🔎 Знайшов свій відгук на книжку за 2021 рік.
"Не думаю, що "батьківщину не можна вибирать", —
в обставинах мішаного населення кожний її обирає, але думаю, що можна її вибрати тільки раз". Такі слова з відсилкою до вірша
Симоненка присутні в спогадах
Шевельова, чи то пак Шнайдера, німця за походженням, але українця за покликом.
"Коли запроваджено пашпорти, треба було визначити для пашпорта свою національність, я усвідомлював, що було б куди безпечніше написати росіянин, і це цілком залежало від мого вільного вибору, але після недовгих вагань я вибрав - українець". 📖 Спогади Шевельова про його життя в (на) Україні відкривають для читача величезний пласт інформації від революції до ІІ світової війни. Постає життя Харкова з його всіма проблемами за часів совітів, Харкова, що став столицею, Харкова, що зробив з російськомовного німця українця. Шевельов показує той бік історії, в якому постають мистці тодішніх часів, яких він або підносить високо, або нещадно критикує. Читаючи про театр виникає бажання самому відвідати його, ознайомитися з
"Березілем" Курбаса, читаючи про письменників (
Хвильовий, Тичина, Яновський, Шевченко, Українка, згодом
Маланюк, - ті хто вплинули на Шевельова), хочеться прочитати їхні твори, розглядаючи картини, душею прагнеш в галереї чи музеї, аби побачити творіння бойчукістів чи портрети мистців від
Анатоля Петрицького, тягнеться погляд на фільми
Довженка, Кавалерідзе. І це лише частина того, про що пише Шевельов.
😔 Поряд з цим постає Харків та Україна в бідності, голоді, холоді, де все не так, як малює історія радянська. Постійні черги, життя в проголодь, блощиці, допити, арешти, голодомор, а потім 2 світова війна, яка перекидає Шевельова на захід України. Саме виїздом за межі України закінчується перший том спогадів мовознавця і критика, що до кінця своїх днів залишався вірним Україні, не будучи українцем за походженням, але будучи ним за покликанням.
📌Книжка, яку варто перечитати однозначно.