Це перший раз, коли в мене немає "От наступний рік буде моїм". У мене більше немає амбіцій. Мої давні мрії тріпотять, як слабеньке полум'я свічки на протязі. Наче вони можуть згаснути в будь-який момент.
Мене більше не мотивує "тобі що, слабо?", бо я знаю, що майже завжди так і є.
Мабуть, у того, щоб постійно провалюватися, але все одно рватися до чогось великого, у цієї божественно сильної наївної незламності,
є термін придатності. Я не знала, поки не дійшла до нього.
Не відкладайте. Ваші амбіції і мрії не чекатимуть на вас вічно. Якщо ви зовсім не просуватиметесь, рано чи пізно вам розхочеться.
З першого класу я хотіла стати відомою письменницею. Такою ж відомою, як Роулінг, просто для порівняння. Показати всьому світу, як можна відчувати і творити, стати голосом України на міжнародній арені. Одне з найпотужніших імен свого часу. Я хотіла щось змінити. І мало кому говорила про це, бо мені було, мабуть, трохи соромно за таку амбіційну ідею. Я думала стати відомою письменницею-підлітком, потім відомою письменницею-до-20, до 21, до 25.
Усе життя мені здавалося, що я не можу просто прожити і померти. Що я маю зробити щось. Щоб мої батьки пишалися. Я відчувала, глибоко-глибоко всередині, що інакше зі мною не може бути, що я маю лишити важливий слід, що моє існування не має бути просто так.

Це перший рік, коли я цього більше не відчуваю.

Я вас люблю.