Вона, побачивши моє обличчя, робить крок назад.
Вона досконала. Досконала в усьому. Довгі ноги, вигини де треба. Її обличчя зводить з розуму. Таких облич просто не буває. Мерехтливі очі кольору меду і смаглява шкіра, немов оксамит. Волосся темне, майже чорне. Важке, гладке, як шовк. У мене немає слів описати, що я відчуваю, коли дивлюся на неї. Я п'янію, я щасливий тільки тому, що бачу її, мене несе потік неземного щастя.
Тут до мене доходить, що я витріщаюся на її рот.
Я ні до чого. Само вийшло.
Вона за звичкою торкається своїх губ, постукує по алмазику, пірсингу під нижньою губою, у мене пересихає в роті, я стежу за кожним її рухом. Вона стоїть переді мною, схрестивши руки на грудях, неуважно водить великим пальцем нижньою губою, окреслюючи її, я дивлюся не моргаючи. Раптом здригається, помічаючи мій погляд. Опускає руки й зіщулює очі. Про що вона думає, мені не зрозуміти.