми переведені на іншу ділянку фронту, придані до нової - 4-ї для нас с початку війни - бригади, і продовжили бойове чергування на передовій.
Виснажені, роздратовані та зневірені в адекватності своїх командирів.
Чи так переможемо?
P.S. Якщо я вам скажу, що ця нова бригада зустріла наш «свіжий» батальйон БРкою (бойове розпорядження, читай наказ) про проведення штурмових дій на наступний день по нашому прибуттю, ви мені повірите?
Дурня чи зрада?