НЕ ВІР НІКОМУ
Це перше правило клубу. Хто в клубі? Ненадійні наратори. Бо всі брешуть, а особливо вони😉
Отже, сьогодні поговоримо про цікавий прийом гри із читачем. На минулій #літкухня ми говорили про оповідачів в історії, і сьогодні я хочу цю тему продовжити. То хто такий ненадійний наратор? Це оповідач, який дає хибну інформацію про події в історії, заплутує читача. Через нього треба ставити під сумнів будь-яку трактовку тих подій, які відбуваються у творі. Як підступно.
Ненадійний оповідач може зустрітися в детективі. Наприклад, в тому випадку, коли історія ведеться від особи супутника детектива. Читали Пуаро? Його супутник описує нам події, дає картину злочину, переказує дії детектива, часто вказуючи, що він нібито зайшов в глухий кут, але насправді просто не вміє інтерпретувати правильно те, що навколо відбувається. До самого монологу детектива читач, слідкуючи за ситуацією очима супутника, не здогадується, що насправді відбувається. І злочинець для нього стає сюрпризом.
На цьому ж прийомі будується "Ім'я троянди" Умберто Еко. Але тут автор пішов ще далі. Головний герой - хлопчик-підліток, який все бачить, але мало що розуміє. При цьому він ще і наділений ледь не фотографічною пам'яттю, тож ми фактично маємо "світлини" усіх подій. Але оскільки зрозуміти до кінця ситуацію підліток не вміє, то і вводить читача в оману, відволікаючи увагу від важливих деталей. Історія динамічна, трохи навіть містична, інтелектуальна. Коротше, якщо не читали, щиро раджу. Ну, і до слова, перші книги про Гаррі Поттера теж побудовані на цьому: Гаррі, який вічно звинувачує не того, так собі по надійності в якості оповідача😁
Отже, щоб створити ненадійного оповідача (наратора), історія пишеться від першої особи або від третьої, але коли ми слідкуємо за головним героєм і бачимо все його очима. А далі нам треба визначитися: чи оповідач спеціально вводить нас в оману, чи він просто не може правильно пояснити події. В першому випадку у нас маніпулятор, який спеціально приховує деякі моменти. В другому - дитина, підліток, недосвідчений або "звичайний" дорослий. Але найголовніше тут - цікава, динамічна оповідь, яка не відпускає читача до останнього речення 🩵💛
Це перше правило клубу. Хто в клубі? Ненадійні наратори. Бо всі брешуть, а особливо вони😉
Отже, сьогодні поговоримо про цікавий прийом гри із читачем. На минулій #літкухня ми говорили про оповідачів в історії, і сьогодні я хочу цю тему продовжити. То хто такий ненадійний наратор? Це оповідач, який дає хибну інформацію про події в історії, заплутує читача. Через нього треба ставити під сумнів будь-яку трактовку тих подій, які відбуваються у творі. Як підступно.
Ненадійний оповідач може зустрітися в детективі. Наприклад, в тому випадку, коли історія ведеться від особи супутника детектива. Читали Пуаро? Його супутник описує нам події, дає картину злочину, переказує дії детектива, часто вказуючи, що він нібито зайшов в глухий кут, але насправді просто не вміє інтерпретувати правильно те, що навколо відбувається. До самого монологу детектива читач, слідкуючи за ситуацією очима супутника, не здогадується, що насправді відбувається. І злочинець для нього стає сюрпризом.
На цьому ж прийомі будується "Ім'я троянди" Умберто Еко. Але тут автор пішов ще далі. Головний герой - хлопчик-підліток, який все бачить, але мало що розуміє. При цьому він ще і наділений ледь не фотографічною пам'яттю, тож ми фактично маємо "світлини" усіх подій. Але оскільки зрозуміти до кінця ситуацію підліток не вміє, то і вводить читача в оману, відволікаючи увагу від важливих деталей. Історія динамічна, трохи навіть містична, інтелектуальна. Коротше, якщо не читали, щиро раджу. Ну, і до слова, перші книги про Гаррі Поттера теж побудовані на цьому: Гаррі, який вічно звинувачує не того, так собі по надійності в якості оповідача😁
Отже, щоб створити ненадійного оповідача (наратора), історія пишеться від першої особи або від третьої, але коли ми слідкуємо за головним героєм і бачимо все його очима. А далі нам треба визначитися: чи оповідач спеціально вводить нас в оману, чи він просто не може правильно пояснити події. В першому випадку у нас маніпулятор, який спеціально приховує деякі моменти. В другому - дитина, підліток, недосвідчений або "звичайний" дорослий. Але найголовніше тут - цікава, динамічна оповідь, яка не відпускає читача до останнього речення 🩵💛