Доброго ранку, наші любі люди Токмацької громади, де б ви не були!


Я не біженка у своїй країні, я вдома. Біженці — в інших країнах. Але в Україні я вдома, просто не в рідному місті.


Ми маємо розуміти, що ВПО — це не лише три літери та статус, що надає пільги. Це мільйони українців, кожен з яких має свою історію про втрати, біль, виживання, силу духу та відважність почати спочатку, незалежно від віку. 

Токмачанам, яких ворог вигнав з рідного міста, потрібен куточок дому.

Окрім Запоріжжя, де дійсно перебуває багато переселенців з нашого міста та району, активної роботи з людьми Токмацької громади майже не ведеться.

Наші люди живуть не гуманітаркою єдиною. Хочеться, щоб було більше заходів для згуртування самої громади.

Варто залучати людей Токмацької громади до спільних ініціатив, волонтерських проєктів, які допомагають відновлювати країну.

Можливо, створити якийсь культурний простір у тому самому Києві чи Львові, Одесі чи Дніпрі.

Потрібно підтримувати зв’язок і гуртувати, збирати людей.

У будь-якому випадку, навіть просто зібратися, чомусь новому навчитися, як це роблять інші організації з окупованих територій у Запоріжжі. Тому об'єднання навколо якоїсь ідеї чи мрії, а в нашому випадку це мрія повернутися додому, це насправді класно. І під таке прагнення треба підкладати допомогу армії, роботу з дітьми. Знаємо, що є освітній хаб у місті Запоріжжя, організований відділом освіти Токмацької міської ради. І це чудово. А для дорослих?

Ті люди, що збираються разом в інших містах (ми слідкуємо за новинами) – це дуже добре, що у великих містах зустрічаються наші Токмачани – то як дорогоцінні скалки від розбитої дорогоцінної вази. Думаю, саме вони і відродять дух Токмацької територіальної громади після Перемоги.

А поки... Гуртуємося. Допомагаємо. Робимо донати.

Віримо. Чекаємо. Наближаємо.

Токмак — це Україна!