Втрата всіляких надій означає свободу.
Прийняття власної жалюгідності, власне і безпорадності перед обставинами робить нас дорослішими, не щасливішими, а саме дорослішими. Усвідомлення невідворотності власної смерті, як і усвідомлення повної безпорадності власних дій - дисциплінує.
Легко приймати складні рішення, коли ти сам себе поховав ще на початку всіх цих подій, які хтось назве історичними, а я, здебільшого, істеричними, не більше й не менше. Ми нація, позбавлена тої частини мозку, яка відповідає за досвід.
Колись це добре, колись погано, але наскільки б шляхетними, зрештою б, не були наші дії, яким б не були наші мотиви... Їх просто не оцінять, різна кількість досвіду, будемо вважати так.
Чи вині українці в тому, що нація як така зникає? Певно, що так, сіра маса схожа, як під копірку, один на одного, однакові обличчя, однаковий одяг - повна відсутність індивідуальності як такої, особистості абсолютно нікому не цікаві.
Люди люблять скидати власні проблеми на когось і чекати, поки хтось прийде їх вирішувати, закриє питання за них. Втім, зрештою, як би там не було, нас завжди визнає виключно наш вибір.
Чеснотине в ціні, вони геть нікому не цікаві. Спостерігаю з огидою за цим безкінечним потоком нікчем, це навіть не ігрові персонажі, якщо розібратися, ролі прописані погано, актори переграють.
Наділити їх свободою волі, зрештою, абсолютно недоцільна і не варта справи жертва, оскільки вони навіть не здатні в повноті оцінити, що було зроблено і чого це вартувало.
Україна, на мою субʼєктивну думку, ляльковий будинок, всі намагаються один одному щось начехляти, хворі на голову звинувачують здорових у психічних розладах, і так далі… навіщо це все.
Мені здається, Господь, давним давно покинув цю грішну землю, давним давно, постійні повтори одного і того ж, де, зрештою, щоб виявити мерзоту, треба стати ще більшою мерзотою. Ці людішки, в масі своїй геть ні на що не здатні, абсолютно ні на що - проявляти хоробрість, триматись слова, знаходити рішення.
Чуєш тільки постійний ворох проблем, постійний. Інтернет замінив їм світ, витравив душу, знищив індивідуальність. Дивує, як люди, не обтяжені жодними обовʼязками, примудряються жити в одному місці, спілкуватися один з одним в меседжері і ніколи не зустрітися.
Нікчемна фігня насправді.
І при цьому, врешті решт, вони так хапаються за власні жалюгідні життя, ніби коли небудь дійсно жили …
От тому, зрештою, справжня поезія пишеться виключно в ближньому бою, а справжні пісні і тексти під обстрілами, на лінії вогню, між життям та смертю…
Все інше просто набір цифрових символів, які власне нічого особливого в собі не несуть, картіночки в інтернеті, які кожен може інтерпретувати як завгодно, людина ж однозначна у своїх проявах емоціях і діях.
У своїх рішеннях, у обгрунтуванні причин дій. Це значить бути людиною.
Все інше суто фарс, клоунада і художня постановка, ні більше ні менше.
Питання в якості декорації.
Завіса.
Філін
Прийняття власної жалюгідності, власне і безпорадності перед обставинами робить нас дорослішими, не щасливішими, а саме дорослішими. Усвідомлення невідворотності власної смерті, як і усвідомлення повної безпорадності власних дій - дисциплінує.
Легко приймати складні рішення, коли ти сам себе поховав ще на початку всіх цих подій, які хтось назве історичними, а я, здебільшого, істеричними, не більше й не менше. Ми нація, позбавлена тої частини мозку, яка відповідає за досвід.
Колись це добре, колись погано, але наскільки б шляхетними, зрештою б, не були наші дії, яким б не були наші мотиви... Їх просто не оцінять, різна кількість досвіду, будемо вважати так.
Чи вині українці в тому, що нація як така зникає? Певно, що так, сіра маса схожа, як під копірку, один на одного, однакові обличчя, однаковий одяг - повна відсутність індивідуальності як такої, особистості абсолютно нікому не цікаві.
Люди люблять скидати власні проблеми на когось і чекати, поки хтось прийде їх вирішувати, закриє питання за них. Втім, зрештою, як би там не було, нас завжди визнає виключно наш вибір.
Чеснотине в ціні, вони геть нікому не цікаві. Спостерігаю з огидою за цим безкінечним потоком нікчем, це навіть не ігрові персонажі, якщо розібратися, ролі прописані погано, актори переграють.
Наділити їх свободою волі, зрештою, абсолютно недоцільна і не варта справи жертва, оскільки вони навіть не здатні в повноті оцінити, що було зроблено і чого це вартувало.
Україна, на мою субʼєктивну думку, ляльковий будинок, всі намагаються один одному щось начехляти, хворі на голову звинувачують здорових у психічних розладах, і так далі… навіщо це все.
Мені здається, Господь, давним давно покинув цю грішну землю, давним давно, постійні повтори одного і того ж, де, зрештою, щоб виявити мерзоту, треба стати ще більшою мерзотою. Ці людішки, в масі своїй геть ні на що не здатні, абсолютно ні на що - проявляти хоробрість, триматись слова, знаходити рішення.
Чуєш тільки постійний ворох проблем, постійний. Інтернет замінив їм світ, витравив душу, знищив індивідуальність. Дивує, як люди, не обтяжені жодними обовʼязками, примудряються жити в одному місці, спілкуватися один з одним в меседжері і ніколи не зустрітися.
Нікчемна фігня насправді.
І при цьому, врешті решт, вони так хапаються за власні жалюгідні життя, ніби коли небудь дійсно жили …
От тому, зрештою, справжня поезія пишеться виключно в ближньому бою, а справжні пісні і тексти під обстрілами, на лінії вогню, між життям та смертю…
Все інше просто набір цифрових символів, які власне нічого особливого в собі не несуть, картіночки в інтернеті, які кожен може інтерпретувати як завгодно, людина ж однозначна у своїх проявах емоціях і діях.
У своїх рішеннях, у обгрунтуванні причин дій. Це значить бути людиною.
Все інше суто фарс, клоунада і художня постановка, ні більше ні менше.
Питання в якості декорації.
Завіса.
Філін