Ти всюди маришся мені. В кожному куточку світу, ти в моїй квартирі, в кавʼярні внизу, ти поселився в будинку сусідів, сідаєш зі мною в таксі. Ти — шепіт і одночасний крик в моїй голові, в лабіринтах моєї памʼяті. У сні. Слухаєш в моєму лівому навушнику огидну колись тобі Rammstein — Amour. Сидиш в душі моїй, вселився в неї і ґвалтуєш її. Одна свідомість навпіл на межі божевілля. В полоні психічної болі. В твоєму свавільному рабстві. Невидима всюдисуща злочинно-безкарна примара. Від неї нема антидоту. Немає астрального суду. Не існує зброї від тебе. Як і тебе. Тебе не існує! Твоє тіло померло давно. І туманна примара пахне твоїми улюбленими Fantomas Nasomatto, і дивиться твоїми очима, і торкається мене твоєю пробитою розпʼяттям безкровною рукою, яку я ніколи не відчую в своїй. І примара крізь роки вже стала повністю моя. Я зачиняюся з нею в своїй кімнаті, і ніхто, навіть я, не почує мовчання між нами, і ніхто, навіть я, не побачить її, і ніхто, навіть я, не буде знати про це. Я не взмозі стерти тебе з голови. Ти в моїй памʼяті маришся і знову зникаєш. І я не пробачу. Я буду знати про тебе. Я побачу тебе знову у снах, я буду тебе пам’ятати. Завжди.

text: μ exclusively for @archives