Антиквар від Шкурупія


Kanal geosi va tili: Ukraina, Ukraincha
Toifa: San’at


Про літературу і мистецтво

Связанные каналы

Kanal geosi va tili
Ukraina, Ukraincha
Statistika
Postlar filtri


Оу. Український інститут на своєму ютюб каналі викладає лекції онлайн-курсу «Калейдоскоп історій. Мистецтво з України» англійською мовою. Серед останніх випусків є присвячений кінематографу 20-х років, про який розповідає колишній гендиректор Довженко-Центру Іван Козленко. — https://is.gd/uUTpBC


Це портрет Марка Вороного зроблений учасницею Aza Nizi Maza.

18 березня у нього був день народження.

Ярина Цимбал тоді написла:

Важко бути поетом і сином поета, та ще й самого Миколи Вороного. А все-таки з Марка Вороного вийшов справжній, самобутній поет.
Я люблю його вірші, яких не так і багато, а в одній-єдиній збірці "Форвард" і зовсім уже мало. Надто пізно вона вийшла. А ще мені подобалося, що він не гребував журналістикою, писав репортажі, як-от оця романтична назва — "Люди, сітки й вітрила". Я довго шукала цю книжку, аж поки зрозуміла, що репортаж залишився десь у періодиці, а книжки для нього радянські видавництва пошкодували.
Тепер я можу це надолужити, і антологія репортажів про Південь України саме так і називатиметься — "Люди, сітки й вітрила".


Уривок з тексту Андрія Бондара для DW. — https://is.gd/3PI7a6

І навіть коли ви розповісте їм, що росіяни вбивали гранатами корів на Чернігівщині і з'їли в Ірпені алабая під час окупації північної Київщини, перше, що вони роблять - перепитають, чи це, бува, зробили не чеченці, тувінці або буряти. А коли, не дай Бог, дізнаються, що буряти, тувінці або чеченці, то з полегшенням махнуть рукою.

Для них існує різниця. І цим рухом полегшення вони ніби щоразу воскрешають того ірпінського алабая, а разом із ним - свою непохитну віру в особливий стрій російської душі, що разом із великими злочинами здатна на неймовірні подвиги духу. Балет, фігурне катання, хокей з мячем, шашки, ґородкі, жалєйкі, ґуслі та, звісно ж, вічний громовідвід на всі випадки життя - Достоєвскій, Чєхов і Толстой. Як така висока культура здатна на найгірше - вбивство алабая? Ні, алабая русскій чєловєк не вб'є. Людину - так. Це можна і вибачити, і зрозуміти. Ну, бо ж війна. Але от не алабая.


🌻Довженко-Центр : Dovzhenko Centre🌻 dan repost
Нове надходження у колекцію Кіноархіву Довженко-Центру!

Сьогодні режисер Андрій Дончик передав нам сотні фотографій робочих моментів зі зйомок його фільмів "Загибель богів" (1988), "Кисневий голод" (1991) і "Украдене щастя" (2004), а також стрічок, де він був асистентом — "Солом'яні дзвони" (1987) і "Важко бути богом" (1989).

На знімках ви можете побачити Тараса Денисенка (1965-2017) в образі янгола на зйомках сцени вертепу, яка не увійшла у фінальний монтаж "Кисневого голоду", акторів Борислава Брондукова (1938-2004) і Людмилу Лобзу у роботі над "Загибеллю богів", а також самого Андрія Дончика.

Вдячні пану Андрію за справжні архівні скарби!

Автори фото: Станіслав Семашко (Кисневий голод, 1991), Михайло Кретов, Владислав Скворчевський (Загибель богів, 1988)


До речі. "Гуморески" Глазового можна придбати у видавництві "Абабагаламага" за 240 гривень. — https://store.ababahalamaha.com.ua/humoresky


О, прикольно. Український ПЕН і The Ukrainians запустили подкаст "Палітурка".

Це розмови про українські твори зі шкільної програми, які з певних причин могли пройти повз нас. У десяти епізодах ведучий Захар Давиденко спілкуватиметься з професійними читачами і читачками про ті книжки, які усі сьогодні обговорють.https://youtu.be/4_ItLP5UGas


Це видання "Лісової пісні" Лесі Українки турецькою мовою 😍

Драма-феєрія вийшла друком у видавництві Magenta Art Books, засновницею якого є Olena Grubb. Це перше видання відомого твору Лесі Українки турецькою мовою. Переклав «Лісову пісню» Іскандар Османов.
Дизайнером видання є Oleg Diachok, ілюстрації створила художниця Ave Libertatemaveamor.
https://is.gd/0pGTGi




Ще поспамлю. Вийшов новий епізод "Деокупованої історії" про місто Мелітополь.https://youtu.be/TY1HT0oud1w


Перший (#1) номер 2024 року Локальної історії присвячено темі Майдануhttps://shop.localhistory.org.ua/product/majdan-1-2024




​​🔎 Знайшов свій відгук на книжку за 2021 рік. 

"Не думаю, що "батьківщину не можна вибирать", в обставинах мішаного населення кожний її обирає, але думаю, що можна її вибрати тільки раз". 

Такі слова з відсилкою до вірша Симоненка присутні в спогадах Шевельова, чи то пак Шнайдера, німця за походженням, але українця за покликом. 

"Коли запроваджено пашпорти, треба було визначити для пашпорта свою національність, я усвідомлював, що було б куди безпечніше написати росіянин, і це цілком залежало від мого вільного вибору, але після недовгих вагань я вибрав - українець". 

📖 Спогади Шевельова про його життя в (на) Україні відкривають для читача величезний пласт інформації від революції до ІІ світової війни. Постає життя Харкова з його всіма проблемами за часів совітів, Харкова, що став столицею, Харкова, що зробив з російськомовного німця українця. Шевельов показує той бік історії, в якому постають мистці тодішніх часів, яких він або підносить високо, або нещадно критикує. Читаючи про театр виникає бажання самому відвідати його, ознайомитися з "Березілем" Курбаса, читаючи про письменників (Хвильовий, Тичина, Яновський, Шевченко, Українка, згодом Маланюк, - ті хто вплинули на Шевельова), хочеться прочитати їхні твори, розглядаючи картини, душею прагнеш в галереї чи музеї, аби побачити творіння бойчукістів чи портрети мистців від Анатоля Петрицького, тягнеться погляд на фільми Довженка, Кавалерідзе. І це лише частина того, про що пише Шевельов. 

😔 Поряд з цим постає Харків та Україна в бідності, голоді, холоді, де все не так, як малює історія радянська. Постійні черги, життя в проголодь, блощиці, допити, арешти, голодомор, а потім 2 світова війна, яка перекидає Шевельова на захід України. Саме виїздом за межі України закінчується перший том спогадів мовознавця і критика, що до кінця своїх днів залишався вірним Україні, не будучи українцем за походженням, але будучи ним за покликанням.

📌Книжка, яку варто перечитати однозначно.



13 ta oxirgi post ko‘rsatilgan.