книжковий прихисток

#книжковий_цирк #Моя_вбивча_відпустка

Ви теж ГАРКАЄТЕ кожен раз, коли щось питаєте в людини, чи ви нормальні?

#рецензії #Однією_ногою

Однією ногою під Києвом

(частина 2)

ДРАМА

...заради драми. Вона тут скрізь. Якщо в якийсь момент драми бракуватиме, автор милостиво висосе її з пальця, без жодних передумов. Наприклад, якийсь герой знайде фотку колишнього його пасії та зробить мега-драму, бо він схожий на цього колишнього, ужас!

Окремо хочу виділити суїцидальні припадки одного персонажа, який пообіцяв те, чого зробити не міг фізично, а коли не виконав, то такий "піду втоплюся у річці глибокій", і це блін тривало сторінок 15-20, а потім різко попустило. ЩО ЦЕ БУЛО БЛЯХА, автор? Це триндець. Це така зневага до людей, які мають суїцидальні думки, у мене вуха горіли від іспанського сорому, наче це я написала. Ну і після спроби самогубства люди зазвичай не відходять так швидко, це блін травматична подія!

СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМАТИКА

З нею все могло бути непогано, якби автор не писав, наче для п'ятирічок. ГГ постійно розходиться пафосними тирадами в дусі Гамлета у версії для ясельної групи дитсада про те, який світ несправедливий, багачі пагані, а центр Києва зажрався та потопає у розбещеності (Капітолій з ГІ, ти?). А ГГ у нас такий святий (ну Свят же ж), такий правильний, хоч до рани прикладай. Особливо прікольно було, коли він погодився на бої без правил (!!!), а потім такий "блін, а я не думав, що це буде жорстоко" 👌 (сюрпрайз мазафака)

— Битимешся у підпільних боях за гроші?
— Блябуду!

*фев моментс лете*

— А в сміслє битися прям БИТИСЯ?! Я думав ми будемо в мортал комбат шпіліть 😱

Якось так бачу.

СТИЛЬ АВТОРА

На десерт у нас найбільше горіння, прям аж ууух 🔥 Хто змерз, можете грітись.

Зазвичай я кажу "стиль не мій" або "ну, може іншим зайде", але у цьому випадку я дозволю собі безапеляційно сказати: писати автор не вміє. Штамп, підпис. Ну от не вміє. Я так писала у 18-20 років, коли строчила свій перший ориджинал, який потім сховала, аби не травмувати людей. Яким чином цей сирий текст міг опинитися у друці для мене загадка.

По-перше, у автора є погана звичка абсолютно все проговорювати як констатацію фактів з вуст героя. Тобто він не показує події, а розказує. Ще й з оцим вайбом п'ятирічки. Через це текст максимально важко читати, адже Святу прям конче необхідно дати усьому свою оцінку та все засудити / одобрити. Можете сказати, що це специфіка першої особи, а я вам скажу, що в даному випадку це невміння працювати з текстом. Бо під час екшен-сцен мені взагалі не всралася, бляха, оцінка та філософські роздуми героя, я хочу БАЧИТИ його очима, що відбувається. А замість цього отримую тиради про зле людство, яке хоче крові. Причому вже в двадцятий раз, бо читач тупий, з першого не вкурив глибину філософії.

По-друге, в книзі майже немає описів, в тому числі взаємодій героїв. А де вони є, там часто важко зрозуміти, хто куди і нащо. Не одна я три рази перечитувала сцену з арматурою, бо було просто незрозуміло, хто куди рухається. Не одна я не вкурила троп знайденої родини, бо цю родину ну, не показали?! Нам сказали, що вони родина. Все. Не ставте питань, ну що ви ставите питання?! Малчать! То так і треба.

Підсумок: це невдалий закос на Голодні ігри, який врятує тільки редактура, редактура і ще раз редактура.

#рецензії #Однією_ногою

Однією ногою під Києвом

⭐️

(частина 1)

Давайте без фото, бо я хочу, щоб влізло все полум'я від моєї жьопи 🔥

Скажу так, очікування в мене були якнайкращі, бо а) автора захвалюють в інтернеті; б) цікавий концепт, тема і лгбт-лінія; в) красива обкладинка так і манить.

І воно все так і є: обкладинка манить, тема цікава, концепт класний, але за що автора хвалять я так і не викупила. Погнали по порядку.

СЮЖЕТ

Він присутній, він по канонам (зав'язка, кульмінація, розв'язка), і це, мабуть, єдине, до чого я могла б НЕ придратися, якби не сюжетні дірки розміром з кавуни. Для мене лишилося загадкою, чому організатор підпільних боїв настільки сліпий та глухий, що в упор не помічає буквально пролам в стіні в його супер-пупер захищеному приміщенні для боїв без правил. І як так сталося, що підлітки можуть вільно ходити туди-сюди, на поверхню та назад до арени, якщо написано, що там УСЮДИ камери, наглядачі та комендантська година. Ну прям тюряга суворого режиму, але з діркою в стіні. Перманентною. Але ж зручно!

І оця "зручність" буде в книзі постійно, ламаючи логіку та мозок читача. Персонажі будуть телепортуватися, бо так треба для сцени, а дуже помітні штуки ніхто не помічатиме, бо тут всі байдужі.

ГЕРОЇ

Герой тут тільки один. Колективний. Такий, знаєте, суцільний шматок картону, від якого відірвали шматочки картоняток, дали їм імена та пустили взаємодіяти між собою, але забули хоч якось їх розфарбувати. Вони всі однакові. Якщо замінити імена, ви не зможете впізнати, де хто і що говорить. В них немає особистостей, захоплень, мрій, минулого, смаків, манери говорити, в кінці кінців. Вони ходять болванчиками та розмовляють банальними фразами ні про що, зате разом вони — об'єкт головної драми роману.

"— Ну, ми тепер не на "Арсенальній", тут їхні правила не діють.
— Ми не на "Арсенальній", так."

Дякую, кеп.

Це все могла би врятувати якісно прописана лінія кохання між хлопцями, але... ну знову мимо. Я не вірю персонажам, які першу половину книги не розмовляють, потім перекидаються кількома фразами і... освідчуються в коханні. Таке відчуття, що там вирізано розділів десять. Їхні почуття існують у вакуумі, вони ніяк не впливають на оточення, на сюжет, на події, ставлення інших. Просто ви маєте знати, що у них велике кохання. Всьо. Не ставте питань.

Я накатала найбільший відгук в історії каналу, я сподіваюся хоч хтось це прочитає, інакше я буду плакатт 🫣

Взагалі я думала забити та навіть рецензію на #Однією_ногою не писати, бо наче вже все сказала на каналі, але тепер в мене прям справа честі зібрати то все в один пост 😏

Дякуємо аноніму за мотивацію 🫶 Ввечері займуся.

p.s. я нарешті звернула увагу на час написання цього коментаря, і пазлик склався

🤪