дім на краю Норвегії

P.S. якщо що, канал видалятися не буде, я просто кидаю його в архів. я розумію, що у кожного тут є певні спогади, чи можливо навіть улюблені роботи, тож можете не хвилюватися з цього приводу!

всім привіт

напевне, все-таки настав той день, коли існування цього каналу добігає кінця. я довго думала про те, чи варто писати цей пост та як ви усі відреагуєте, але врешті я прийшла до висновку, що для всіх так буде краще. особливо для мене.

я знаю, що для багатьох із вас це місце встигло стати теплою і затишною домівкою, і я сама не виключення, адже саме ви мені все це дали: усі ці неймовірні емоції, слова підтримки та безліч приємних коментарів що до моєї творчості.

але всьому приходить кінець.

я не йду з фандомів, я не припиняю писати, але на даний момент я почуваюся дискомфортно в цьому каналі. тут занадто багато спогадів повʼязаних із не найкращим періодом мого життя і з людиною, яку я дуже сильно кохала, але на жаль, не склалося. так буває, і я це намагаюся прийняти. плюс, за останні місяці, як ви можливо помітили, актив почав падати, і все менше людей почало сюди заглядати. а так як канал був створений із самого початку про соукоку, то зрозуміло, що за новим контентом по китайфд мало хто буде тут цікавитись. і це нормально. тому це рішення зʼявилося саме собою.

я все ще буду писати, тож знайти ви мене зможете на новому каналі, посилання буде нижче. там будуть так-само замальовки, фотодампи та мої груснячі вірші. тож для тих хто все ще зацікавлений мною та моєю творчістю — запрошую в мою нову скромну оселю.)

люблю кожну свою зірочку. я не прощаюсь з вами, але прощаюсь зі спогадами, які тут лишаються. ми можемо назвати це переїздом, адже за бажанням ви все ще можете приєднатися до мого нового місця творчості.

цей канал був невід’ємною частиною мене і мого життя, але треба рухатись далі.

я буду сумувати, було приємно познайомитись.

ваша Чучик.
❤️‍🩹🌟

десь там, стоїть один невеликий дім на краю величезної Норвегії. радісні голоси вже давно стихли, там більше не пахне теплою випічкою та не горить тепла настільна лампа. по підлозі знову гуляє холодний протяг. наступила ще одна самотня весна.

Іноді люди змушують тебе відчувати по-різному, поводитись та навіть переймати їхні звички.

Місяць була моєю залежністю, моєю хворобливою привʼязаністю та людиною, з якою я ще не боялася мріяти про спільне майбутнє та будувати плани на найближчі роки. Мій настрій залежав від її: якщо її серце билось в тривозі — моє теж, якщо вона не спала ночами — я теж, якщо вона посміхалась та розповідала мені якісь банальні дрібниці про свій день — я по-дитячому раділа та стрибала від щастя. Але також вона стала моїм першим розбитим серцем, першою зрадою, першим порізом на тілі та усвідомленням, що життя вже ніколи не стане ʼяк ранішеʼ. Від неї я перейняла ненависть до себе, навʼязливі думки та страх бути покинутою.


Зірка була моїм першим щирим коханням. Наші почуття були схожі на дві зніяковілі зорі, які при погляді на одне одного палали все яскравіше та яскравіше, допоки не згоріли до тла. Вона була тією, хто замінив мені світ; тією, чиї обійми були теплими, немов припливи тихого океану та проміння вечірнього Сонця. Вона була моїм домом. Але врешті вона стала тим, хто його у мене забрав. І хоч я більше не будую плани на спільне майбутнє та не мрію про життя разом, тобі я відчула різкий біль десь поряд із серцем, коли усвідомила, що у нас ніколи цього не буде. Більше ні.
Від неї я перейняла розчарування в собі, відмову від власних потреб та ниюче відчуття самотності і туги всередині грудей.


Сонце стала моїм порятунком. Наші прогулянки тихі, сповнені комфортом та розмовами про нічне небо, любов до зірок та улюблені фільми. Я більше не шукаю порятунку в людині, я заріклась навіть думати про спільне ʼякщоʼ або ʼможливоʼ, але з нею цікаво. З нею приємно мовчати та ходити по місту пліч-о-пліч. Страшно знову привʼязуватися, мені все ще часом боязко, але після наших раптових прогулянок я посміхаюсь. То що я, врешті, втрачаю?


Щось, що колись я звала серцем, зараз вже давно не кровить, іноді ниє та відгукується тупим болем минулих днів всередині грудної клітини. Усі мрії покрились пилом, у роті присмак попелу згорілих надій. Але часом, воно все ще відгукується легким, ніяковим та боязким кульбітом. "Я більше ніколи не дозволю собі цього", казала я йому, але ти ніколи насправді не вирішуєш: коли або кого кохати. Це як дихання — абсолютно природньо та непомітно.

Але з досвідом приходить усвідомлення, що ти більше не бажаєш спішити. Ти більше не прагнеш кричати про свої почуття у весь голос, зриваючи звʼязки. Ти просто тихо живеш із цим, іноді переварюючи власні емоції та запитуючи себе: "все це насправді?".

#poem
🌟🌟🌟

Натерті мозолі, чорна ручка за вухом, запах зимньої ночі, що закралась у дім.

Самотньо задивлявся у прочинену навстіж хвіртку,
а в думках лиш твій погляд,
який застряг зі мною довіку.

Моя душа розсипається в пил,
серце бʼється та плаче що-духу,
голос болю й страждань лунає широким відлунням.

А крильця метелика все так-само тріпочуть по вітру.

Наше кохання згасало й палало,
щоки німіли від сміху.
Та все що лишилось —
лиш крихта жалю,
купка спогадів, що пахне горілим.

Крикну бувай, хвіртку прикрию.
В душі порожнеча, у погляді — злива.

А крильця метелика все тріпочуть так-само невпинно.

Під час сильної простуди Чу Ваньнін стає невимовно липучим та капризним як дитя. Мо Жань, звичайно, знав про це, але кожного разу коли учитель просить його лишитися поряд та не відпускає приготувати для нього хоча б якусь їжу, ну… це складно.

Мо Жаню завжди так важко відмовити цим червоним очам, насупленим густим бровам та чіпким рукам, які слабко, але намертво чіпляються за його халати, не бажаючи відпускати.

Вони проводять цілий день разом в постілі, а коли Чу Ваньнін провалюється в сон, Мо Жань ніжно цілує його в лоба та спішить приготувати теплий і запашний бульйон разом із травʼяним чаєм для свого коханого.

#ranwan; #erha; #гед;
☺️➰🌟🌟

мені іноді здається, що у Дадзая просто в крові ось ця черезмірна жестикуляція.

гедю, що колись він розповідав Чюї чергову історію, сильно жестикулюючи та махаючи руками, що в якийсь момент він зарядив тому нормальну таку затріщину по щоці.

до слова так: коли Накахарі довелося знову слухати потік чергового тараторіння, він вже стояв на відстані двох метрів від Осаму. ну так, провсяк випадок.

🌟➰