📚наразі почитую «Загін неприкаяних» Сема Кіна і маю пару думок, з якими хочу поділитися
по-перше, книга просто ідеально доповнює фільм «Оппенгеймер» реж. Нолана. нам відкривається та тіньова сторона, яка йшла поза лапками в історії, а це шпигунські ігри в Німеччині, ядерну програму та важливу роботу полковника Бориса Пеша, якого у фільмі виставили певним антагоністом. знаєте, це як друга частина кінострічки, бо стиль написання не науковий, а більш художній із вставками з фізики, як і було у фільмі
по-друге, постать професора Берґа, який є одним із головних постатей в цій історії з німецькою атомною бомбою. він був шпигуном, але куди цікавіше було знайомитися із ним в перших розділах, як з людиною, що могла поєднувати професійний спорт та навчання в Сорбонні. в якийсь момент опису цих фантастичних і навіть нелюдських досягнень, я ловила себе на думці, що він вигаданий персонаж, але ні. туди ж можна додати і Бориса Пашковського та його особисту історію ненависті до комунізму (чоловік базований від "а" до "я")
по-третє, мене дуже захопило, як автор переплітає лінії та підсвічує важливі історичні моменти: ненав'язливо, але в потрібному місці та з сірим окрасом (публічне "зіґ хайль" задовго до Другої світової; лист, який дійшов не того адресата; думки про самогубство тощо). це справді класний байопік десятка людей на папері, від якого не відірватися
а ще я люблю Лабораторію за щільність паперу: прочитала всього 70 сторінок, а по відчуттям, неначе 120 (читати неймовірно приємно☺️)
#проміжні_емоції
по-перше, книга просто ідеально доповнює фільм «Оппенгеймер» реж. Нолана. нам відкривається та тіньова сторона, яка йшла поза лапками в історії, а це шпигунські ігри в Німеччині, ядерну програму та важливу роботу полковника Бориса Пеша, якого у фільмі виставили певним антагоністом. знаєте, це як друга частина кінострічки, бо стиль написання не науковий, а більш художній із вставками з фізики, як і було у фільмі
по-друге, постать професора Берґа, який є одним із головних постатей в цій історії з німецькою атомною бомбою. він був шпигуном, але куди цікавіше було знайомитися із ним в перших розділах, як з людиною, що могла поєднувати професійний спорт та навчання в Сорбонні. в якийсь момент опису цих фантастичних і навіть нелюдських досягнень, я ловила себе на думці, що він вигаданий персонаж, але ні. туди ж можна додати і Бориса Пашковського та його особисту історію ненависті до комунізму (чоловік базований від "а" до "я")
по-третє, мене дуже захопило, як автор переплітає лінії та підсвічує важливі історичні моменти: ненав'язливо, але в потрібному місці та з сірим окрасом (публічне "зіґ хайль" задовго до Другої світової; лист, який дійшов не того адресата; думки про самогубство тощо). це справді класний байопік десятка людей на папері, від якого не відірватися
а ще я люблю Лабораторію за щільність паперу: прочитала всього 70 сторінок, а по відчуттям, неначе 120 (читати неймовірно приємно☺️)
#проміжні_емоції