7 вересня 2024 року російський обстріл міста Костянтинівка обірвав життя 69-річного Миколи Монастирьова. Чоловік отримав уламкові поранення, несумісні з життям.
Микола народився у селі Тарасівка Великописарівського району Сумської області. Закінчив Пожнянську середню школу. Проходив строкову службу в армії. Після одруження, у 1976 році, переїхав до Костянтинівки.
Працював на скляному заводі «Автоскло», потім у філіалі ТОВ «Склоремонт». За фахом – муляр-плиточник. Працював також на будівництві гарячих печей. У скрутні часи в пошуках роботи об’їздив чи не пів світу, кажуть рідні: працював в Іраку, Нігерії, Узбекистані, Казахстані. Його поважали колеги та друзі.
Останні роки Микола Монастирьов був на пенсії.
«Він був чесною, працьовитою, товариською, чуйною, доброзичливою, позитивною людиною. Люблячим чоловіком, батьком і дідусем», – розповіла донька Ірина.
У Миколи Монастирьова залишилися донька, син і онук.
О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання.
Микола народився у селі Тарасівка Великописарівського району Сумської області. Закінчив Пожнянську середню школу. Проходив строкову службу в армії. Після одруження, у 1976 році, переїхав до Костянтинівки.
Працював на скляному заводі «Автоскло», потім у філіалі ТОВ «Склоремонт». За фахом – муляр-плиточник. Працював також на будівництві гарячих печей. У скрутні часи в пошуках роботи об’їздив чи не пів світу, кажуть рідні: працював в Іраку, Нігерії, Узбекистані, Казахстані. Його поважали колеги та друзі.
Останні роки Микола Монастирьов був на пенсії.
«Він був чесною, працьовитою, товариською, чуйною, доброзичливою, позитивною людиною. Люблячим чоловіком, батьком і дідусем», – розповіла донька Ірина.
У Миколи Монастирьова залишилися донька, син і онук.
О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання.