Отець Богдан

От як воно буває.

#Щоденник

01.11.2024

Я приїхав до Німеччини без знання мови, без роботи, без грошей і навіть без уявлення про те, що буде далі. І, як вишенька на торті, з переломом хребта. Але зі мною була віра в Господа і, більше того, впевненість у Його проведенні. Саме цим я хочу поділитися з вами сьогодні. Не просто вірою, а впевненістю.

Минуло трохи більше року, і в понеділок мене чекає одна з найважливіших подій у моєму житті — ієрейська хіротонія. Простими словами, у понеділок я буду рукопокладений в ієреї, а місяць тому я отримав указ Архієпископа про призначення настоятелем землі Баден-Вюртемберг. За цей час я зібрав і організував громади вже в трьох німецьких містах. У нас проходять регулярні служби, ми святкуємо, вчимося, відпочиваємо разом і допомагаємо один одному. Усього цього ще зовсім недавно не було, а тепер є.

Чи є це моїм досягненням? Ні, не моїм. Це рука Господа спрямовувала мене, навіть із поламаним хребтом. Я буквально відчував і знав, що маю робити. Це і є Господнє Благословення. Я не думав про те, де візьму гроші на організацію всього цього дива. І зараз не думаю. Господь дає їх мені — через друзів, через парафіян, через мою світську роботу. Він буквально дарує мені все. І це те, в чому я впевнений.

Тільки уявіть, що вам прямо зараз потрібно відкрити дві нові парафії, два нові храми, але у вас немає ні ресурсів для цього, ні знань, як це робити. Чесно кажучи, до цього я ніколи не відкривав храми. Із усього релігійного досвіду в мене був найнижчий сан, і єдиним обов'язком було читання псалмів. Хто мене направив? Вірно, Господь! Як Він це зробив? Уявлення не маю, але мені це й не потрібно. Бо я повністю довіряю Йому.

Чи бувають складнощі на моєму шляху? Чи на все вистачає сил? Чи все виходить із першого разу? Ні, звісно. Більше того, саме труднощі та перешкоди вказують на те, що я роблю щось неправильно. Це дуже зручний і правильний знак. Ідеш стежкою, але якщо оступаєшся і відчуваєш болото під ногами, повертаєшся на тверду землю.

Для чого я вам усе це розповідаю? Усе просто — для того, щоб ви не просто вірили, а довіряли. Для того, щоб ви трималися ближче до людей, які підтримають вас або потребують вашої підтримки. Щоб ви навчилися знаходити свій шлях у житті й сміливо ним іти. Щоб ви відчували, чи правильною дорогою йдете, чи пробираєтеся крізь хащі. У цьому й полягає суть Господнього Благословення, і Його двері завжди відкриті для вас, якщо ваші помисли чисті й щирі.

Нехай Господь зміцнить вашу віру, дарує впевненість у Його проведенні і допоможе вам знаходити правильний шлях. Нехай Його любов і благодать завжди супроводжують вас і підтримують у важкі моменти. Амінь.

На Торецькому напрямку, виконуючи своє останнє бойове завдання, віддав життя Юрій Канюк — військовий, письменник і історик, який своїм талантом та відданістю залишив глибокий слід в українській культурі. Юрій мешкав у Львові, де викладав історію та писав. Навіть на фронті, між боями, він продовжував творити, несучи світло знань і пам’яті про нашу землю.

Нам завжди болісно прощатися з тими, хто так віддано служив Україні, але як учать нас святі отці, смерть — це не кінець, а лише перехід до вічного життя, де кожна душа знайде спокій у Божій любові. Господь приймає своїх воїнів, які поклали життя за ближніх, бо «немає більшої любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх». Нехай Господь дарує вічний спокій душі Юрія, а його спадок і пам’ять живуть серед нас.

Вічна слава Герою!